Кохання та зрада в історії родини Кочубеїв
Лютневий «Вечір історії з Гончарівкою» був присвячений історії садиби і будинку Кочубеїв як видатної пам’ятки історії та архітектури.
Наша чудова гостя Руслана Огієвська, завідуюча відділом «Садиба Кочубеїв» НІКЗ «Гетьманська столиця в Батурині» розповіла, що Батурин протягом 53 років був гетьманською столицею і кожен гетьман чи козацький старшина будував там свої будинки.
Будинок Василя Кочубея якимось дивом вцілів після розгрому міста 1708 р. Кирило Розумовський, будучи гетьманом, викупив його та був власником майже півстоліття (до 1836 р.). Після смерті Андрія Розумовського садибу передають до державної казни. На середину XIX ст. вона знаходилася в досить занедбаному стані. Викуплена родиною Кочубеїв, а саме Петром Аркадійовичем Кочубеєм, із державної казни в 1859 р. Вони знову стають власниками садиби.
У 1917 р. родина Кочубеїв була змушена покинути Україну та виїхати за кордон. Будинок певний період стояв в запустінні. 1921 р. в Батурині створюється товариство бджолярів імені П. Прокоповича, які відкривають ву будинку музей бджільництва. 1932 р. музей припиняє свою діяльність, бо була масова колективізація.
Після Другої світової війни садиба була майже поруйнованою, піднімали питання навіть повність її розібрати. Але місцева влада не дозволила це зробити, бо розуміла, що це єдина пам’ятка XVII ст., яка збережена на території Батурина. Піднімається питання про подальшу реставрацію. У 1970 р. розпочинається реставрація, яка триває до 1975 р. Знову відкривається музей: це вже був історико-краєзнавчий музей, на базі якого і створився спочатку державний заповідник «Гетьманська столиця» в 1993 р, а вже на сьогодні він має статус національного. Віктор Ющенко в 2000 роках піднімає питання про відродження пам’яток Батурина і першим об’єктом реставрації стає будинок Кочубеїв. Зараз це красива будівля серед чудового парку.
А потім пані Руслана поділилася з нами історіями любові та зради, які пов’язані з цим будинком. Усі ми чули про історію кохання гетьмана Івана Мазепи та його хрещениці, найменшої доньки В. Кочубея – Мотрі. У 1822 р. історик Д. Бантиш-Каменський публікує 40 документів справи Кочубея. І серед них були листи, нібито писані Мазепою. Це 12 копій листів, не оригінали, зараз зберігаються в російському архіві. Вони сповнені ніжності та любові, але лише в двох листах згадується ім’я Матрононька. Та коли їх порівняти з листами, які писалися на початок XVIII ст., то вони зовсім не схожі. На сьогодні ми не можемо стверджувати, що вони написані саме Мазепою. Саме це кохання на сьогодні оповите міфами та легендами, довкола нього точаться дискусії. Немає документів, які підтверджують цей зв'язок, але немає й тих, що його спростовують.
Паралельно з цим коханням проходить і історія кохання, а потім і одруження старшої донька В. Кочубея – Ганни. У 1698 р. вона виходить заміж за племінника Івана Мазепи, ніжинського полковника – Івана Обідовського. Вінчав їх митрополит Стефан Яворський, який на замовлення Мазепи пише весільне казання «Виноград Христов». На сьогодні цей вітальний панегирик зберігся в історії України. Пилип Орлик, друг І. Обідовського приїздить зі своїм панегіриком «Сарматський лев». Обидва панегірика були надруковані в друкарні Києво-Печерської лаври. І. Обідовський загинув на Північній війні, а Ганну піддано репресіям, як мазепинку.
Пані Руслана розповіла нам і про історію відомої всім українцям зради Івана Мазепи Василем Кочубеєм. На сьогодні Василь Кочубей є герой росії, а Мазепа – це герой України, який боровся за незалежність нашої держави.
Відома родина Кочубеїв ще й такими представниками, які зробили дуже вагомий внесок у багатьох напрямах – це Петро Аркадійович Кочубей. Він був досить відомою особистістю свого часу, але тоталітарний режим та російська влада зробили все, щоб такі люди були забуті. 33 роки він володів Батуринською садибою, підтримував і зберіг для наступних поколінь. Підтримував Петро Кочубей і українських митців, Т.Г. Шевченка, Д. Менделєєва. А ще він відомий мінеролог: на його честь названо мінерал – кочубеїт. Петро Аркадійович проводив досліди в галузі агрономії: запровадив селекцію, сівозміну, механічний обробіток землі. А ще він був колекціонером, відкривав музеї, будував церкви, піднімав освіту на вищий рівень.
Пані Руслана розповіла і про парк «Кочубеївський». Це пам’ятка садово-паркового мистецтва XVII ст. Тут збереглися дуби, яким понад 300 років. Є навіть легенда, що під одним із них зустрічалися Мазепа з Мотрею.
Ми всі ніби відвідали і Батурин, і садибу Кочубеїв, і пройшлися стежками парку.
Дякуємо всім працівникам заповідника за те, що досліджуєте та популяризуєте нашу історію!
