Маловідомий Борис Лавреньов

22 лютого 2014 відбулося чергове (475-е) засідання клубу любителів книги "Кобзар". З доповіддю «Маловідомий Борис Лавреньов: поет і художник» виступила Олена Олексіївна Марущак, колишній працівник літературного відділу Херсонського краєзнавчого музею. Її розповідь супроводжувалася читанням віршів, демонстрацією рідкісних книжкових видань, рукописів, подарованих дружиною Бориса Лавреньова - Єлизаветою Михайлівною Лавреньовою (Гербаневською).
У Херсоні по вул. Горького, 1 знаходиться музей-квартира  Бориса Лавреньова. Це будинок, де 17 липня 1891 року народився відомий прозаїк і драматург Борис Лавреньов, двічі лауреат Державної премії СРСР. Його стіни зберігають пам'ять про дитячі та юнацькі роки письменника, про перші спроби літературної творчості. І хоча друга половина життя Бориса Лавреньова пройшла у Москві, образ провінційного південного містечка, де пролетіло дитинство, не стерся з пам'яті літератора – пейзажі, дуже схожі на херсонські, часто зустрічаються в його прозі.
У своій «Автобіографії» (1957) Борис Лавреньов (Сергєєв) написав: «Перша моя спроба пройти у ворота літературного Едему сягає 1905 року, коли мені було чотирнадцять років». Тоді поет-гімназист під враженням лермонтовського «Демона» написав поему «Люцифер». Критична оцінка цього твору батьком письменника примусила Бориса у буквальному сенсі закопати рукопис «творіння» недалеко від будинку, де тепер розміщується музей-квартира Лавреньова, і на декілька років «не намагатися шукати взаємності у суворої музи».
Перший вірш «Вековое», опублікований у херсонському журналі культури, мистецтва і науки «Весенние зори», підписано справжнім прізвищем автора – Б. Сергєєв:

Что было – завтра повторится,
Все, что прошло – воскреснет вновь,
Над миром с хохотом струится

Неизмененный бег веков…

Цей дебют студента Московського університету відбувся в лютому 1911 року. У травні цього ж року в херсонській газеті «Родной край» під псевдонімом Б. Астров надруковано чотири вірші Б. А. Сергеева. У 1912 році невеликий цикл його віршів був опублікований в московському альманасі «Жнива», і це, за словами Бориса Лавреньова, «було вже моїм входженням у всеросійський храм літератури». Примітно, що до цього часу літературний критик Георгій Чулков включив Б. Лавреньова в число 59 кращих поетів Росії.
У 1913 році майбутній письменник і драматург «пірнув вниз головою в егофутурістське море». Для того було багато причин і приводів: знайомство з кубофутуристами Бурлюками і Маяковським, бажання епатажу і боротьби. До групи егофутуристів належали В. Шершеневич, К. Большаков, Р. Івнев. У цей час у їхньому видавництві «Мезонин поэзии» Б. Лавреньов друкує свої «поэзы», такі як, наприклад, «Истерика Большой Медведицы»:

Стиснуть ажурным чулком до хрипенья нежное девичье горло,
Бить фонарным столбом в тупость старых поношенных морд –
Все, что было вчера больным – сегодня  нормально и здорово.
Целую твой хвост, маленький паж мой, черт.

У січні 1916 року після закінчення Московського університету і навчання в артилерійському училищі Борис Лавреньов йде на фронт Першої світової війни. У вірші «Прощание» він написав:

Родная! Наш роман игрушечный
И полудетскую любовь
Я променял на грохот пушечный,
На лязги сабель, дым и кровь.

Влітку 1919 року Б. Лавреньов стає комендантом радянської Алушти. У цьому ж році після поранення під Києвом в бою з військами отамана Зеленого направляється в Туркестан в Ташкент. Тут на початку 20-х років поет входить до літературного об'єднання «Чугунное кольцо». На сторінках ташкентських журналів і газет регулярно друкуються його вірші:

Вот я принял страшное наследье,
Не могу ни плакать и не петь,
Но не мягкой колокольной медью –
Тяжкой сталью должен стих звенеть…

У Ташкенті Б. Лавреньов знайомиться з Єлизаветою Гербаневською, яка стала у 1927 році дружиною і вірним супутником письменника. Їй присвячені поетичні рядки під назвою «Встреча»:

Милая затворница Джульетта,
Знаю, ты подумала о том,
Что опасно приглашать поэта
В вокресенье в тихий белый дом…

У 1921 році в Московському альманасі "Жатва" вперше надрукував цикл віршів під псевдонімом Б. Лавреньов, який Борис Андрійович зберіг до кінця свого творчого життя. Але далі, починаючи з 1924 року, Борис Лавреньов не писав віршів і подарував російській літературі свою чудову прозу – «Сорок первый», «Ветер», «Рассказ о простой вещи», «Седьмой спутник» та ін.
Під час Великої Вітчизняної війни Б. А. Лавреньов пише нариси, статті, розповіді про мужність і героїзм народа: "Подвиг", "Люди большого сердца" та ін. Велику зацікавленість викличуть його повісті про інтелігенцію, долю культури: "Седьмой спутник", "Гравюра на дереве". Драматургія Б. Лавреньова представлена п’єсами  "Разлом", "За тех, кто в море", "Лермонтов" та ін.
Відпочиваючи в санаторії у Підмосков'ї, в Суханово – колишньому маєтку князів Волконських - у 1948 році, Б. А. Лавреньов написав пародійну поему "Евгений Онегин". Головним героєм поеми став кіноактор Павло Кадочніков, відомий за роллю радянського розвідника Федотова – прототипа Миколи Кузнєцова. У поемі також згадуються актриса Ангеліна Степанова (дружина письменника Олександра Фадєєва), письменник Костянтин Федін, головний архітектор м. Москви Дмитро Чечулін (автор проектів московських висоток), популярний гомеопат Тамара Абашідзе та ін.

Мой доктор самых честных правил,
Когда я сердцем занемог,
Меня в «Суханово» направил
И лучше выдумать не мог…

Уф! Обалдел!.. Изнемогаю!
Довольно! Страшно перечесть!
В сердцах ужаленных, я знаю,
Кровавая мне зреет месть.
От яда или пистолета
Умру. Таков удел поэта!..

Видання поеми було оформлене самим письменником: обкладинка виконана червоною та чорною тушшю, текст надруковано всього у 10 примірниках на власній друкарській машинці "Еріка", яка нині знаходиться у музеї-квартирі Лавреньова.

У багатогранній спадщині прозаїка, драматурга ряд публікацій присвячено м. Херсону: "Краткая повесть о себе", "Моя первая академия", "Повторное погребение Потемкина". Картини рідного міста, живописної природи півдня України зустрічаються у творах "Ветер", "Синее и белое", драмі "Песня о черноморцах". Під враженням останньої поїздки (1955 р.) у м. Херсон він написав нарис-памфлет "Моему юному другу", де порівнює життя старого і нового міста, малює картини омріяного майбутнього.
З ранніх років Борис Лавреньов полюбив малювання. У Херсоні, за згадками заслуженого художника УРСР Георгія Курнакова, будучи гімназистом, він брав уроки у відомого у місті викладача живопису Д. Іконнікова. Потім у студентські роки майбутній письменник брав участь як художник у виставках Херсонського товариства любителів витончених мистецтв (1915). У 20-ті роки в Ташкенті вже сам вчив майстерності молодих художників. Тут же випускав карикатури у Вікнах РОСТа, подібно В. Маяковському у Москві.
Малював Борис Лавреньов усе життя. У музеї-квартирі в Херсоні можна побачити його етюдник, пензлі, мастехіни, фарби, олівці, акварельні та живописні роботи. В основному, це  пейзажі, натюрморти і неперевершений портрет Єлизавети Лавреньової.
У Центральному будинку літераторів у Москві 26 січня 1957 року відкрилася виставка письменників-художників, на якій були представлені також роботи Бориса Лавреньова, як графіка і живописця, що отримали високу оцінку професійних митців.
Останній період життя Б. А. Лавреньов провів у Москві.
Херсонці шанують пам'ять земляка. Його ім'я носить гімназія № 20, у якій є кімната-музей, створено літературно-меморіальний музей-квартиру. Його ім'я присвоєно обласній бібліотеці для юнацтва, одній з вулиць у Шуменському мікрорайоні Херсона.