Майстер гумору Микола Шапошник (1934-2009)
Майстер гумору Микола Шапошник (1934-2009)
Відомий український письменник-гуморист, поет, публіцист, композитор, автор та виконавець козацьких пісень Микола Данилович Шапошник народився 20 вересня 1934 року в селі Леськи на Черкащині.
У дитинстві в селі гуляти було ні з ким, бо діти – хто в школу ходив, хто у колгосп працювати, а хто – до дитячого садка, тому Микола бавився наодинці. У неділю жменькою ловив жабок, копав у землі хатки, застеляв зеленою травою і поселяв, щоб жили. А «вранці – до них, а жаб – жодної! Розбіглися. Знову доводилося ловити».
Дуже любив свою бабусю – порадницю й утішницю, яка заміняла йому і батька, і матір.
У сорок першому році хлопець пішов до школи. Був у класі найменшим, «одноліткам ледь до грудей сягав», але зобидити себе не дозволяв нікому. Вчителька дала йому читати «Кобзар» Т. Шевченка. Читання його захопило, але читати не було чого, бо поліцаї спалили бібліотеку. Тоді він став ходити по селу і просити у людей книжки, потім пас корів і читав. Одним із перших улюблених творів, який він самостійно прочитав, була «Дума про козака Голоту». «Читав і сльози котилися з очей. Бо все написане сприймав серцем» – згадував М. Шапошник.
Після закінчення середньої школи він понад три роки служив у війську. Тут написав кілька веселих новел. А коли повернувся, працював шахтарем на руднику в Кривому Розі. Потім вступив до Одеського культурного-освітнього училища на режисерський факультет і теж писав. Закінчив училище з відзнакою. Навчався і закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Карпенка-Карого.
Працював у районному Будинку культури у місті Ватутіному, на Звенигородщині режисером драматичного колективу. Написав і поставив трагедію «Горе матері». У 1974 році займався журналістикою в «Молоді Черкащини», певний час і в черкаській районній газеті. Маючи чудовий голос-баритон, співав в ансамблях і хорових колективах. Писав вірші, яскравий гумор, який включали в репертуар своїх виступів популярні артисти розмовного жанру. Зокрема, Анатолій Паламаренко, Ніла Крюкова, Борис Харитонов та ін.
Створив і очолював єдиний в Україні гурт авторсько-козацької пісні «Козак Мамай і брати-січовики» (1994), з якими об’їздив не лише Черкащину та Україну. Пропагуючи українську пісню, побував з колективом на гастролях в Америці, Канаді, Бельгії, Білорусії (виступи на «Слов'янському базарі» у Вітебську), Росії, Молдавії. На початку незалежності України такі виступи були першою звісткою від простого народу з вільної України.
Ще одним захопленням М. Шапошника було малюванням. Його улюблена тема – це чудова українська природа, якої «ніде на світі більше нема». Його картини виставлялися і в Києві, і в Москві.
Микола Данилович причетний до відродження українського козацтва. Він отаман Мамаївського куреня крайового отаманства Українського козацтва. Уособлює в собі дійсно козацький, нескорений дух і вольницю. Важко знайти на Черкащині (на Україні їх теж одиниці) таку колоритну постать. Кремезна статура, козацькі довгі вуса, люлька, сережка у вусі – ну чим не славетний Тарас Бульба XX сторіччя?
Микола Шапошник – лауреат Всеукраїнської премії гумористів імені Степана Руданського (1998) за збірки «Усмішки Козака Мамая» та премії імені Петра Сагайдачного (2000) за серію «Співомовки Козака Мамая», заслужений працівник культури України, член Національної Спілки письменників України (1991), Спілки письменників Шевченкового краю, генерал-осавул Українського козацтва та полковий козацький суддя.
На 75-му році життя, 9 лютого 2009 року, Микола Данилович Шапошник пішов у засвіти. Похований на кладовищі рідного села Леськи.
М. Шапошник був активним українцем, одним з організаторів козацького руху, борцем за правду, працював для України не за нагороди, хоча суспільство не завжди цінувало його діяльність, завжди був письменником: і в радянські часи, і в часи Незалежності. Всім своїм життям і творчістю доводив, що він гідний нащадок славного Кобзаря. Писав чудову прозу, вірші, гуморески і пісні, був гарним художником.
У 1974 році в Дніпропетровську виходить книга письменника «Година і десять днів», в яку ввійшли дві повісті: «Борозна» і «Година і десять днів».
У повісті «Борозна» розповідається про становлення Радянської влади на селі, про те, як гуртувалися бідняки в першу комуну. В ній йдеться про палку, але трагічну любов червоного кіннотника Левка до сільської дівчини Ліди.
... Кожного разу, коли німецькі окупанти гнали через село полонених радянських бійців, мати Петра Бондаренка за харч і одяг викупляла в конвоїрів одного з солдатів, видаючи його за свого чоловіка. Так вона врятувала багатьох бійців, котрих її син називав своїми батьками. Мати гине, але врятовані нею солдати продовжують боротьбу. Повість «Година і десять днів» композиційно побудована цікаво: весільні сцени чергуються із спогадами юнака про його дитинство, про чорні дні окупації, про мирне колгоспне будівництво.
У романі «Серпень», який теж вийшов у м. Дніпропетровську 1977 року, відтворюються турботливі будні й свята, радощі й тривоги, мрії і добрі сподівання хліборобів села Ковгани. Особливу увагу автор приділяє образові голови колгоспу Олекси Захаровича, котрий щедро передає знання і досвід сільській молоді.
1985 року виходить повість «Де ти, Оксано?», 1999-го – оповідання «Життя покаже».
Книга гумору «Усмішки козака Мамая» вийшла 1997 року у київському видавництві «Преса України» накладом 50 тисяч примірників. До видання ввійшли кращі гумористичні та сатиричні твори з попередніх видань.
Заповіт
Помирає Сава Кикоть.
Остання хвилина.
Став він лікаря благати,
Як мала дитина.
— Напишіть мені в діагноз,
Як на той світ піду,
Що помер я від зарази, —
Від страшного СНІДу.
— О, Господи, та навіщо, —
Пита лікар Саву, —
Щоб про вас пішла по світу
Така лиха слава?
— То нічого, — шепче Сава —
Нехай знають люди...
Зате ніхто мою жінку
Чіпати не буде. 
Солов’ї
Йде із ринку мати в хату:
— Хто ревів, як бугаї?
— Це співали ми із татом.
— Ах, мої ж ви солов’ї!
Не знаю
Жінка їде в автобусі,
В руках хлопчик бравий.
Дідусь тихо:
— Певно, в нього
Батько кучерявий?
Жіночка прошепотіла
Дідові на вухо:
— Я не знаю. Він голову
Прикрив капелюхом.
Помилка
Анжела йшла до праці,
ніби панна.
Назустріч із приймальні
пруть дивана.
Анжела до директора в скорботі:
— Ви що, мене звільняєте з роботи?
Анекдот
Іде дід із магазину.
Онук підбігає.
— А я, діду, анекдотик
Дуже смішний знаю.
— То розкажи, — дідусь каже, —
Якщо веселенький.
— Е, не можу, — малюк тихо, —
Бо я ще маленький.
Яка освіта
Вже сім років байдикує
Гнат Кравчук на світі.
Жаліється: — Нема праці
По моїй освіті!
— А яка ж освіта в тебе? —
запитали в Гната.
Той відповів гордовито:
— Вища! Непочата!
Цього ж (1997) року вийшла збірочка гуморесок «В пух, і в прах», 1998 року – книжки гуморесок: «Гей, не журися!», «Тости і сміховки козака Мамая» та «Лихом об землю», а 1999 року - «Сміхомовки козака Мамая». Усі збірки було видано у Черкасах.
Для дітей і про дітей М. Шапошник створив прекрасну гумористичну збірку «Пригорща сміху малечі на втіху», в якій показав себе справжнім знавцем дитячих душ:
Будеш винен
Підбіг Богдан на перерві
До Вітька Негреба:
- Позич мені десять гривен,
Бо позаріз треба!
Вітько поліз до портфеля,
Між книжок шукає.
- Ось бач, маю одну гривню.
А більше не має.
- Та я ж десять, - Богдан гірко, -
Роздобуть повинен...
Гаразд, давай одну гривню...
Дев’ять будеш винен!
Заховався
Із годину, а чи більше,
Дощ рясний хлюпоче.
Стоїть Петрик під вишнею.
В хату йти не хоче.
Із-за тину почувсь голос
Сусіда Кіндрата:
- Ти ж промок увесь до нитки
Біжи мерщій в хату!
Хмикнув Петрик раз і двічі
Й сусіду признався:
- Мати хоче купать мене.
То я заховався.
Знавець
Як вихор Вітасик
Влетів до кімнати.
Портфеля пожбурив
І нумо скакати
- Сьогодні учитель
Таке запитав.
Що клас весь мовчав -
Один я одвічав.
В бабусі в’язання
Упало до ніг:
- Невже цілий клас
Відповісти не зміг
- І що, - дід цікаво,
Він щелепи брив.
- Спитався учитель:
Вікно хто розбив?»
Доронія Вітася
Зібралась сім`я
- Я гордо одвітив:
«Розбив його я!»
Позичка
Вадик підійшов до Лесі,
Як збиравсь іти додому:
- Я тобі віддав лінійку,
Що позичив місяць тому?
- Ні, - сказала Вадьку Леся, -
Хоч давно вже мав віддати
- Що ж робить? Я ту лінійку
Хотів знов позичати?
Процідила
Кашу молочну мати варила.
- Молоко, доцю, ти процідила?
- Звичайно, мамо, про що тут речі?
- Крізь що? – Крізь тряпку, що біля печі!
Нею наш батько взуванку чистить!
- Ой, не годиться вам, рідна нене,
Отак погано думать про мене.
Коли цідила, я не заснула.
Брудним навиворіт перевернула!
М. Шапошник створив сотні пісень козацької слави, які виконували і виконуть популярні митці та хорові колективи в Україні і за кордоном, серед яких і популярний ансамбль «Дарничанка». Його перша пісня «До зброї!» була написана в 1989 році. Її виконував червонослобідський гурт «Українські козаки» на II Всесоюзному фольклорному фестивалі в Києві. Однією з популярніших пісень є «Червона калина» («Хай живе вільна Україна»). Музику написали П. Процько та Ю. Марштупа, виконує гурт «Гопак»:
«Як у Цареграді, славних козаченьків,
Вражі бусурмани, вішали на гак.
Глянувши востаннє на цей світ біленький,
У смертну годину козак мовив так:
Приспів:
Хай живе, живе вільна Україна.
Хай живуть, живуть вічно козаки.
Хай цвіте, хай цвіте червона калина.
Нехай згинуть воріженьки на вічні віки. (2)
Як вороги кляті нас на кіл сажали,
Як живцем палили, у смолі пекли,
Козаки у ката життя не благали
Про долю країни думи їх були.
Приспів.
Хто живе на світі і хто жити буде,
Хто шляхи козацькі буде ще топтать,
Щоб буяла воля, щоб раділи люди, –
Дай їм, Бог, востаннє ці слова сказать.
Приспів.
Речитатив:
Хай ніколи не побачить сонця той,
Хто зрадив Батьківщину,
Як Каїну, першому вбивці на землі,
Ніколи не було, нема і не буде прощення.
Хай так і не буде прощення тим,
Хто заради лаковства проклятого,
Вбив у серці своїм
Волелюбний дух народу нашого,
Відцурався віри християнської!
Приспів.
Нехай згинуть воріженьки на вічні віки!
Гей-гей!»
Черкащанам і всім українцям М. Шапошник бажав: «Мати козацьке здоров'я і, незважаючи на тимчасові негаразди, носити в серці Україну».
Твори М. Шапошника:
- Шапошник М. В пух, и в прах : Гуморески. Торба шоста / М . Шапошник. – Черкассы, 1997. – 51 с.
- Шапошник М. Гей, не журися! : гуморески / М. Шапошник. – Черкаси, 1998. – 51 с.
- Шапошник М. Година і десять днів: повісті / М. Шапошник. – Дніпропетровськ, 1974. – 175 c.
- Шапошник М. Де ти, Оксано?: повість / М. Шапошник. –Дніпропетровськ, 1985. – 112 с.
- Шапошник М. Життя покаже : оповідання / М. Шапошник. – Черкаси, 1999. – 71 с.
- Шапошник М. Лихом об землю : гуморески: Торба восьма / М. Шапошник. – Черкаси, 1998. – 51 с.
- Шапошник М. Сміхомовки козака Мамая / М. Шапошник. – Черкаси, 1999. – 408 с.
- Шапошник М. Тости і сміховки козака Мамая / М. Шапошник. –Черкаси, 1998. – 51 с.
- Шапошник М. Усмішка козака Мамая / М. Шапошник. – Київ, 1997. –32 с.
***
- Шапошник М. Гуморески. – Режим доступу: https://gumoreski.in.ua/autors/shaposhnik-mikola (дата звернення: 03.09.2024).
Матеріали про життя та творчість М. Шапошника:
- Микола Шапошник // Письменники України. – Київ, 2006. – С. 464.
- Нікітенко Л. Пішов «Козак Мамай» / Л. Нікітенко // Україна молода. – 2009. – 19 лют. – С. 4.
- Шапошник Микола Данилович // Черкащина. Універсальна енциклопедія / В. Жадько. – Київ, 2010. – С. 972.
***
- Шапошник М. Коротка біографія. – Режим доступу: (дата звернення: 02.09.2024) .
Матеріал підготувала О. Михайленко
Додаток 1
Перевірка сміливості
В парку в дурня друзі грали,
Їли свіжі сливи.
— Правда, Петре, чи то брехні,
Те, що ти сміливий?
Петро підняв кулак вгору,
Стиснув міцно пальці:
— Що казати? Траплялося!
Бував у бувальцях!
У страшенні колотнечі
Доля закидала.
Міг пропасти, та сміливість
Завжди виручала.
— Якщо так, то дуже добре.
Хотів би повірить.
— Сумнів маєш в моїм слові?
Можеш перевірить!
— Що ж, я згоден!
Сходи, Петре, до жінки моєї,
Скажи, що йду до буфета.
Візьми ключ у неї.
Скажи, хай не запирає
Веранду і ґанок.
А ще скажи, що додому
Повернусь під ранок.
Що думає
У спекотну літню днину
Парубок Микола
Рішив в річці біля лісу
Викупатись голий.
Зняв усе. Пірнув поглибше
В ніжну прохолоду.
Як наплававсь, ліг спочити
На прозору воду.
По часині рішив плинуть
Де пісок, до гаю.
Зирк, а там, де його одяг,
Дівчат ціла зграя.
Все в Миколи задубіло.
Де нахабства взяти,
Бо ж нема чим грішне тіло
Від дівчат сховати.
Набрав якпобільш повітря
І давай пірнати.
Щось на дні у мулі й глеї
Пальцями шукати.
І надибав (є ще щастя)
На старе корито.
Тепер є чим мужський сором
Від дівчат прикрити.
Так і вчинив... Берег. Діва
«Логіку» читає.
— Що я думаю? — Микола
Усерйоз питає. Покотилась та від сміху
І відповідає:
— Є, гадаєш, дно в корита,
А його немає.
Диван і совість
В коридорі шум і галас.
Мугиряк чотири
Диван імпортний красивий
Виносять з квартири.
Усим ділом заправляє
Молодичка Ната.
Браве личко біле-біле,
Мов із хреста знята.
Вийшла Інночка-сусідка
І давай питати.
— Ти навіщо диван класний
Випираєш з хати?
— Бо не можу! — Ната каже, —
Щодня очі коле.
Я на ньому не один раз
Зрадила Миколі.
— Не бери дурне на серце,
А важке на плечі,
Бо наївні, — Інна мовить, —
Усі твої речі.
Святих жінок не буває,
Слід тобі це знати.
Та не спішить із нас жодна
Гріхи продавати.
Якби спогадом про грішне
Речі лоб кололи,
То давно в моїй квартирі
Були б стіни голі.
Все б винесла і спродала
З своєї оселі.
Тільки абажур із ситцю
Лишився б на стелі.
Якраз така
Кум Руслан куму Надійку
Запросив до хати,
Давай її перцівкою
Ніжно пригощати:
— Дай вам, Боже, кумасенько!
Ох і добра клята!
Непомітно укутали
По чарчині п'ятій.
Після шостої Надійка
Кумові сказала:
— Більш не треба частувати.
Все. Я зав'язала.
— Це ж чому, — Руслан питає, —
Більше вам не лити?
І чому це ви, кумасю,
Не будете пити?
Очі в куми сині-сині,
Як в раннього неба:
— Бо я, куме, якраз така.
Як вам зараз треба!
Домовилась
Руслан дуже занедужав.
Пожовтів, як диня.
Біля нього упадає
Його господиня.
То ж і каже він дружині:
— Не вбивайся, мила.
Як помру, то вийди заміж
За Сірка Данила.
Він людина чесна, справна.
Вміє працювати.
Тебе, коли постарієш,
Буде доглядати...
В жінки усмішка на личку,
Очі, ніби зорі.
— Я з ним про все домовилась,
Коли ти захворів.
Де служити
Залишивши близьких-рідних,
Далеко від дому,
Зібралися юні хлопці
В пункті призовному.
Один із них розказує
Всім про свою мрію:
— На морфлоті послужити
Маю я надію.
Його друг сказав скептично:
— Про це слід забути.
Будеш в війську прикордоннім
Службу всю тягнути.
— Чому саме в прикордоннім?
Сила в мене гожа!
— Бо у тебе головешка
На пеньок похожа.
Дослідження
Інститут «Громадська думка»,
Сюди йде юнак.
Стрів директора на східцях
І промовив так:
— Результати дослідження
Між двох тисяч дам,
Що щоденно і дбайливо
Я проводив сам,
Дозволяють заявити,
Я цей факт довів,
Що красунь процентів двадцять
Ходять без трусів.
Відповів директор хлопцю:
— Ви статистик, знать,
Узагальнення ці ваші
Слід надрукувать.
Де ж вели ви дослідження?
У якім краю?
— Я в жіночім магазині
Взуття продаю.
Куди поїхати
— Де з сім'єю спочивав ти
Минулого року?
— Та, як завше. В Сочі їздив.
Хай би їм морока!
— Ну і як?
— Злодюги кляті,
Щоб добра не мали!
До останньої копійки
Мене обікрали.
Сина мого так побили
Якісь рекетири,
Що із синців не вилазив
Тижнів зо чотири.
Залило мені це місто
Вщерть за шкірку сала...
На додачу дочку й жінку
В парку зґвалтували.
— І де хочеш цього року
Ти відпочивати?
— Ой, не знаю, товаришу,
Що тобі й казати.
Я і син волієм в Ялту,
Пірнуть в теплі ночі.
А дочка і жінка — криком:
«Хочемо у Сочі!»
