Маслов Сергій Іванович завідуючий відділом стародруків ВБУ в 1926-1941 рр.

Маслов Сергій Іванович завідуючий відділом стародруків ВБУ в 1926-1941 рр.

С.І. Маслов (1880-1957) – філолог, книгознавець, палеограф, архі­віст – народився в м. Ічня на Чернігівщині. Після закінчення Прилуцької класичної гімназії 1898 р. став студентом хімічного відділення Київського політехнічного інституту, 1900 р. перейшов на перший курс природничого відділення Університету Св. Володимира у Києві. За участь у революцій­ному студентському русі у 1901 р. відбув солдатську службу і у 1902 р. повернувся до навчання уже на слов'яно-російське відділення історико філологічного факультету Університету. Студіював під керівництвом про­фесорів В.М. Перетца та С.Т. Голубєва історію давньої російської та україн­ської літератури, палеографію, бібліографію та ін. Після закінчення Університету (1907) С.І. Маслова залишили професорським стипендіатом на кафедрі історії російської мови та літератури, де він склав магістерські іспити (1912-1913), одержав звання приват-доцента і розпочав педаго­гічну діяльність. Від 1914 р. працював на посаді приват-доцента Універси­тету Св. Володимира та Вищих жіночих курсів, у 1918-1922 рр. - у числе­них навчальних та науково-дослідних закладах Києва, зокрема на бібліотечних курсах при Губнарпрофосвіті, в гімназіях Дучинської та залізничників, на командних курсах при Київській губміліції тощо.

З 1908 р. – С.І. Маслов дійсний член УНТ у Києві, дійсний член (потім секретар) Історичного товариства Нестора-літописця, чл.-кор. Імператорського Петербурзького товариства шанувальників стародавньої писемності (з 1911 р.), член Історико-філологічнога товариства при Харківському університеті, член Київського науково-філософського товариства (з 1912 р.). дійсний член Саратовської вченої архівної комісії (1916), член Київського товариства дослідження мистецтв, Товариства друків церковної культури (1917), голова Історико-літературного то­вариства при Університеті Св. Володимира у Києві (з 1921 р.), дій­сний член Науково-дослідної ка­федри мовознавства (з 1922 р.), голова Комітету для опису видань, що вийшли на території України в XVI- XVIII ст. при ВУАН (з 1924 р.), член Російського бібліографічного товариства при Московському уні­верситеті (з 1924 р.), дійсний член Археографічної комісії ВУАН (з 1930 р,), член Товариства дослідни­ків української історії, літератури і мови (1930-1931).

Від 1923 р. С.І. Маслов співпрацював із редакцією журналу Українського наукового інституту книгознавства (далі – УНІК) "Бібліологічні вісті", став його позаштатним співробітником, а впродовж 1926-1935 рр. працював як голова секції історії книги в штаті інституту і одночасно завідував відділом стародруків ВБУ. З 1927 р, С.І. Маслов вів заняття з аспірантами кафедри мистецтвознавства УШКу та ВБУ.

Крім викладання в Київському університеті та на Вищих жіночих курсах, протягом 1918-1924 рр. він працював на посаді іірофесора у Київ­ському археологічному інституті, де був головою професорської ради, проректором з наукової роботи та ректором (1919-1922 рр.). У 1935 р. С.І. Мас лову присвоєне звання професора літературознавства, а в 1939 р. – члена-кореспондента АН УРСР. У 1939-1950 рр. – завідуючий відділом давньої укратнської літератури Інституту літератури ім.Т.Г. Шевченка АН УРСР (у 1948 р. присуджено науковий ступінь доктора філологічних наук без захисту дисертації).

До ВБУ С.І. Маслов прийшов уже знаним ученим – фахівцем із давньої літератури – і відразу зайнявся проблемами становлення та розвитку бібліотечної справи в України. В його архіві зберіга­ється багато матеріалів, що свідчать про вдумливе відношення керівництва ВБУ до реорганізації, яка планувалася для суттєвого поліпшення роботи Бібліотеки в цілому, опрацювання фондів, каталогізації та налагодження роботи спеціалізованих відділів.

Поставившись дуже відповідально до методичних рішень сто­совно функціонування спеціалізованих фондів ВБУ, С.І. Маслов проаналізував роботу відділу україніки станом на 1928 р. – період, коли діяльність Бібліотеки зі створення українського фонду поча­ла згортатися, і висунув власні пропозиції відносно реорганізації робіт у цьому напряму. На розгляд Ради Бібліотеки була запропо­нована записка С.І. Маслова "До проекту реорганізації робіт з українськими фондами ВБУ", у якій він констатував незадовільну організацію фонду україніки, зокрема, його розпорошеність, нерозмежованість української періодики та монографіки, українських та неукраїнських матеріалів, відсутність карток на відокремлені україн­ські фонди, неповний окремий каталог та незакаталогізованість деяких фондів україніки. Отже, у 1928 р., так само, як і в період становлення Бібліотеки в 1918 р., на порядку денному гостро стояло питання відносно визначеності з топографічним розміщенням україн­ських фондів та удосконалення користування ними.

Складність у виділенні українських видань в окремий фонд полягала в тому, що практично всі вони знаходилися у збірках, колекціях і бібліотеках (зокрема, в зібранні Університету Св. Воло­димира, Подільському, Лаврському відділах, відділі Колеги Павла Ґалаґана, бібліотеці Першої київської гімназії, КДА та ін.), які вже давно увійшли до наукового обігу через власні каталоги. Було ви­рішено фізично не вилучати україніку з історично укомплектова­них збірок, і навіть картки на ці фонди не заносилися до спеціального українського каталогу.

Виняток зробили лише для монографічних українських фон­дів XIX та XX ст., які за мовним та змістовим принципами виді­лили до відділу україніки і створили на них окремий систематичний каталог. Окремий каталог також був укладений на архівні українські примірники, що описувалися за спеціальною інструкцією і були заборонені до винесення з приміщення ВБУ.

В архіві С.І. Маслова зберігаються матеріали, що відображають організацію бібліотечних каталагів. Це Проект єдиного алфавіт­ного каталогу ВБУ (два варіанти):
"1-й вар. В основу покладено абетковий каталог (відповідно реорганізований, розподілений на кирилицю і латиницю) університетського відділу, в нього влити каталог Подільського відділу і ви­готовити картки на ті книжки з загального відділу ВБУ, яких немає в університетському і подільському відділах.

2-й вар. Виготовити новий сводний алфавітний каталог шля­хом розрізування друкованих каталогів і дописування карток на ті книжки, що на них немає друкованих каталогів".

С.І. Маслов цілком справедливо вважав каталоги найважливі­шою ланкою у виконанні основної функції Бібліотеки – доступності до фондів. З добре організованими каталогами та продуманою ви­дачею книг, зосередженою в одному місці, читачеві не доведеться, на думку СІ. Маслова, витрачати свій час на відшукування інфор­мації в різних каталогах, і його не обходитиме питання про те, чи стоять українські фонди окремо або ж вони знаходяться в загаль­ному фонді ВБУ.

Пропозиції С.І. Маслова 1929 р. стосовно удосконалення ката­логів відділу україніки полягали в наступному:
-  запровадити зведений алфавітний каталог на всі фонди ВБУ, вливши у нього картки на всі українські фонди;
- організувати зведений систематичний каталог на всі фонди ВБУ, додавши до нього картки на монографічні українські фонди і виділивши для зручності в кожній систематичній рубриці картки на книжки українською мовою;
-  реорганізувати існуючий окремий систематичний каталог на українські фонди, склавши його тільки за змістом і перетворивши, таким чином, на український;
- зосередити всі каталоги в одному місці і зробити доступни­ми для наукових співробітників та кваліфікованих практиків, мати для допомоги читачам при каталогах бібліотекаря.

Отже, пропозиції С.І. Маслова були спрямовані на те, щоб не вносити хаос у вже відлагоджеігу систему, а мати інформаціто про наявність видань з українознавства в різних зібраннях та колекці­ях ВБУ.

Незакаталогізовані старі й нові фонди С.І. Маслов вважав за необхідне опрацьовувати вже так, щоб відразу виділяти з них українські видання як монографічні (їх пропонувалося вилучати за змістом і мовою), так і періодичні (мали вилучатися за тими ж принципами, включаючи ще й окреме топографування).

Особлива увага С.І. Маслова, з огляду на те, що він, як ніхто інший, знав той тяжкий період в історії Бібліотеки, коли вона по­невірялася без власного приміщення і розміщувалася в непристосованих підвалах та напівзруйнованих будівлях, була звернена на збереженість книжкових та рукописних фондів ВБУ, враховуючи їх загальнонаціональне значення. Вчений багато працював над розбиранням фондів, відшукуючи цінні книжки для відділу старо­друків. Згодом він згадував: "Пам'ятаю глибоке хвилювання, з яким ми розбирали ці фонди, пам'ятаю радість, яка охоплювала нас, ко­ли ми знаходили цінне видання... Всі види роботи в бібліотеці як по створенню її фондів, так і по обслужуванню читачів і відвідува­чів вимагали великого напруження сил. Але це був труд радісний...".

С.І. Маслов був прихильником організації окремого відділу комплектування, а також ставив питання про необхідність запро­вадження професійного навчання для набуття фахових навичок з усього бібліотечного технологічного циклу – опрацювання, каталогізації та обслуговування фондами.

До приходу С.І. Маслова у ВБУ робота у відділі стародруків здійснювалася дуже повільно. У кінці 1920 р. відділ стародруків бу­ло відокремлено від рукописів і призначено одного співробітника - завідуючого віділом старшого бібліотекаря М.М. Марковського. Але в середині 1922 р. через скорочення штатів відділ було тимча­сово закрито, тільки продовжувався відбір книжок4. Постійного завідуючого відділом не було до 1925 р. (сумісництво В.Ф. Іваницького 1923-1925 рр. на посаді завідуючого декількох відділів, у тому числі й стародруків, мало номінальний характер).

У 1922 р. М.М. Марковським був складений проект інструкції з розміщення та опису стародруків у ББУ, що визначав, передусім, що є стародруки стосовно історії України.

Було визнано вважати стародруками видання по 1799 р. включно. Стародруки поділялися на чотири підвідділи: "І) інкунабули (ними вважалися видання до 1525 рік включно); II) українські та білоруські стародруки (українськими стародруками вважаються твори українських та білоруських письменників, видавців та дру­карів, видані для ужитку українського народу, а також твори, видані на території України); III) стародруки чужеземні: IV) репродукції стародруків. Загальний знак відділу Ad-antigua. Відділ має один загальний інвентар і абетковий каталог. Всі підвідділи розклада­ються після надходження за форматами: "фоліо", мініатюри і інші.

В інвентарі повинні бути такі графи: інвентарне число; час запису; автор; заголовок в транскрипції твору; редактор або перекладач; яке видання; місце і друкарня; видавець і друкар; рік видання в тій формі, як він стоїть на творі і в передачі арабськими цифрами; число томів; відкіля, коли і за яку ціну набута книжка, ціна тогочасна; форма і топографічне число, кількість листів, або сторінок, окре­мих малюнків, мап та ін.; стан книжок (повна чи дефектна з озна­ками, які дефекти, які палітурки і ін.); бібліотечні зауваження.

Для наукового користування кожний підвідділ повинен мати особливі карткові покажчики: абетковий, систематичний, хроноло­гічний, видавців, місць видання, друкарів, друкарень, дереворитів, а також путівники.

Для репродукцій такі каталоги-покажчики складаються тільки тоді, коли немає в Бібліотеці оригіналу, коли ж оригінали є, то на картці робиться тільки посилання на відповідний опис в другому підвідділі з додатком тих відомостей, які потрібні спеціально для цього видання.

Крім того, для кожного підвідділу повинен бути складений окремий абетковий науковий каталог, в якому подається точна копія заголовку книжки, з додатком опису паперу і тексту того, скільки в ній сторінок і стрічок, опису малюнків і кліше (коли є автор, то його прізвище, наводяться присвяти, передмови і після­мови), коли вони дуже великі – то в скороченні. Зазначаються різні особливості книжки, стан її, тогочасна ціна, записи та ін. Для роботи із стародруками має бути улаштована бібліотека потрібних підручників".

Рада бібліотекарів розглядала питання про розподіл примір­ників при виокремленні фонду стародруків. Те ж питання розгля­далося і в Комітеті, деякі члени якого вважали недоцільним збирати в цьому відділі друки, пізніші від 1525 р. і періодику до 1799 р. А.Ю. Кримский зазначив, що коли західноєвропейські друки XVII та XVIII ст. не можна вважати за справжні стародруки, то друки цер­ковнослов'янські та польські цих століть є стародруками7.

Перебуваючи на посаді завідуючого відділом стародруків із 1925 по 1941 р., С.І. Маслов вів робочий щоденнник. Цей щоден­ник є літописом діяльності не лише відділу стародруків, а й Біб­ліотеки взагалі. Лаконічні записи про нові надходження, бібліо­течну специфіку, про події в бібліотеці багато додають у розумінні непростої внутрішньої ситуації кінця 1920-х років. Оскільки відділ стародруків не був безпосередньо пов'язаний з ідеєю створення фонду україніки, тому він протягом декількох років зміг уникати чисток. Ще одним чинником відносного спокою у відділі була осо­биста виважена позиція С.І. Маслова.

Активізація роботи з фондами почалася від 1 травня 1926 р.: відділу було надано окремий штат у складі завідуючого С.І. Маслова та його помічника Б.І. Зданевича. У відділі на той час вже на­копичилося виокремленого, але не розібраного фонду 40 800 кн. од., який щорічно поповнювався. У цей період переглядаються фонди Бібліотеки та нові надходження на предмет формування колекцій відділу стародруків: інкунабулів, палеотипів, альдів, етьєнів, ельзе­вірів тощо. Паралельно проводилася розстановка на полицях за форматним принципом та за хронологічним у межах століть (а в останньому, відповідно, – за алфавітом авторів). Це дозволяло без каталогізації розібрати фонд та обслуговувати читачів.

На 1928 р. фонд відділу стародруків налічував вже 42 768 кн. од. За мовною ознакою стародруки відділу поділялися так:
- церковнослов'янською української редакції та староукраїн­ською мовами - 200 кн. од. (у 1930 р. - 550 кн. од.);
2)  церковнослов'янською російської редакції та російською -2600 кн. од. (у 1930 р. - 3000 кн. од.);
3) польською - 5000 кн. од.;
4) латиною - 7000 кн. од.;
5) французькою - 25 000 кн. од.;
6)  іншими мовами - 3000 кн. од.

Описування та каталогізація були розпочаті з найціннішої частини фонду – інкунабулів.

Під керівництвом С.І. Маслова в 1930-х роках почалася ро­бота з описування стародруків, що надійшли з Волинського крає­знавчого музею в Житомирі. Протягом 1931-1932 рр. перегляда­лися зібрання Центральної Робітничої бібліотеки ім. ВКП(б) (ко­лишня Київська міська бібліотека), які, згідно з розпорядженням НКО, передавалися до ВБУ. Серед фондів цієї бібліотеки найбільшу цінність мали книжкові колекції Трощинського, Юзефовича, Лучицького. Внаслідок придбання зібрання Робітничої бібліотеки ВБУ отримала чимало цінних рукописів та унікальних видань XVI – початку XX ст.

Разом з Г.П. Житецьким та В.Ф. Іваницьким С.І. Маслов брав участь у діяльності Паритетної комісії щодо розподілу докумен­тальних архівних та рукописних матеріалів між бібліотеками, архі­вами, музеями, відстоюючи в цьому питанні інтереси Бібліотеки.

Значна роль належить С.І. Маслову в опрацюванні питань мето­дичного забезпечення бібліографічного опису стародруків та бібліо­графічного репертуару власне українських стародрукованих книг...
//Степченко О. П. Українські вчені - фундатори спеціалізованих відділів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (1918-1934) / О. П. Степченко ; відп. ред. Л. А. Дубровіна. - К. : НБУВ, 2008. - 218 с.