«Хто не записує своїх думок, той не бальзамує свого духу…»: книги Давида Бурлюка

 

Давид Бурлюк – український художник-футурист, поет, теоретик мистецтва, літературний і художній критик, видавець, лідер вітчизняного футуризму. Йому належить вислів: «Хто не записує своїх думок, той не бальзамує свого духу…». Сам Бурлюк устиг багато розповісти про себе, своїх братів – художника Володимира і поета Миколу, друзів і соратників, про футуризм, літературну боротьбу та відомих його сучасників.

Він уважав себе поетом із 1897 року – цією датою позначено його найраніший вірш «Ти – богиня серед храму прекрасного…», опублікований в Америці («Русский голос». – Нью-Йорк, 1923. – 11 травня). Друкувати свої вірші Давид Бурлюк почав значно пізніше. Вперше він опублікував їх у колективному збірнику «Студія імпресіоністів» (СПб, 1910). Цей збірник є однією з перших книг з російського авангарду.

Студия импрессионистов: [сборник]. Кн. 1 / ред. Н. И. Кульбин; худ. Е. П. Ващенко, Н. И. Кульбин, Л. Ф. Шмит-Рыжова; заставка заглавного листа А. А. Андреев (Дуничев). - [СПб.: Н. И. Бутковская, 1910.] – [4], 127, [2] с.: ил., [5] л. ил.; 26,7х19,4 см. – 2000 экз.

Книга вийшла за редакцією Миколи Івановича Кульбіна (1867–1917) – російського художника і музиканта, теоретика авангарду й мецената, організатора багатьох художніх виставок: «Сучасні течії», «Трикутник-Імпресіоністи». Йому належить авторство трактатів «Вільне мистецтво» (1909), «Вільна музика», альманах «Студія імпресіоністів» (1910).

Цікавими є враження поета й есеїста Георгія Іванова про збірник «Студія імпресіоністів», викладені в книзі «Петербурзькі зими» (1928): «Влітку 1910 року, на канікулах, я прочитав у «Книжковому літописі» Вольфа оголошення про нову книгу. Називалася вона «Студія імпресіоністів. Вона коштувала два рублі. Сторінок у ній було чимало, а їхній зміст здавався привабливим: монодрама Євреїнова, вірші Хлєбникова, щось Давида Бурлюка, щось Бурлюка Володимира, щось ассирійське якоїсь пані з її ж малюнками у семи барвах. Цю «Студію» я замовив. Згодом у Вольфа мені розповідали, що я був одним із трьох покупців. Замовив я, замовила якась панночка з Херсона і якийсь Петухов із Семипалатинська. Ані в Петербурзі, ані в Москві не продали жодного примірника. Лише ми троє не пошкодували кровних двох рублів, не рахуючи пересилки, за задоволення прочитати братів Бурлюків з ассирійськими ілюстраціями у семи кольорах.
Тільки ми: я, панночка з Херсона і Петухов. Троє зі ста шістдесяти мільйонів. О, Русь! О, rus! Але це мені пояснили вже потім у Вольфа. Тоді ж, замовляючи, я навіть відчував певне занепокоєння: чи отримаю, чи не розкупили?
«Студія імпресіоністів» зовнішнім виглядом не розчарувала. Формат великий, видовжений, обкладинка буро-лілова із зображенням чогось незрозумілого: можливо, жінки, можливо, будинку. Ассирійські малюнки теж були непогані, хоча сім кольорів виявилися перебільшенням. Кольорів було два – ті самі: бурий та ліловий. Зміст же – «суцільна зухвалість» – просто мене приголомшив…»

У квітні 1910 року в петербурзькому видавництві Матюшина «Журавель» вийшла невелика за обсягом «дивовижна» книга, що викликала справжній скандал серед читацької публіки. Епатажними були і зовнішній вигляд видання, і його назва – «Садок суддів». Таку назву виданню придумав В. Хлєбніков. Альманах вийшов накладом 300 примірників і був надрукований на шпалерному папері. У цьому видавець вбачав особливий зміст: «Усе наше життя ми пройдемо вогнем і мечем літератури. Під шпалерами у вас водилися клопи й таргани – нехай тепер на них живуть наші молоді, юні, бадьорі вірші…».

Серед авторів альманаху були Давид і Микола Бурлюки, Василь Каменський, Велимир Хлєбников, Олена Гуро, Єк. Нізен (Катерина Гуро), С. М’ясоєдов, А. Гей. Ілюстрації виконав Володимир Бурлюк.

Книга ця не мала вихідних даних, слово «футуризм» у ній ще не вживалося, проте це була перша книга футуристів. Саме з виходом у світ «Садка суддів» сформувалося ядро майбутньої групи «Гілея», представники якої називали себе «гілейцями», «будетлянами», «футуристами», «кубофутуристами».

Відтоді Бурлюк став неодмінним учасником багатьох колективних збірників футуристів.

«Ляпас суспільному смаку» – перша поетична збірка кубофутуристів (поетична група «Гілея»). На початку грудня 1912 року в одній із мебльованих кімнат гуртожитку консерваторії разом зібралися молоді поети – Д. Бурлюк, В. Маяковський, В. Хлєбников, А. Кручених. Вони обговорювали й редагували літературний маніфест, написаний Бурлюком. Через два тижні було видано колективну збірку з епатажною назвою «Ляпас суспільному смаку», яка відкривалася однойменним маніфестом.
Маніфест, що додавався до збірки і через чотири місяці був повторно випущений як листівка, заперечував усі попередні естетичні цінності й у навмисно епатажній формі заявляв про розрив із існуючою літературною традицією.
У ньому поети оголосили себе зачинателями нового напряму в мистецтві та творцями нової поетичної школи. У «бойовому маніфесті» були сформульовані принципи мистецтва і нова футуристична естетика, а також повалені всі визнані літературні авторитети – Пушкін, Толстой, Достоєвський і символісти. Учасник обговорення маніфесту поет Хлєбников так охарактеризував себе і своїх однодумців в одній із ранніх поем, написаній влітку 1912 року:

Ми – юнаки. Мечі
наші гостро нагострені.
Роздавайте сміливо ляпаси!

Цей збірник буквально підірвав «громадську думку» і став гучним викликом «здоровому глузду» та «старому» мистецтву.

Через брак коштів футуристи змушені були видавати книги самотужки або за допомогою меценатів. Саме тому перші книги «гілейців» друкувалися малими накладами (300–500 прим.) у провінційних друкарнях. Завдяки цьому пощастило й Херсонщині – кілька футуристичних книг було надруковано в Херсоні та Каховці.

Так у 1912 році в Херсоні в друкарні О. Д. Ходушиної Давид Бурлюк видав першу книгу Велимира Хлєбникова «Учитель і учень». Зовні вона являла собою скромну брошурку на 14 сторінок без особливих вишуканостей, обкладинка якої була прикрашена малюнком Д. Бурлюка. На ньому був зображений скіфський воїн у момент ураження свого ворога. Друга книга Хлєбникова – «Учитель і учень» – невдовзі вийшла в Петербурзі.

У 1913 році в Каховці в маленькій друкарні Канна і Бергарта побачив світ перший колективний збірник «гілейців» під назвою «Дохлий місяць», на якому було зазначено: «збірник єдиних футуристів світу!!! поетів «Гілея». У ньому брали участь Давид і Микола Бурлюки, Василь Каменський, А. Кручених, Бенедикт Лівшиць, Володимир Маяковський, Віктор Хлєбников та ін. Тираж книги становив 500 прим. Через рік у Москві вийде друге видання збірника «Дохлий місяць» тиражем 1000 прим.

У 1913 році в Херсоні в електротипографії С. В. Поряденка був виданий другий, найбільш малохудожній сатиричний збірник «гілейців» «Затычка»: Рисунки. Стихи / Хлебников В., Бурлюки Давид, Бурлюки Владимир, Бурлюки Николай – лит. кампания футуристов «Гилея». – М.; Херсон: Тип. С. В. Поряденко, 1913. - 14 с., 4 л. ил.

Третій колективний збірник «гілейців» вийшов також у 1913 році в Херсоні, а в 1914-му – в Москві. Він називався «Молоко кобылиц»: Рисунки. Стихи. Проза: Сборник / Лит. компания футуристов «Гилея». – [Херсон:Тип. С. В. Поряденко, 1913]; М.,1914. – 89, 7 с.: ил.

Авторами збірника були А. Екстер, В. Хлєбников, Д. Бурлюк, В. Бурлюк, М. Бурлюк, А. Кручених, Б. Лівшиць, В. Маяковський, І. Сєвєрянин, В. Каменський.

Збірники «гілейців» своїми назвами, змістом і оформленням були покликані епатувати читача. І їм це вдавалося. Особливо обурювалася провінція. І Херсон у тому числі. Так, газета «Херсонські губернські відомості» відгукнулася на вихід у світ збірника «Дохлий місяць»: «Чому не кров блохи» або «Шкіра жеребця…»?

У газеті «Юг» (1913, №1141) був надрукований відгук на вихід у світ книжки «Дохлий місяць». А в «Херсонському тижні» (1914, 21 січ.) була надрукована дошкульна «Пародія на кручених і ненормальних «Теж футуризм», автором якої був популярний херсонський журналіст, що ховався під псевдонімом Дядько Дон:

Взлунатилось желтое небо
И лямписто звезды ярят
Антип и мадамиста Беба
На курице дохлой брегоморят
Утесно каскадится море…
Глазеют все: Беба… Антип…
К щекам, златоносый, на горе,
Тут к ней, мухомором прилип!..

Угар… Папиросился часто
Нервозный, большой сальвенист…
Объемисто жал, коренасто…
И даже сальнул, футурист!..

Она, закорсечена туго,
Улыбисто ротит: «Уйди!..»
А море ревело, как вьюга
И нервно ладьило ладьи!..

Я здесь отсекречусь не мало
Что было в их жизни потом
Она футуристкою стала,
Чернилят безумно вдвоем!..

Ввех дном оказалась утроба…
Взлопатили весь Геликон!
Поэзу музируют оба…
О «Дохлой луне» их трезвон!

Окрім цих трьох херсонських збірників, вірші Бурлюка були включені також до книг «Требник трьох», до другого видання «Садка суддів». У тому ж році була опублікована й теоретична праця Бурлюка «Галдячі «бенуа» і Нове Російське Національне мистецтво (Розмова п. Бурлюка, п. Бенуа і п. Рєпіна про пародію і наслідування)».

У своїх спогадах Бурлюк про себе писав: «Я був першим видавцем Васі Каменського, Вел. Хлєбникова, Володимира Маяковського, Бенедикта Лівшица, що завжди є моєю гордістю “до сліз!”». І це справді так. Бурлюк видав першу книгу Велимира Хлєбникова «Учитель і учень». У Херсоні, а згодом у Москві він надрукував і його книгу «Твори. Т. 1». Причому він не просто оплатив видання книги, а повністю підготував її до друку. Книга вийшла у 1914 році в друкарні Ф. Наровлянського і Ш. Фраермана «Економія» тиражем 480 прим. До книги увійшли поема Хлєбникова «Чортик», його вірші; статті про творчість поета, написані Бурлюком і Каменським. У книзі вміщено портрет Велимира Хлєбникова у виконанні Бурлюка.

У лютому 1914 року в цій самій друкарні була видана друга книга віршів Бенедикта Лівшиця «Вовче серце» тиражем 480 прим., а в березні вона була видана в Москві. Над художнім оформленням збірника працювали художниці А. Екстер і М. Васильєва. Давид Бурлюк також брав участь в оформленні книги.

У 1914 році була здійснена спроба видання журналу футуристів. Він так і називався: «Футуристи. Перший журнал російських футуристів» / за ред. В. Каменського. – 1914. – № 1–2. – 157 с.

Давид Бурлюк видав перший і єдиний номер журналу. Хоча плани були іншими, про що свідчать анонси, опубліковані напередодні виходу у світ першого номера видання футуристів: «Перший журнал російських футуристів» виходить 6 разів на рік книгами по 160–200 сторінок з оригінальними малюнками. У журналі вміщуються вірші, проза, статті з питань мистецтва, полеміка, бібліографія, хроніка тощо.

У журналі беруть участь Аксенов, Д. Болконський, Костянтин Большаков, В. Бурлюк, Давид Бурлюк, М. Бурлюк, Д. Буян, Вагус, Васильєва, Георгій Гаєр, Egyx, Рюрик Івнєв, Вероніка Іннова, Василь Каменський, А. Кручених, М. Кульбін, Б. Лавреньов, Ф. Леже, Б. Лівшиц, К. Малевич, М. Митюшин, Володимир Маяковський, С. Платонов, Ігор Сєвєрянин, С. Третьяков, О. Трубчевський, В. Хлєбников, Вадим Шершеневич, В. і Л. Шехтель, Г. Якулов, Егерт, А. Екстер та ін.»

Давид Бурлюк був причетний також до видання таких книг:
У 1914 році вийшла книга В. Хлєбникова «Творіння», у 1915 і 1916 – альманахи «Стрілець».

У 1915 році – «Весняне контрагентство»: муз. збірник / ред. Д. Бурлюк і С. Вермель. – М.: студія Бурлюка і Вермеля, 1915. – 109 с., іл.
До книги увійшли вірші: М. Асєєва, А. Беленсона, К. Большакова, Д. Бурлюка, М. Бурлюка, Д. Варравіна, С. Вермеля, В. Каменського, В. Канєва, В. Маяковського, Б. Пастернака і проза М. Бурлюка, Д. Бурлюка; музика М. Рославця; малюнки В. Бурлюка, Д. Бурлюка, А. Лентулова.

У 1916 році – «Чотири птахи»: збірник віршів / Д. Бурлюк, Г. Золотухін, В. Каменський, В. Хлєбников; обкл. А. Лентулова, мал. Г. Золотухіна. – М.: Вид-во «К.», 1916. – 96 с.; 24×18 см.

Революцію, як і всі футуристи, Бурлюк зустрів із захопленням. На початку 1918 р. Бурлюк разом з Маяковським і Каменським почали випускати «Газету футуристів». 15 березня вийшов перший, що виявився єдиним, номер. У газеті були надруковані вірші Бурлюка, Маяковського, велика стаття про поезію І. Сєвєрянина, І. Еренбурга, М. Цвєтаєвої під назвою «Братська могила» і «Декрет № 1 про демократизацію мистецтва».

Буйство футуристів, які відчули свободу, повною мірою виявилося у випущеній ними в 1918 р. «революційній хрестоматії» під назвою «Житнє слово», де також були опубліковані вірші Давида Бурлюка.

У квітні 1918 року Бурлюк виїхав з Москви. Він був на Уралі, у Сибіру, на Далекому Сході. Щоб прогодувати сім’ю і з міркувань безпеки, Бурлюк переїжджав з місця на місце, влаштовував виставки, продавав картини, читав лекції, виступав на поетичних вечорах, просуваючись усе далі й далі на схід. Він відвідав Златоуст, Уфу, Челябінськ, Єкатеринбург. Опинившись у лютому 1919 року в Кургані, Бурлюк перевидав тут свою першу поетичну збірку «Лисіючий хвіст», потім затримався у столиці «колчаківської держави» – Омську, далі були Томськ, Іркутськ, Чита і, нарешті, Владивосток і Харбін, де поет провів майже рік.

Художник, який супроводжував Бурлюка в турне, – Є. Спаський – також згадує про цю книгу. У його спогадах можна прочитати такі рядки: «Додя був надзвичайно діловою і практичною людиною. Він, ще перебуваючи в Москві (?), підготував усе для поїздки: надрукував афіші для виставок і для концертів, у яких на порожньому, відведеному для цього місці треба було вписати лише число й адресу. Надрукував програмки виставки і, нарешті, книжечки “Лисіючий хвіст” з коротким маніфестом футуристів і віршами. Причому перша сторінка була залишена чистою, на якій тут же на виставці він просив мене і сам робив швидкі рисунки тушшю й аквареллю, і ці книжечки продавалися за подвійною ціною».

У «Спогадах» Бурлюка також можна знайти згадку про цю книгу: «Так, пропрацювавши все літо, ми набрали близько ста картин. Уклали їх у кілька ящиків, а один ящик був набитий афішами, програмками виставки, брошурами під назвою «Лисіючий хвіст», майже все це було заздалегідь надруковано в Москві й підготовлено для турне».

Є відомості про два видання «Лисіючого хвоста» в Сибіру, перше з яких було здійснене в Златоусті, друге – у Кургані.

Бурлюк брав діяльну участь у літературному й мистецькому житті на Далекому Сході, друкувався в газеті «Далекосхідний огляд», співпрацював в інших найбільш помітних газетах і журналах як поет і новеліст, перевидав у Харбіні «Лисіючий хвіст».

У Владивостоці він увійшов до неформального співтовариства літераторів – прихильників футуризму «Творчість», до якого входили також М. Асєєв, С. Третьяков, С. Алимов, М. Чужак та ін., а 1 жовтня 1920 року Давид Бурлюк виїхав до Японії, де вже 14 жовтня відкрив виставку мистецтва в Токіо, виступав з лекціями і незабаром випустив у Йокогамі свою другу книгу віршів з власними ілюстраціями «Сходження на Фудзі-сан» (1921).

Далекосхідна подорож дала Бурлюку багато матеріалів для найрізноманітніших жанрів. Ще в Японії він надіслав до Берліна нарис «Література і художество в Сибіру і на Далекому Сході», опублікований у журналі «Нова російська книга» (1922, № 2).

Друзі Бурлюка у Владивостоці – М. Асєєв, С. Третьяков і М. Чужак – помістили його вірш «Сибір» («Ми відали “Сибір”!!! Кеннана…») у виданому в Читі збірнику «Сибірський мотив у поезії» (1922). Вони ж видали в Читі книгу сонетів Бурлюка «Сибір» (1922).

З Японії Бурлюк виїхав до Америки і 2 вересня 1922 року прибув до Нью-Йорка. Невдовзі він зблизився з гуртком пролетарських письменників у Північній Америці (відділ Всеросійського союзу селянських письменників) і взяв участь у випуску альманаху цього гуртка «У полоні хмарочосів» (1924), у якому вмістив кілька своїх віршів. У тому ж році був випущений ще один альманах – «Свиріль сабвею» з віршами Бурлюка. Він підготував збірку віршів «Сьогодні російської поезії», куди, окрім власних творів, умістив вірші Каменського, Маяковського, Асєєва та ін.

У Нью-Йорку він розгорнув активну діяльність у просовєтськи орієнтованих групах і, написавши поему до 10-річчя Жовтневої революції, прагнув здобути визнання як «батько російського футуризму». Був постійним автором газети «Російський голос». Свої збірки, брошури, журнали Бурлюк видавав разом зі своєю дружиною і через друзів поширював ці видання переважно в межах СРСР.

Протягом 1920-х років в Америці вийшло близько 20 книг Бурлюка. Майже всі його твори цього періоду являли собою своєрідний колаж із віршів, рисунків, теоретичних статей, графічної поезії, щоденникових записів, спогадів і ретельно дібраних відгуків критики про автора. На багатьох книгах Бурлюка, виданих в Америці, стояв гриф: «Д. Бурлюк. Поет, художник, лектор. Батько російського футуризму».

Книгою «Вірші. Картини. Автобіографія. Бурлюк тисне руку Вулворт-білдингу» поет відзначив 25-річчя своєї художньо-літературної діяльності (1898–1924), а до 20-річчя футуризму в 1929 році видав книгу «Ентеліхізм. Теорія. Критика. Вірші. Картини» (1907–30).

На початку 1930-х Давид Бурлюк ще продовжував літературно-видавничу діяльність. Разом зі своєю дружиною Марією вони заснували журнал «Color and Rhyme» («Колір і рима»), частково англійською, частково російською мовами, обсягом від 4 до 100 сторінок, із власними живописними роботами, віршами, рецензіями, репродукціями футуристських творів тощо. Було видано 67 номерів журналу.

У 30-ті роки побачили світ його книги: «Реріх: Життя і творчість. 1917–1930» (1930), «1/2 століття: (вид. до п’ятдесятиріччя з дня народження поета). Росія – СРСР – Америка. 1882–1932» (1932). Він випустив збірник-антологію, присвячену «світлій пам’яті В. В. Маяковського», – «Червона стріла» (1932). До книги увійшли вірші Бурлюка, його рисунки, матеріали для бібліографії. Підготував і випустив літературно-художній збірник асоціації «Російських пролетарських письменників, художників і артистів в Америці» – «Серп і молот» (1932).

У 1956 і 1965 роках він відвідав СРСР. Незважаючи на неодноразові пропозиції щодо видання в СРСР своїх творів, йому не вдалося надрукувати жодного рядка.

Надалі Бурлюк виступав переважно як художник, і в цій якості його доля склалася досить вдало.

Книги Давида Бурлюка, вышедшие в Америке

1. Стихи. Картины. Автобиография. Бурлюк пожимает руку Вульворт Бильдингу: стихи 1898г.-1923г. (к 25-летию художественно-литературной деятельности). – Нью-Йорк: Кооператив газ. «Русский голос», 1924. – 48 с., ил., портр. – Перед загл. авт.: Давид Бурлюк, отец российского футуризма.
2. Маруся-сан : 3-я книжка стихов (1919-1924), составленных в Сибири, Японии и С. Ш. – [Нью-Йорк] : Шаг, [1925]. – [26] с., ил., портр. – Перед загл. авт.: David Burliuk.
3. Восхождение на Фудзи-сан: с 12 рис. в тексте, исполненными кистью в Японии и 2 репродукциями с картин Д. Бурлюка, напеч. на отд. л. – [Нью-Йорк] : [Изд. М.Н. Бурлюк], [1926]. – 12 с. – (Из жизни современной Японии).
4. Морская повесть : с 6 илл. и портр. авт. – Нью-Йорк : Изд. М.Н. Бурлюк, 1927. – 15с., ил., портр.
5. По тихому океану : Из жизни современной Японии. – Нью-Йорк, 1927. – 23 с., ил. – Перед загл. авт.: Давид Бурлюк, поэт, худ., лектор. Отец российского футуризма.
6. Ошима. Цветная гравюра (Японский декамерон). – [Нью-Йорк] : Изд. М. Н. Бурлюк, 1927. – 20 с., ил. – Перед загл. авт.: Давид Бурлюк, поэт, худ., лектор. Отец российского футуризма.
7. Десятый октябрь. – Нью-Йорк : Изд. М. Н. Бурлюк, 1928. – 24 с., портр.
8. Новеллы. – Нью-Йорк : Изд. М. Н. Бурлюк, 1929. – 14с. – Перед загл. авт.: Давид Бурлюк, отец российского футуризма.
9. Толстой. Горький. Нью-Йорк, 1929. – Перед загл. авт.: Давид Бурлюк, отец российского футуризма.
10. Энтелехизм. 20 лет футуризма. Нью-Йорк, 1930
11. Рерих: Жизнь и творчество. 1917-1930. – Нью-Йорк: изд. М. Н.Бурлюк, 1930. – 31 с., ил.
12. 1/2 века: (изд. к пятидесятилетию со дня рождения поэта). Россия – СССР – Америка. 1882-1932. –[Нью-Йорк] : Изд. М. Н. Бурлюк, 1932. – 18 с., 1л. фронт. портр., факсимиле. – Перед загл. авт.: Отец Российского советского футуризма Давид Бурлюк.

Книжкові видання «гілейців»
(Херсон-Каховка-Москва)

У фондах Гончарівки є п’ять прижиттєвих видань Давида Бурлюка, виданих у США (Нью-Йорк): Десятый октябрь: 1. Апофеоз Октября (1928), Ошима. Цветная гравюра: [Японский декамерон] (1927), 1/2 века (1932), Толстой. Горький: Поэмы (1928-29), Энтелехизм: Теория.Критика.Стихи. Картины (1930). Усі ці видання оцифровані : http://www.krai.lib.kherson.ua/resources-3.htm

Ольга Лянсберг