Левко Лук’яненко – дисидент-правозахисник, державний та громадсько-політичний діяч

Левко Лук’яненко – дисидент-правозахисник, державний та громадсько-політичний діяч
Бібліографічний огляд літератури

"Боротьбі за самостійність я присвячую своє життя".
Левко Лук’яненко

Левко Григорович Лук'яненко – український націоналіст, дисидент часів СРСР, політичний діяч незалежної України, Герой України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2016).

Левко Лук'яненко народився 24 серпня 1928 р. у с. Хрипівка Городнянськоого району Чернігівської області, у селянській родині Грицька й Наталки Лук'яненків. Матір походила з козацького роду Скойбидо. Наприкінці 1944 року, коли юнаку минуло 16, він був призваний до армії. Служив в Австрії, на Кавказі, у містах Орджонікідзе, Нахічевань. У 1951-1953 вступив до комсомолу, у партію. З 1953 р. навчався на юридичному факультеті Московського університету ім. Ломоносова. Одружився 1954 р. Вів активне громадське життя. Але згодом зрозумів, що обраний ним шлях помилковий, призупинив свою громадську діяльність і вирішив орієнтуватися на підпільну боротьбу.

У вересні 1958 року за розподілом був спрямований штатним пропагандистом райкому партії в Радехівський район Львівської області, де й поселився з дружиною. Робота була пов'язана з постійними поїздками по селах району. Він бачив, як людей заганяли в колгоспи, знищували цілі хутори. Разом зі Степаном Віруном і Василем Луцьківим вирішили створити підпільну партію «Українська Робітничо-Селянська Спілка».

У середині 1959 р. переїхав до Глинянського району і, щоб мати більше вільного часу, з райкому перевівся в адвокатуру. Він робив багато добрих справ, наприклад, консультував віруючих, допомагаючи їм пізнавати свої права. Тут він знайшов однодумців Івана Кандибу та Олександра Лібовича.

7 листопада 1960 у Львові відбулася перша організаційна зустріч членів партії, на якій обговорили програму. Оскільки програма була дуже «гостра», вирішили її знищити, а до наступної зустрічі, яка мала відбутися 22 січня 1961, доручили Лук'яненку скласти нову, «м'якшу». Але 21 січня 1961 були заарештовані Іван Кандиба, Степан Вірун, Василь Луцьків, Олександр Лібович та Левко Лук'яненко, пізніше Іван Кіпиш та Йосип Боровницький.

Левко Лук’яненко – один із членів групи юристів, суд над якою відбувся у травні 1961 р. у м. Львові, у будинку тюрми КДБ при закритих дверях. Закритий суд Львівського обласного суду присудив Лук’яненка й іншого члена групи І. Кандибу спочатку до розстрілу (кілька місяців він провів у камері смертників). Потім розстріл був замінений 15 роками позбавлення волі. Звинувачення за статтями «зрада батьківщині», «антирадянська агітація і пропаганда» і «участь в антирадянській організації».

Лук’яненку інкримінується участь у складенні програми групи, метою якої була мирна боротьба за добровільне відділення України (наприклад, шляхом плебісциту). Левко Лук'яненко і його товариші стояли тоді на соціалістичних позиціях. Питання стояло не про зміну ладу, а власне про конституційне право на самовизначення. Ніяких матеріалів для звинувачення у «зраді батьківщини» у слідства не було. Обґрунтовуючи на суді свої дії, він говорив, що відокремлення, самовизначення не суперечать Конституції.

У березні 1988 р. пан Левко був заочно обраний головою відновленої Української Гельсінської Групи, яка від 7 липня діє як Українська Гельсінська Спілка (УГС). 23 квітня 1988 р. Л. Лук’яненку запропонували виїхати за кордон, але він відмовився, бо бачив, що ситуація в країні швидко змінюється, вимальовується перспектива створення політичної партії. Указом Президії Верховної Ради від 30 листопада 1988 Левко Лук'яненко був помилуваний, звільнений із заслання. На початку 1989 р. він повертається до України.

У квітні 1990 р. на установчому з'їзді Української Гельсінської Спілки пан Левко був обраний головою створеної на її базі Української республіканської партії. У березні він був обраний депутатом Верховної Ради України ХІІ(І) скликання від Залізничного в/о № 196 (Івано-Франківська область). Був членом комісії з питань законодавства і законності, заступником голови Народної Ради.

Левко Лук'яненко – автор Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., балотувався на посаду Президента України.

У травні 1992 склав повноваження депутата і залишив посаду голови Української Республіканської Партії у зв'язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. У листопаді 1993 через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся до України.

У 1994 на II з'їзді Асоціації дослідників голодоморів в Україні пан Левко був обраний головою організації. Від 1996 до 2000 рр. він – її почесний голова. Народний депутат України V скликання від «Блоку Юлії Тимошенко», № 6 в списку. Голова підкомітету з питань жертв політичних репресій Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Склав депутатські повноваження, пославшись на поважний вік.

16 квітня 2013 року ухвалив рішення піти у відставку з посади голови Української республіканської партії Лук'яненка, залишившись її почесним головою. Згодом вийшов із партії.

Левко Лук'яненко був прибічником ідеї, що слід продовжувати економічні санкції проти Росії, поки вона економічно не буде знищена, а також підтримувати поневолені Росією народи. Під час антитерористичної операції на Донбасі Левко Лук'яненко часто їздив у зону АТО й передавав бійцям літературу, у тому числі власні книги.

У 2017 році група депутатів Верховної Ради України з 35 чоловік підняли питання про присудження Левку Лук'яненку Нобелівської премії Миру і відправили всі документи до Нобелівського комітету. Туди ж написав звернення і професор Микола Мушинка із Словаччини.

Документи були подані вчасно і було отримано відповідь про їх отримання. У жовтні 2018 року мало відбутися засідання Комітету, але Левко Лук'яненко не дожив до того часу. А по смерті премія не присуджується.

Показово, що хоч він і провів кілька місяців у камері смертників, сам підтримував смертну кару в незалежній Україні: «Я б хотів повернути смертну кару. Щоб злодії, які крадуть мільярди гривень, щоб їх розстрілювали просто публічно на площі перед телевізійними камерами».

«Він був красивою людиною з неймовірно гарними українською мовою, голосом і поставою. Левко Лук’яненко – класичний self-made man, який перетворив свій жахливий життєвий досвід на досвід любові. Я пам’ятаю його в різних декораціях: на трибуні Верховної Ради, у кабінеті посла України в Канаді, у Книгарні «Є», на ґанку київського телецентру. Ним неможливо було не милуватися. І скрізь він був сам собою. Інтегральний.

І ще один тріумф Левка Лук’яненка – це, власне, російсько-українська війна. Не пам’ятаю, де він сказав таке: «Я буду просити Бога, щоб він протримав моє життя до перемоги над Москвою». Насправді перемога в якомусь сенсі вже відбулася. Майже відбулася. Це перемога над Москвою в собі. За це він і віддав життя». (Юрій Макаров).

Академік Академії наук вищої школи України. Почесний доктор права Альбертського університету (1993, Канада). Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (22.11.2007, за активність і наполегливість у донесенні до світової спільноти правди про голодомори в Україні у XX столітті, багаторічну плідну громадсько-політичну діяльність), Почесною відзнакою Президента України (орден "За заслуги" III ступеня , 1992); медаллю імені Святого Володимира "Борцям за волю України" (1991, СКВУ). Володів англійською, польською, німецькою мовами.

Про головне у своєму житті Левко Лук’яненко сказав: «Чому я став на шлях боротьби?.. Усі ми козацького роду, і найцінніше, що ми маємо – це славу нашого народу, честь служити батьківщині. Мене надихнув козак Наливайко та його жертовність заради високої мети. Я проаналізував його життя і зрозумів, що він знав, що загине в бою, і це його не налякало. Ідея національної свободи і незалежності дорожча від власного тіла, і він ішов тим шляхом. А я якого ж роду?.. Теж козацького! Не хочу бути гіршим пагоном на дереві козацького коріння, тому обрав шлях боротьби. Доля нації залежить від національної свідомості, рівня історичної сутності, розуміння пріоритетності цих тверджень».

Помер Левко Лук'яненко 7 липня 2018 року.

З кінця 80-х років Левко Лук’яненко почав літературну кар’єру. За життя він написав багато книжок, а в 2016 році отримав Шевченківську премію за 13-томну книгу «Шлях до відродження», яку писав 27 років.

Найвідомішою роботою початку 90-х стала книжка «Сповідь у камері смертників», в якій він змалював свою боротьбу за незалежність України.

Книга «З часів неволі. Сосновка 7» – новий жанр у його літературній творчості. Досі з в'язнівського життя він публікував твори, скомпоновані з документів та його побіжних роздумів. "З часів неволі" – правдиві спогади про концтабірне життя політв'язнів-друзів і просто знайомих автора, адміністрацію, режим ув'язнення, роздуми про долю України та розмірковування над методами боротьби за її незалежність. І безупинне протистояння намаганням адміністрації зламати політв'язнів і примусити до зради.

У творах автора є слабодухі й нікчемні люди. Але абсолютна більшість постатей української національно-визвольної війни та боротьби – це справді найкращі сини й доньки української нації, це золоті люди. Вони не фотокопії, вони образи, що їх відтворила пам'ять автора-політв'язня Лук'яненка, у чомусь неповна, зате щира і пристрасна в своїй любові до України і ненависті до ворогів.

Видання Левка Лук’яненка «Шлях до відродження» важливе тим, що в ньому виписана дорога до відродження України, тут ідеться про дисидентський рух, такий дефіцитний на теренах української публіцистики. Спектр жанрів видання широкий, від репортажів до епістолярної спадщини. В оформленні книг присутні безліч деталей українського колориту, у кожному томі закладка лессе, яка виконана за мотивами чернігівської вишивки, кожен колонтитул оздоблений калиновим листям.

Левко Лук’яненко – національно зорієнтована людина, особа енциклопедичних знань, яка невипадково народилася в День Незалежності України – 24 серпня. Його майстерно написані твори насичені філософсько-національною ідеєю і волею. Цей довгий шлях, через який пройшла Україна, на жаль, ще не дав того результату, якого хотілося, і за який боровся Лук’яненко.

Шановні читачі! Пропонуємо Вашій увазі бібліографічний огляд про Левка Лук’яненка та його праці, які є у фондах нашої книгозбірні:

Лук'яненко Левко Григорович. Шлях до відродження : зібр. творів : у 13 т. / Левко Лук'яненко. - К. : ТОВ "Юрка Любченка", 2014 - 2015. – Т. 1 / літ. ред. О. Неживий. - 2014. - 534 с.

Тринадцятитомне зібрання творів Левка Лук’яненка під загальною назвою «Шлях до відродження» видано 2014-2015 рр., надрукований у приватному ТОВ «Юрко Любченко». Тираж – 1000 примірників розподілений між обласними науковими універсальними бібліотеками України.

У першому томі вміщено книги «За Україну, за її волю...», «Сповідь у камері смертника», «Вірую в Бога і в Україну», а також вибрані листи автора та листи, адресовані йому.

Том другий («Не дам загинуть Україні!») містить спогади та документи, що стосуються біографії та політичної діяльності автора від 1959 року до кінця 1980-х.  Том третій – це книга «На землі кленового листка. Спогади й роздуми посла», у якій йдеться про початок 1990-х років, коли Лук’яненко був першим послом незалежної України в Канаді. Том четвертий включає публіцистичну книгу «Незнищенність», що витримала вже п’ять перевидань, а також відому працю «Маршал Жуков і українці в Другій світовій війні». Томи п’ятий – дев’ятий віддані мемуарному п’ятикнижжю «З часів неволі». Десятий том («Тут мій дух») об’єднує публіцистику 1988-2009 років.

В одинадцятому томі містяться документальні та публіцистичні матеріали, пов’язані з історією Української Гельсінської спілки та Українською республіканською партією, яку Лук’яненко свого часу створив і очолював. У дванадцятому томі – просвітницькі та історико-філософські твори «Національна ідея і національна воля» та «Де ти, доле України?». І нарешті, у тринадцятому томі – твори «Злочинна суть КПРС-КПУ, Нюрберг-2», «Придністров’я», «Від хохла до українця», окремі статті та інтерв’ю.

Більшість цих текстів раніше публікувалися, а деякі витримали по кілька видань, тринадцятитомник не є простим повтором давніших публікацій. Автор доповнює їх текстами, що колись були викреслені редакторами, вміщує додаткові документи, які свого часу не були доступні. До деяких праць додаються сучасні коментарі, останні з них датовані 2014-2015 роками.

Отже, вміщені праці охоплюють значний та важливий період історії української нації на правдивій біографічно-документальній основі, пронизаній філософським осмисленням минулого, сучасного та висвітленням непосильних критеріїв для майбутнього поступу України. Можна упевнено ствердити – подібне видання з’явилося в Україні вперше.

 

Лук'яненко Левко Григорович. Незнищенність / Л. Г. Лук'яненко ; Міжрегіон. акад. упр. персоналом. - Вид. 3-тє, доповн. - К. : МАУП, 2007. - 120 с.

Ця невеличка книга висвітлює чимало важливих проблем з життя незалежної України, які цікавили й цікавлять українців. Наприклад, чому не збудували в Одеській області нафтовий термінал, для зменшення залежності від Росії, не збільшили видобутку свого зрідженого газу, чого інформаційний простір не український тощо.

Автор аналізує двадцятирічне урядування Україною людьми колишньої окупаційної адміністрації, бачить планове та систематичне знищення українського промислового, наукового, сільськогосподарського потенціалів. З огляду на це Українська Республіканська партія та Л. Лук’яненко закликають: «Україні – українську національну владу!».

На сторінках твору подаються деякі особливості історичного розвитку українців, французів, росіян та відповіді на багато питань про розвиток теперішньої незалежної України.

У книжці автор розмірковує про незнищенність української національної ідеї, стверджує віру в непереможність українського народу, щиросердно висловлює думки націоналіста, який інтереси України ставить понад власні. Книжку видано за сприяння Всеукраїнської Асоціації «Афганці Чорнобиля» та Всеукраїнського громадського об'єднання ім. Н. Махна «Гуляй поле» до 80-річчя автора.

 

Лук'яненко Левко Григорович. Народження нової ери : зб. ст. / Л. Г. Лук'яненко. – К. : Нора-Друк, 2007. – 292 с.

Більшість статей, що ввійшли до книжки – це оперативна реакція політика на складне, динамічне політичне життя України. Вони стосуються, фактично, всіх головних аспектів, порушують і дають відповідь на найболючіші проблеми державотворення, котрі виникають у русі України від централізованого, тоталітарного режиму до демократії. Левко Лук'яненко яскраво демонструє талант не лише політика, філософа, психолога, а і блискучого майстра слова.

Статті мають чітку композиційну будову. Головна теза, або дефініція – це заголовок статті. Наприклад: «Чи історія України – бездержавність?», «Україна і Росія – це різні держави», «У мене є план оздоровлення України» тощо. Перш ніж перейти до вирішення проблеми, автор широко висвітлює передумови, інколи сягаючи вглиб історії, нагромаджує факти. Підбір фактів, їх оцінка та метаморфози, підібрані і проаналізовані так вдало, що коли автор підходить до вирішення головної проблеми, то висновок читач робить уже сам, той, до якого спонукав автор.

Автор у своїй політологічній і літературній спадщині оперує не складними термінами-штампами, а знаходить слова, відповідні думкам і почуттям, у рідній мові. Ними вдало передає як драматичний психологічний стан борця, засудженого до страти, так і складні філософські категорії: роздуми про призначення людини, про сенс життя.

Слід зазначити що Л. Лук'яненко в багатьох статтях користується нормами Українського Правопису Всеукраїнської Академії Наук (Харків, 1929 рік). Отож читач знайде тут слово «соціялізм» замість підігнаного під російську мову «соціалізм», «кляс», а не «клас», «диференціяція» замість «диференціація» тощо. Автор також використовує родовий відмінок імеників жіночого роду закінчення котрого «и», а не «і», наприклад «вільности», «незалежности».

Збірка статей є значним внеском цієї видатної Людини у справу становлення Української держави.

 

Лук'яненко Левко Григорович. Національна ідея і національна воля / Л. Г. Лук'яненко; худож. оформ. М. О. Лук'яненко; Міжрегіон. акад. упр. персоналом. – К. : МАУП, 2003. – 292 с.

Запропонована книжка порушує питання про те, що народ не може жити і розвиватися саме без власної ідеології. Автор наголошує, що весь трагізм української історії і буття у відсутності чітко означеної ідеології національного державотворення. Відтак, чинне місце в книзі посідає саме проблема національної ідеї.

Для Левка Лук'яненка загроза тоталітарного режиму, постійного утиску українства полягає не в економіці, не в механізмах господарювання, а значно глибше і загрозливіше – у тому, що десятиліттями українців позбавляли не просто власної мови, культури, звичаїв, традицій, відучили від самостійного мислення, зробили націю, народ фактично відстороненим, сформували комплекси неповноцінності, меншовартості, вбили вкрай необхідну державотворчу активність.

У книжці майже немає готових рецептів «що робити?». Автор дає право читачеві на власний розсуд зробити оцінки, шукати рецепти, відповіді на болючі питання. Чудова мова, чітко стилістичний виклад роблять книжку доступною і зрозумілою будь-якому громадянину, незалежно від його соціального статусу, рівня освіченості, наукової підготовленості тощо.

«Знаменно і приємно, що Левко Лук'яненко писав цю книжку, власне, і для самого себе, пояснюючи сутнісний сенс власного життя – борні у той спосіб, коли запитує, що штовхає людей на боротьбу, що викликає суспільний протест і спротив. І не дивина, скоріше чудова логіка дає йому можливість пояснити цю сентенцію тим, що люди постають не проти якихось конкретних форм правління, але проти недостойного людини життя. В цьому – великий філософський сенс власного буття українського дисидента» (М. Головатий).

Лук'яненко Левко Григорович. Вірую в Бога і в Україну / Л. Лук'яненко. – 2-ге вид. – К. : Софія-А, 2007. – 308 с.

Основу цієї книжки становлять документи, складені чекістами, закритими судами та адміністрацією місць ув'язнення про членів Української робітничо-селянської спілки – націоналістичної організації, яка започаткувала нову добу в історії боротьби за самостійність України, а саме: боротьбу на основі конституційного СРСР і УРСР та міжнародного права націй на самовизначення. Біографічні факти з життя автора та його статті становлять значну частину змісту книжки.

Перше видання книжки "Вірую в Бога і в Україну" вийшло в кінці 1991 року невдовзі перед президентськими виборами. Мета її: показати громадянам України, що боротьба за незалежність України почалася не з Горбачовської перебудови та створення в Києві 1988 року різних дискусійних клубів, а раніше. І що боротьба між українською самостійницькою і радянською ідеями була жорстока і безжальна. Помістивши в книжку вироки у судових справах 1961 і 1978 років, автор запрошує читача порівняти дві речі: що Л. Лук’яненко і його друзі фактично зробили і як держава оцінювала ці дії.

Людина демократичних поглядів не може не здригнутися, коли за спробу скористатися конституційним правом (правом УРСР на вільний вихід зі складу СРСР) присуджують до страти, коли через 17 років за створення Української Групи сприяння виконанню Гельсінських угод, схвалених владою СРСР і офіційно оприлюднених, присуджують до 10 років тюрми та 5 років заслання! Це жорстока дійсність.

Прочитавши книгу, читач зрозуміє сучасну політику московської політичної еліти, її незмінне прагнення до відновлення великої імперії, інформаційну війну проти України, яка спрямована  на ідейну дезорієнтацію українських громадян та послаблення Українського державного механізму й повернення України під владу Росії.

У книзі є історіософська розвідка «Що далі?» з обґрунтуванням історичної неминучості дезінтеграції СРСР, Югославії, Чехословаччини і перетворення колоній у незалежні держави, отже про історичну закономірність появи незалежної України.

Книжка допомагає зрозуміти, що 1991 року Україна юридично вийшла з-під радянської влади і стала юридично незалежною державою, але громадяни України, зокрема українська провідна верства, не вийшла з-під впливу радянських політичних, ідеологічних і моральних понять.

«За 16 років Україна не спромоглася подолати великодержавницьку ідеологію, не створила свою державницьку еліту і того український державний корабель не йде прямим курсом національного відродження, а бовтається, мов човен без вітрил, між східним і західним берегами і не відчуває ґрунту під ногами, аби твердо стояти на власній українській землі як на власному міцному й непорушному фундаменті, не улещуючись ні перед ким, а нарощуючи свою національну силу й гордість. Треба полюбити цю країну і вона стане великою» (Л. Лук’яненко).

 

Лук'яненко Левко Григорович. Не дам загинуть Україні! / Л. Г. Лук'яненко. – К. : Софія, 1994. – 510 с.

Книга політичного доробку, роздумів, інтерв'ю, листів відомого українського державного і політичного діяча Левка Лук'яненка зацікавить усіх, кому не байдужа доля нашої держави. У книзі чимало досі не надрукованих фотографій. Хронологічно книга охоплює період від кінця 50-х років ХХ ст. (початку дисидентської діяльності Л. Лук'яненко) до 1992 року (тобто до моменту його призначення першим українським послом у Канаді).

До збірника увійшли спогади про проєкт програми Української робітничо-селянської спілки, до якої входили боротьба за самостійність мирним, конституційним шляхом. Інша частина книги розповідає про звинувачення та заслання: Левко Лук’яненко, котрий виношував українську національну ідею і вирішив боротися за самостійну Україну, був засуджений до страти за спробу створити підпільну організацію – Українську робітничо-селянську спілку, фактично націоналістичну партію, альтернативну комуністичній, що вважалося чи не найбільшим смертним гріхом. Тож «найсправедливіший радянський суд» обрав йому найвищу, смертну міру покарання. Основне звинувачення полягало в тому, що «будучи вороже, антирадянськи настроєний, з 1957 р. виношував ідею відриву Української РСР від Союзу СРСР, підриву авторитету КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму». Згодом замінили страту п’ятнадцятьма роками ув’язнення, які розтяглися на цілих 27 років тюрем і таборів. Роки поневірянь і мук не тільки не похитнули його впевненості в правоті справи, якій присвятив життя, але й не озлобили, не посіяли зерна ненависті.

Праця відображає сутність дисидентського руху в Україні, його місце в національно-визвольній боротьбі. У них не просто подаються події в хронологічній послідовності, а й аналізуються причинно-наслідкові зв’язки між фактами та явищами, розкриваються особливості та специфіка розвитку суспільних подій, діяльності певних політичних сил, зокрема Руху в боротьбі за суверенізацію та незалежність України. Книга містить відкриті листи, звернення, промови тощо.

Лук'яненко Левко Григорович. Де добрий шлях? / Л. Г. Лук'яненко. – К. : Видання УРП, 1994. – 64 с.

Прагнучи прискорити реформування України та підвищення в ньому ролі Української республіканської партії, автор пропонує республіканцям три статті, які, мають допомогти глибше осмислити розвиток самостійної України і показати можливі способи піднесення її ролі й авторитету.

Стаття «Україна втратила темп» характеризує уроки і висновки з перших років незалежності: демократизація суспільства, створення самостійної української держави, трансформація економіки. Результати дострокових парламентських виборів 1994 р. містить стаття «Уроки весняних виборів», яка аналізує виборчий закон, критерії, яким має відповідати кандидат у депутати Верховної Ради України, недоліки політичної культури.

Третя стаття «Радикалізація (роздуми про тактику патріотичних сил)» розкриває питання радикальності у національному питанні. Автор пропонує напрями діяльності реформування нашого суспільства: виховання народу історичною правдою, приватизація, символіка, мова, армія і кордони.

«Отже, шановний читачу, якщо ти не задоволений сучасним станом України і своїми життєвими непереливками, то вчися сам і навчай інших, будь активний і клич інших до діяльності. Ніхто не зобов 'язаний зробити Україну добрим місцем для життя українців – це наше з тобою завдання. Тож із Богом», – закликає Левко Лук’яненко.

 

Лук'яненко Левко Григорович. Сповідь у камері смертників: зб. творів / Л.Г. Лук'яненко ; ред.-упоряд. І. Малишевський. – К. : Вітчизна : Ділова Україна, 1991. – 124 с.

Книга спогадів і роздумів колишнього дисидента-правозахисника, державного і громадсько-політичного діяча, народного депутата, Героя України. Пройшовши повний курс політології за колючим дротом, Лук'яненко до зброї не закликав. Як і до першого арешту, він був глибоко переконаний, що остаточно перемагають не бомбами, а ідеями.

«Життєпис», який пропонується читачам, писався не для видання. Писався навіть не «в стіл», щоб видати колись у майбутньому, а для себе особисто. У цій розповіді немає якихось особливих табірних жахів. Більш того, «натрапивши на рядки про те, що він і в неволі був по-своєму щасливий, повірте йому. Він був щасливий тому, що поруч з ним були однодумці» (Л. Єфімов).

Ця сповідь в камері смертників, під якою розуміються не лише підвали львівського спецізолятора, де Левко Григорович чекав на свою «законну» кулю, не лише мордовський табір і пермську особливу тюрму, а той самий Режим, де смертником міг вважати себе кожен, хто думав інакше, ніж було офіційно дозволено.

«Життєпис», як і більшість творів, написаний на засланні, в Сибіру, і ставить крапку на табірних поневіряннях автора. Щоб краще зрозуміти, під яким враженням він створювався, зауважимо, що сам автор тільки-но «звільнився», маючи за плечима рівно двадцять п'ять років ув’язнення. Та жодного дня покори. Звернення до світової громадськості, страйки, голодування – усі форми протесту, які залишаються політв'язням. Його і за ґратами смертельно боялася тодішня влада, шукаючи лише приводу, щоб знищити.

Щоб читач дізнався, як йому жилось у засланні, в книжці ще кілька його матеріалів того періоду: «Невідправлений лист» (до канадського професора Даревича) та своєрідну новелу «Прощавай, Сибір!».

Список використаної літератури:

1. Базелюк М. Лук’яненко Левко:"Слава Стецько – з когорти великих українців" / М. Базелюк // Воля і Батьківщина. – 2010. – № 3/4. – С. 94-98.
2. Бойко О. «Особливо небезпечний» / О. Бойко // Трибуна. – 1991. – № 8. – С. 35-39.
3. Бондаренко С. "В індивідуалізмі – потужність" / С. Бондаренко // Літературна Україна. – 2013. – № 6(7 лют.). – С. 2.
4. Гайовий Г. Сповідь перед нащадками / Г. Гайовий // Вітчизна. – 2006. – №11/12. – С. 132-138.
5. Голуб А. Запорожец двадцатого века / А. Голуб // Новое время. – 1991. – № 44. – С. 13-14.
6. Карпенко В. За волю – 27 років неволі / В. Карпенко // Літературна Україна. – 2010. – № 29(19 серп.). – С. 3.
7. Лук'яненко, Л. Г. Вірую в Бога і в Україну / Л. Лук'яненко. – 2-ге вид. – К. : Софія-А, 2007. – 308 с.
8. Лук'яненко Л. Г. Де добрий шлях? / Л. Г. Лук'яненко. – К. : видання УРП, 1994. – 64 с.
9. Лук'яненко Л. Г. Де ти, доле України? / Левко Лук'яненко; голов. ред. та передм. І. Кравчук. – К. : Телерадіокомпанія "ІК", 2011. – 267 с.
10. Лук'яненко Л. Г. До історії Української Гельсинської спілки / Л. Лук'яненко. – К. : Фенікс, 2010. – 318 с.
11. Лук'яненко Л. Г. З часів неволі / Левко Лук'яненко. – К. : Фенікс, [200-] – Кн. 5 : Одержимі. – 2012. – 648 с.
12. Лук'яненко Л. Г. На землі кленового листка: спогади й роздуми посла / Л. Г. Лук'яненко; ред. Г. Гайовий. – Вид. 2-ге, поновл. й допов. – К. : ГАРТ, 2002. – 560 с.
13. Лук'яненко Л. Г. Народження нової ери: зб. ст. / Л. Г. Лук'яненко; передм. до першого видання І. Кравчук. – К. : Нора-Друк, 2007. – 292 с.
14. Лук'яненко Л. Г. Національна ідея і національна воля / Л. Г. Лук'яненко. – К. : МАУП, 2003. – 292 с.
15. Лук'яненко Л. Г. Не дам загинуть Україні! / Л. Г. Лук'яненко. – К. : Софія, 1994. – 510 с.
16. Лук'яненко Л. Г. Незнищенність / Л. Г. Лук'яненко. – Вид. 3-тє, доповн. – К. : МАУП, 2007. – 120 с.
17. Лук'яненко Л. Г. Сповідь у камері смертників: зб. творів / Л.Г. Лук'яненко; ред.-упоряд. І. Малишевський, передм. та інтерв'ю Л. Єфімова, худож.: Г. Філатов, Р. Безп'ятов. – К. : Вітчизна : Ділова Україна, 1991. – 124 с.
18. Лук'яненко Л. Г. Тут мій дух: зб. ст. / Л. Лук'яненко; в авт. ред. – К. : Тамподек-XXI, 2013 – Т. 1 : 1988-2002 рр. – 2013. – 311 с. 
19. Лук'яненко Л. Г. Тут мій дух  : зб. ст. / Л. Лук'яненко ; в авт. ред. - К. : Тамподек-XXI, 2013 - Т. 2 : 2003-2009 рр. - 2013. - 303 с.
20. Лук'яненко Л. Г. Шлях до відродження: зібр. творів : у 13 т. / Левко Лук'яненко. – К. : ТОВ "Юрка Любченка", 2014 - 2015. – Т. 1 / літ. ред. О. Неживий. – 2014. – 534 с.
21. Лук'яненко Л. Коли спекаємося московства / Л. Лук'яненко // Літературна Україна. – 2015. – № 39(15 жовт.). – С. 4.
22. Лук'яненко Л. На грані двох епох: проголошення незалежності України / Л. Лук'яненко // Літературна Україна: газ. письменників України. – 2011. – № 32(25 серп.). – С. 4-5.
23. Лук'яненко Л. Чому Україна на роздоріжжі?: Левко Лук’яненко до Олега Романчука... / Л. Лук'яненко // Педагогіка толерантності. – 2013. – № 3/4. – С. 255-268.
24. Сорока В. "Боротьбі за самостійність я присвячую своє життя" / В. Сорока // Освіта України. – 2018. – № 28(23 лип.). – С. 15.
25. Стасенко Б. Лауреатам – вітання, а до влади – питання / Б. Стасенко // Літературна Україна. – 2016. – № 10(17 берез.). – С. 1.
26. Цвід А. Зберегти національне обличчя: роздуми над публіцистикою Левка Лук'яненка / А. Цвід // Слово Просвіти. – 2016. – № 4(28 січ.-3 лют.). – С. 13.
27. Чепурний В. Справжній герой України / В. Чепурний // Військо України. – 2018. – № 8. – С. 58-61.
28. Щасливе число "тринадцять" // Літературна Україна. – 2015. – № 37(1 жовт.). – С. 1, 5.

Підготувала: провідний бібліограф Т.С. Федько