Як бути активним слухачем?
«Я відчуваю, що мене уважно слухають, коли…» Продовжити це речення запропонували учасникам розмовного клубу української мови під час практикуму з активного слухання. Цій темі присвятили дві останні зустрічі розмовного клубу української мови – спільного проєкту Гончарівки, ГО «Рух Єдині» та ГО «ВПО-Івано-Франківськ». Зустрічі відбулися в межах проєкту «Психосоціальна підтримка в бібліотеках», який реалізується за підтримки Представництва ЮНЕСКО в Україні, Міністерства культури України та Уряду Японії.
Учасники обговорювали, як виявляти увагу до співрозмовника, і випробовували прості прийоми, які можна застосовувати в щоденних розмовах.
Кожен міг обрати, які ознаки уважного слухання для нього найважливіші. Комусь потрібно, щоб дали договорити й не квапили, поки він добирає слова. Для когось увага виявляється в тому, що співрозмовник відкладає телефон, ставить запитання або пам’ятає подробиці попередньої розмови. Від власного досвіду учасники перейшли до запитання, яке варто час від часу ставити собі кожному з нас: а як я показую людині, що уважно її слухаю?
Під час обговорення «Чути й слухати» учасники міркували, чому іноді так хочеться перебити співрозмовника, чи завжди мовчання свідчить про увагу і коли людині, яка ділиться переживаннями, справді потрібна порада. Говорили й про те, як перевірити, чи правильно зрозуміли почуте. Для цього часом достатньо коротко переказати думку співрозмовника своїми словами й перепитати, чи саме це він мав на увазі.
Цей прийом відпрацьовували в парах під час вправи «Слухаю, щоб зрозуміти». Один учасник упродовж хвилини розповідав про улюблене заняття або приємну подію. Інший давав йому договорити, стисло переказував головну думку, ставив уточнювальне запитання й перевіряв своє розуміння. Потім учасники мінялися ролями. Такий формат давав змогу побути по обидва боки розмови й поміркувати, що допомагає говорити вільніше, а що спонукає слухача поспішати з відповіддю чи переводити розмову на власний досвід.
Окрему вправу присвятили паузі. Під час розмови на обрану в парі тему слухач витримував п’ять секунд після репліки співрозмовника й лише тоді відповідав. Учасники обговорювали, як ця коротка пауза змінює перебіг бесіди. За кілька секунд людина може зібратися з думками, продовжити розповідь або додати важливу подробицю, яка загубилася б за поспішною відповіддю.
У вправі «Замініть відповідь» учасники добирали уважніші репліки до знайомих життєвих ситуацій. Коли хтось ділиться тривогою, запитання «Що тебе найбільше непокоїть?» допомагає зрозуміти, про що саме людина хоче поговорити. А фраза «Тобі зараз хочеться виговоритися чи разом пошукати рішення?» дає співрозмовникові змогу самому сказати, якої підтримки він потребує. Такі вправи допомагали поповнити запас українських висловів для щоденного спілкування. Учасники практикувалися уточнювати думку, висловлювати свою позицію, доброзичливо заперечувати й запрошувати інших долучитися до розмови.
У підсумковому колі учасникам запропонували завершити речення «Під час наступної розмови я спробую…». У кожного міг бути свій крок – відкласти телефон, дати людині договорити, перепитати, чи правильно зрозумів її думку, або поцікавитися, чи потрібна порада. Так практикум у розмовному клубі продовжується в повсякденних бесідах, коли ми даємо одне одному час і увагу, щоб висловитися й бути почутими.
При підготовці до зустрічі було використано матеріали посібника «Психосоціальна підтримка в бібліотеці»*.
*Психосоціальна підтримка в бібліотеці : посіб. / уклад.: Н. Лебідь, І. Гнєзділова ; ред. Н. Заварова ; дизайн А. Зінченко ; координація Н. Каташинська. – Київ : ЮНЕСКО, 2026. – 196 с.
