Микола Вороний – неординарна постать в українській культурі
Постать українського письменника, перекладача, поета, який тяжів до модернізму, режисера, актора, громадсько-політичного діяча, театрознавця Миколи Кіндратовича Вороного багатогранна і трагічна. Він народився 24 листопада 1871 року на Катеринославщині (нині Дніпропетровська область). Через пів року батьки переїхали на Харківщину, де й минули дитячі роки майбутнього поета.
Найближче родинне оточення М. Вороного – дід Павло Денисович, батько Кіндрат Павлович та мати Олімпіада Дмитрівна, мали глибокий і багатогранний вплив на майбутнього поета-лірика, культурного і громадського діяча. Його батько – К. П. Вороний, походив з кріпаків, був ремісником, дуже завзятим і наполегливим. Поет згадував: «батько мій був міщанином, з натурою, повною ініціативи, – дуже часто міняв професії (ремісник-шапочник, залізничник, дрібний купець, член міщанської управи і т. п.), а мати – О. Д. Колачинська, походила з шляхетного роду.
Діда Павла по-вуличному кликали «Уланом», тому що 25 років він прослужив у війську в уланському полку, сформованому свого часу з «недобитків гайдамаків» і цілком міг бути сином гайдамаки, забраного до того полку. Він розповідав історії про «запорожців», яких нібито бачив на власні очі. Дід говорив чистою й крутою українською мовою. Помер Павло Денисович, «мавши десь під 100 літ, крепкий, міцний дід, носив свитку або чумарку, жив з конем на стайні (він візникував). Отже, інтерес і замилування юного Миколи українською «національною стихією», які він проніс у душі впродовж усього свого творчого життя, ішли насамперед від діда Павла Денисовича.
Родина матері Олімпіади Дмитрівни Колачинської-Вороної мала «шляхецько-духовне походження» і походила від Прокопія Колачинського, відомого освітнього діяча, що був у 1697-1702 рр ректором Києво-Могилянської духовної академії й «ретельним сіячем освіти, виконачем освітніх планів гетьмана Івана Степановича Мазепи». Тож мати мала кращу, ніж батько, освіту «вчилась, як панночки того часу, в якомусь монастирі», любила читати. Вона й навчила сина початкової грамоти, а згодом відвела його, семирічного, у день св. Наума до початкової школи. Проте навчання материне і шкільне було російською мовою, що не викликало в дитини особливого зацікавлення. Письменник зазначає, що «пам’ятає ту книжку», з якої мати вчила його, а саме – «Золотую грамоту». Книжка містила окремі «оповідання про російсько-турецьку війну», які особливо вражали дитячу уяву. Мати мала на душу Миколи колосальний вплив своїми казками, а особливо – піснями, яких співала з незвичайною чулістю й сльозами («Ой ішов чумак з Дону», пісень на традиційну в українському фольклорі козацьку тематику, тому не випадково, ще в початковій школі, першою самостійною поетичною спробою Миколи був вірш про якогось козака на коні. У мовному середовищі, де виростав і формувався майбутній письменник, «панував русько-український жаргон, проте національна стихія, у вдачі й у вимові, опанувала всю мою істоту». Читати далі.
