Інтелектуально-розважальна вікторина «Хустка – наш оберіг»
«Вечір мистецтва з Гончарівкою», який був присвячений Дню української хустки, промайнув на одному диханні. За допомогою кураторки проєкту Лілії Віжічаніної присутні поринули в захоплюючий світ цього елементу жіночого гардеробу.
На учасників зустрічі чекала цікава та пізнавальна інтелектуально-розважальна вікторина, присвячена хустці як народному оберегу українців. Це були 4 рубрики: історія, традиції, барви слова та мистецтво. А в кожній по 5 запитань, які коштували свою кількість балів: від 10 до 50. Чомусь всі спочатку обирали «найдорожні» й відповідно найскладніші запитання. Напевно, спрацював азарт гри.
Вікторина допомогла не лише перевірити знання, але й дізнатися багато чого нового. Хустка для українок – це не просто головний убір, а ще й річ символічна, знакова і є нашою культурною спадщиною. Вона об’єднувала жіночі покоління та передавалася як родинна цінність від матері до доньки. Поширена думка, що хустки носили лише заміжні жінки. Та насправді її носили також незаміжні дівчата. Відмінність полягала у способі носіння. Зазвичай жінки пов’язували хустки поверх очіпка (жінка, що була у шлюбі, знімала очіпок лише перед сном), а дівчата – без нього. Жінки намагалися повністю сховати волосся, натомість дівчата його показували. Часто дівчата оздоблювали хустки на голові квітами, які могли сплітати у вінок.
Вибір хустки залежав від пори року, певного приводу та вподобань. Жінки були прагматичними та дбали про своє здоров’я. Наречена могла спокійно вдягнути вінок на хустку, якщо весілля справляли взимку. На Великдень та Різдво носили яскраві хустки, у будні дні більш стримані. Молодих дівчат вабили білі хустки, а також хустки з орнаментами та цікавим поєднанням кольорів. Старші жінки обирали більш прості моделі, зазвичай у темній кольоровій гаммі. Вдови носили виключно чорні хустки.
Хустка могла багато розповісти про матеріальний стан сім’ї. Вона вважалася доволі дорогою річчю: ще століття тому святкова хустка коштувала не менше, ніж половина місячного прибутку господаря середнього класу.
Хустку носили жінки в усіх регіонах нинішньої України, але мали свої «місцеві» способи пов’язування. У північних районах хустку зав’язували під підборіддям, а кінці – на маківці. На Київщині кінці хустки обгортали навколо шиї та зав’язували на потилиці. На Середньому Подніпров’ї хустку драпірували в особливий спосіб довкруги голови, але так, щоб залишити відкритим денце очіпка.
Найчастіше хустки вишивалися шовком. Основні кольори ниток – червоний, синій, зелений, жовтий та рожевий. Цікаво, що хустки лише з синіх та жовтих ниток ніколи не вишивали, а обов’язково додавали червоний або інший колір. Орнамент був переважно геометричний.
Присутні розповідали, яким способом їм подобається зав’язувати хустку, згадували, кому з них їх дарували та на які свята. А ще ми складали акровірш, розгадували ребус та займалися дизайном власної, індивідуальної хустки. У когось її прикрашав хвіст павича, в когось – херсонські кавуни та соняхи, або ж різноманітні іриси, які в останні роки стали такими популярними на Херсонщині. Це було дуже захоплююче!
Хустка були обов’язковим предметом гардеробу українок до початку XX столітя. Пізніше вона вийшла з моди.
А сьогодні хустки знову повертаються в моду. З квітковими орнаментами, полотнами відомих художників чи національною символікою — бренди виготовляють аксесуари на всі смаки. Тепер їх носять не лише на голові, а й замість браслету, топу чи пов’язану на шиї чи сумці. Вкотре українська традиція стала світовим трендом.
Тож зберігаймо чудові українські традиції!
Акровірш однієї з учасниць:
Хурделить за вікном зима
Усмішка сяє на обличчі
Сиджу тихенько край вікна
Тримаю теплу хустку на плечі
Красиво, зимно так надворі
А в серці гріє вогник Перемоги.
