Міс та її "Купидоновы проказы" у Херсоні

Напередодні Нового Року всі херсонці, від малого до великого, в тому числі і бібліофіли, живуть в очікуванні приємних подій і радісних зустрічей. І як чудово, коли ці очікування справджуються.
Нещодавно члени клубу «Кобзар» отримали запрошення провести своє чергове засідання у стінах Херсонського художнього музею ім. О. О. Шовкуненко. Ініціатором зустрічі була Дяченко Владислава Василівна – заступник директора музею з наукової роботи, мистецтвознавець. Вона виступила з доповіддю про творчість Ганни Володимирівни Ремізової (Васильєвої) і представила альбом «Купидоновы забави», що зберігається у фондах Херсонського художнього музею. Альбом виданий під творчим псевдонімом художниці – Міс, в 1913 році у Санкт-Петербурзі. Сьогодні ця книга є одним з рідкісних пам'ятників епохи Срібного століття.

Мисс. Купидоновы проказы. – СПб.: Издание М.Г. Корнфельда, 1913. – [80] с.; 39 отдельных цветных и черно-белых силуэтов и иллюстраций с подписями (стихи, афоризмы). – 26,5х26 см.

Витончений еротизм і легкий флер куртуазності надає альбому Міс «Купидоновы проказы» особливу принадність; книга і сьогодні викликає безсумнівну зацікавленість у книжкових графіків, театральних режисерів, сценографів, художників по костюму, дизайнерів, мистецтвознавців. Трішки про автора альбому:
Творчість Ганни Володимирівни Ремізової-Васильєвої (Міс) припадає на кінець XIX-початок XX століття – час панування стилю модерн, розквіту мистецтва графіки в усьому світі. Вона належала до мистецького об'єднання «Світ мистецтва» (1898-1924), який став значним явищем у російській культурі Срібного століття. Критик Сергій Маковський ще в 1920-ті роки дав об'єднанню об'ємну характеристику: «Світ мистецтва» - ціла епоха декоративної вигадки, стилізма і ліричного гротеску». Г. В. Ремізова, як багато графіків і художників «світомитців», захоплювалася стилізацією та імпровізацією неповторного шарму французького мистецтва 18-го століття. Вона працювала у руслі модної в той час символічної графіки «blanc et noir» «будуарної» спрямованості, яка веде своє походження від Обрі Бердслея. Художниці були близькі роботи Костянтина Сомова, який працював у російському варіанті стилю модерн, втіленому у творах «світомитців». У малюнках та графіці Міс історичність костюмів і образ персонажів передається з легкою ностальгією за галантним 18-тим століттям. Вишукано-стилізовані галантні сценки в гаремі, будуарі, саду підкуповують ювелірною тонкістю малюнка. Але в кожному малюнку відчувається іронічна посмішка художниці; здається, що вона просто бавиться перебільшеною вишуканістю, підкресленою декоративністю зображення, перерахуванням дрібних деталей.
Відомо небагато станкових творів Г. В. Ремізової, основною її діяльністю була прикладна графіка. Вона працювала разом з братом – художником М. В. Ремізовим (псевдонім Ре-Мі) в щотижневому сатиричному журналі «Сатирикон», друкувалася у журналах «Новый Сатирикон», «Солнце России», «Столица и усадьба» та ін. Один з небагатьох документів, в якому збережений образ художниці – це спогади секретаря редакції «Нового Сатирикона» Юхима Зозулі «Сатириконцы» (1939):

«...Много работала в «Новом Сатириконе» его сестра, подписывавшая свои рисунки «Мисс». Она, несомненно, была менее даровита, но все же не лишена была своеобразного дарования. Почти в каждом номере брат (заведовавший художественным отделом) печатал какой-нибудь ее рисунок, почти не отличавшийся от предыдущего. Мучительное однообразие ее рисунков до такой степени было безнадежно, что на них не сердились. Жантильные дамы, занавески, сады, цветы, подушечно-вышивальные темы стиля XVIII века — вот весь круг ее возможностей. Но ее, как и брата, отличала глубочайшая добросовестность. Каждое кружевцо, локон, вазочка, туфелька были выписаны ею с максимальной старательностью и – всегда – одинаковой, никогда не утолщающейся — чистенькой бескровной линией. И к этому привыкли. «Рис. Мисс». Иногда к ее рисунку, если он изображал даму с кавалером, придумывали какую-нибудь амурную подпись. Чаще рисунки шли без подписей: «Рис. Мисс». И все. Рисунки ее не бросались в глаза. Часто они являлись заставками, виньетками, концовками. За все время моей работы в «Новом Сатириконе» я не слышал от нее ни слова. И не слышал, чтобы она говорила с кем-нибудь, хотя в редакцию она иногда заходила. Высокая, как брат, очень некрасивая, застенчивая, беспричинно, вероятно, исключительно из застенчивости улыбающаяся, она незаметно появлялась где-нибудь в уголочке и так же незаметно исчезала...».
Читаючи ці рядки, слід пам’ятати, що всі мемуари носять відбиток суб’єктивного сприйняття. А якщо їх автор ще і невеликий цінитель художньої майстерності…
Говорячи про Ремізову Г.В. і її роботи, знавець і цінитель російської графіки Є. Ф. Голлербах стверджував: «…глядя на работы, выполненные с точным знанием анатомии и законов композиции, можно с уверенностью сказать, что она получила профессиональное художественное образование…».
Відомостей про життя Міс дуже мало. Реконструкцією творчої біографії Г. В. Ремізової ніхто не займався. Однак є точні відомості про те, що якийсь час художниця і її брат жили в Херсоні, дружили з херсонським художником Г.В. Курнаковим.
Зі спогадів Ємельянова М. А. про Г. В. Курнакова:
«…В период творческой деятельности Г. В. Курнакова состоялась встреча с двумя московскими художниками Н. В. Ремизовым (Ре-Ми) и его сестрой А. В. Ремизовой (Мисс). Оба они были примерно одного возраста с Георгием Васильевичем. Проявили себя особо в области карикатур и рисунков. Начиная с 1907 года сотрудничали в сатирических журналах – сперва в «Стрекозе», затем в «Сатириконе».
В 20-е годы из-за материальных трудностей покинули столицу. Чтобы как-то пережить это время, выехали на Украину. Так они оказались в Херсоне. Здесь и встретились с Г. В. Курнаковым. Он по существу и приютил их. По манере письма они были, по сравнению с Георгием Васильевичем, разными художниками, но по взглядам, культуре у них было много общего. Сколько дней они прожили в нашем городе, неизвестно. По словам Г. В. Курнакова, А. В. Ремизова с течением времени заболела инфекционной болезнью, спасти не удалось, она умерла. Что касается ее брата Н. В. Ремизова, то через некоторое время он выехал из Херсона. Дальнейшие следы его затерялись.
Георгий Васильевич о Ремизовых сохранил добрую память. В его коллекции произведений художников были и их работы. Это портрет художницы Мисс и портрет брата, написанные Н. В. Ремизовым (Ре-Ми) и большая подборка рисунков А. В. Ремизовой (Мисс). Все это хранится в настоящее время в Херсонском художественном музее имени А. Шовкуненко.
Некоторые рисунки Мисс Г. В. Курнаков подарил мне. Со временем меня заинтересовало творчество этой художницы, и я начал собирать о ней материалы. Оказалось, помимо публикации ее рисунков в сатирических журналах, в 1913 году в Санкт-Петербурге был издан альбом Мисс под названием «Купидоновы проказы». Этот альбом я приобрел в одном из букинистических магазинов Киева…».
Ось так альбом Міс «Купидоновы забавы» потрапив до Михайла Андрійовича Ємельянова. А нещодавно він подарував цю надзвичайно цінну книгу Художньому музею.
Після цікавої доповіді Влади Василівни бібліофіли з не меншим задоволенням вислухали краєзнавця Дяченка Сергія Андрійовича. Він розповів про маловідомі сторінки життя Джона Говарда, поділився враженнями від відвідування спадкового маєтку Говарда - Кардінгтона поблизу Бедфорда, в якому філантроп прожив найкращі роки свого життя, продемонстрував рідкісні фотографії, пов'язані з життям і діяльністю Говарда. Сергій Андрійович також представив книгу «The Curious Mr Howard» («Цей дивний містер Говард» (2011), подаровану йому автором – британською письменницею Тессою Вест.
І якби не войовничо налаштовані доглядачі музею (яки мріяли в суботній передсвятковий день піти з роботи раніше), ми б ще сиділи і сиділи, слухали і слухали дивовижні розповіді Сергія Андрійовича…