Міждержавні відносини Гетьманщини та Московії (Березневі статті 1654 р.)

Міждержавні відносини Гетьманщини та Московії (Березневі статті 1654 р.)

«Угоди з Росією не варті й паперу, на якому написані»
Отто фон Бісмарк

Березневі статті Б. Хмельницького від 18 березня 1654 р., яким цього року виповнюється 370 р., були першим актом, що встановлював міжнародні правовідносини між Військом Запорозьким та Московією, між двома державами, що мали різнополюсні форми правління.

У березні 1654 року гетьман Богдан Хмельницький підписав угоду з Московським царством. Відповідно до неї, Україна зберігала широку автономію в галузі адміністрації, судочинства, збору податків та збільшила кількість реєстрових козаків до 60 тис. Але, як і Богдан Хмельницький, так і московський уряд, допускали багато помилок, щоб у майбутньому використати це на свою користь.

Б. Хмельницький мав на меті отримати військову допомогу від Москви у боротьбі з Річчю Посполитою та добитися повної незалежності та самостійності України, а московський уряд мріяв про те, щоб згодом зробити з неї звичайну провінцію Московії.

«Березневі статті» Богдана Хмельницького свідчили про порядок правових взаємовідносин між українською козацько-шляхетською делегацією та російським урядом, а також визначали суспільно-політичний устрій Гетьманщини. Російсько-український договір 1654 року варто розглядати як двобічний акт виявлення волі обох країн та значною мірою як військово-політичний союз держав.

Угода з Московією сформувала низку перспективних чинників для комплексного вирішення військово-стратегічних завдань. Український історик Іван Крип'якевич свого часу зазначав, що «союз з Московщиною вийшов із тверезих, реальних міркувань української політики», а отже, переяславсько-московський договір в історії державно-правових відносин, безсумнівно, уособлює високий рівень дипломатичних зв’язків козацтва.

Основна функція «Березневих статей» полягає у військовому союзі з Московією. Все інше – обмеження зовнішньополітичної діяльності гетьмана, сплачування податків і присутність воєводи в Києві – було просто ціною за військову допомогу. Саме тому жодна зі статей договору за життя Богдана Хмельницького не виконувалася – він, як і раніше, провадив незалежну зовнішню політику і не платив жодної копійки Москвії.

«Березневі статті» 1654 р. кваліфіковано як договір «вічний», проте правова система його була дійсною лише на час гетьманування Б. Хмельницького. За наступників Б. Хмельницького кожного разу при обранні нового гетьмана складався новий договір між Військом Запорозьким на чолі з новообраним гетьманом – з одного боку, та московським царем – з другого, який формально підтверджував «Березневі статті» 1654 р.

Новий договір мав дві частини:

а) основний договір, про який знало вузьке коло старшини, так би мовити «Березневі статті» 1654 р.;

б) «нові статті», додаткові, які пропонував московський цар і стверджував гетьман із Військом Запорозьким, або ж, навпаки, пропонував гетьман і стверджував цар.

Щодо першої частини, тобто «Березневих статей» 1654 р., то вже при обранні на гетьмана Ю. Хмельницького (1659-1663) в жовтні 1659 р., з укладення «Переяславських статей», Московія внесла на затвердження під грифом «Березневих статей» підроблений текст договору 1654 р. з 14-ма статтями, в який було включено важливі обмеження автономії України й прав гетьмана.

Надалі, починаючи від Ю. Хмельницького, ці підроблені статті в нових редакціях подавалися Московською державою новообраним гетьманам під іменем «Березневих статей» 1654 р. та стверджувалися їх присягою та царськими грамотами. З цього приводу Ю. Мицик писав, «що, широковідомі «14 статей» («Переяславські статті»), які царський уряд видав за остаточну редакцію “Березневих статей” насправді не були нею. Вони являли собою українсько-російський договір пізнішого часу, підписаний у Переяславі 1659 р. між гетьманом Ю. Хмельницьким та представником російського царату А. Трубецьким, і мали нерівноправний для України характер»

Є різні точки зору на правову кваліфікацію договірних відносин двох держав, що випливали з «Березневих статей».

Найпоширенішими є такі думки:

-  договір 1654 р. є персональною унією. Коли дві незалежні держави визнають зверхність одного монарха;
- договір встановлював васальну залежність  України від Московського царства у формі протекторату;
- Гетьманщина долучалася (як автономія) до Московії;
- договір формулював військову коаліцію двох сторін проти Речі Посполитої;
- між Україною і Московською державою фактично зберігався митний контроль на кордонах.

Натомість гетьманові було заборонено вести дипломатичні переговори з Османською імперією та Річчю Посполитою. Але ця заборона для гетьмана була лише формальною і de facto не мала значення, оскільки вже через кілька місяців Б. Хмельницький відправить послів до Стамбула, а наступного року почне інтенсивні переговори про підданство султанові. Відбувався також частий обмін посольствами з Яном Казимиром. Тут варто наголосити, що у 1654 році Московська держава надала великі автономні повноваження Гетьманщині, проте майже відразу почала вести політику на їхнє обмеження.

За кілька років до прийняття «Березневих статей», у 1648 році в Україні розпочалося козацьке повстання, яке згодом переросло в національно-визвольну війну з Річчю Посполитою. За декілька століть нашої історії вперше в Україні виступи стали масовими – від козацтва, селянства, міщан, шляхти й до духовенства.

Важливо також пам’ятати, що між Річчю Посполитою та Московією на той час була чинною угода, згідно з якою Московська держава мала надавати військову допомогу в разі вторгнення зовнішнього ворога в Корону чи у Велике князівство Литовське. Тобто в разі нападу кримського хана на Річ Посполиту, як це сталося на початку повстання, цар мав обов’язок воювати проти козаків як союзників татар.

І справді, 1648 року до українсько-російського кордону було стягнуто московське військо, яке було готове в разі потреби перейти кордон. Інша річ, що Московії було невигідно починати війну на тому етапі, тим паче на боці Речі Посполитої. Уже тоді московський цар зволікав, шукаючи слушного моменту та виношуючи намір повернути землі, втрачені за Поляновським договором 1634 року.

Березневим статтям 1654 р. передували такі події:

- 8 (18) січня відбулася козацька рада, на якій були присутні російські посли на чолі з боярином Василем Бутурліним. Це сталося в одному з полкових містечок України – Переяславі. Хмельницький відмовився проводити зустріч у Києві, як цього спочатку вимагала московська сторона, маючи, зрештою, такий досвід на переговорах із польськими послами у січні- лютому 1649 року, які привезли йому підтвердження на гетьманство від новообраного короля Яна Казимира.

Як і тоді, гетьман пішов цим шляхом, аби не надавати цій дипломатичній акції особливого символічного значення. На самій раді жодних документів не підписували. В. Бутурлін відмовився присягати в церкві від імені царя, запевнив гетьмана і старшину, що царське слово буде непорушним у справі не лише збереження прав і вольностей Війська Запорозького, а й їхнього примноження. При цьому обіцяв виступити на війну з Річчю Посполитою.

За окремими підрахунками істориків на цій раді 1654 року було близько 200 осіб, з-поміж яких не було декількох полковників. Наприклад, Івана Богуна, до якого через пару місяців польські воєначальники писали листи з надією, що він відступить від Б. Хмельницького. Одразу після цієї ради представники В. Бутурліна роз’їхалися різними містами України приймати присягу на ім’я царя.

- 17 (27) лютого за результатами Переяславської ради було укладено 23 статті, які українське посольство на чолі з переяславським полковником П. Тетерею та генеральним суддею С. Богдановичем-Зарудним повезло на затвердження до Москвії. У цих пунктах ішлося про підтвердження прав і вольностей Війська Запорозького, укладення реєстру, невтручання царських воєвод у судову систему, майнові справи старшини тощо.

- 27 березня (6 квітня) у Московії на основі цих 23 пунктів було вироблено стислий документ з 11 статей, на кожну з яких у Посольському приказі дали окремий коментар. Незважаючи на те, що у вступі чернетки цього документа написано, що статті надіслано до царя та бояр у козацькому листі, з усією вірогідністю їх писали в Посольському приказі в контексті вироблення царської жалуваної грамоти.

Український оригінал договору 1654 року досі не знайдено через втрату усього гетьманського архіву в часи Руїни, є лише списки-перекази російською.

До наших часів зберіглася лише чернетка цих статей. Востаннє оригінал згадано в серпні 1657 року, коли ці статті зачитали на козацькій раді вже після смерті Б. Хмельницького, після чого документ зникає й у архівах Посольського приказу, і в Україні. Пізніше його намагалися відшукати, як-от за наказом Петра І, проте марно. Вже у жовтні 1659 року князь О. Трубецькой приймав присягу від Ю. Хмельницького в Переяславі на сфальшованому документі цих угод з його батьком.

Остаточно «Березневі статті» Богдана Хмельницького втратили чинність у 1667 році, коли Андрусівською угодою, що завершила російсько-польську війну 1654-1667 років, без участі представників Гетьманщини її територія була поділена по Дніпру і Лівобережжя разом з Києвом відійшло під владу Московського царства.

Однак грубе порушення Московією договору 1654 р. призвело до поступової зміни характеру російсько-українських взаємовідносин. Після смерті Богдана Хмельницького (27 липня 1657 р.), московське керівництво об’єктивно змінює характер стосунків з Військом Запорозьким. Через ослаблення гетьманської влади Московія починає втручатися у внутрішнє і зовнішнє становище суспільно-політичного життя України, загострюється положення опозиції, що, своєю чергою, призводить до обмеження суверенності та російсько-української війни 1658-1659 рр.

Варто зазначити, програвши цю війну через виступи так званої опозиції, що поступово переросли у громадянську війну, Україна змушена була вдатися до укладення нового договору 1659 року – Переяславського. Договір був складений під тиском царських представників, які, використовуючи складне становище України, поставили козакам свої умови. Царські воєводи, посилаючись на «Березневі статті» 1654 року, насправді самовільно внесли до них зміни, що спровокувало значний розлад політичних прагнень у середовищі українських політичних еліт.

Внаслідок цього «Переяславські статті» 1659 року скасували політичну автономію козацької України у складі Московського царства, а відтак – конфедеративний зв'язок держав трансформувався у федеративний. «Переяславський договір» перекреслив незалежність Української держави, що викликало глибоке розчарування та невдоволення серед козаків і старшини, особливо правобережного регіону. Така жорстка позиція уряду московського царя, звісно, не сприяла зменшенню напруження в українсько-московських відносинах.

Отже, у «Березневих статтях» Україні гарантувалося збереження автономії, а про приєднання до Московії взагалі не йшлося.

Цей договір був укладений в умовах важкої для України геополітичної ситуації та війни з Річчю Посполитою. Однак усього через два роки після підписання «Березневих статей» Московія уклала з Польщею сепаратне Віленське перемир’я до підготовки умов якого представників козацтва навіть не було допущено. Московія цим фактично порушила договір з Україною.

Після смерті Богдана Хмельницького у 1657 році частина козаків на чолі з Іваном Виговським вирішила кардинально змінити зовнішньополітичну орієнтацію Гетьманщини та заключити союз з Річчю Посполитою, відійшовши від ідеї альянсу з Московією. Очевидно, що в такій ситуації цар не міг допустити втрати свого впливу на землі України.

«Кажучи сучасною мовою, Москва вже у XVII столітті намагалася нав’язати «русский мир» в Україні. У той час вона це зробила, зокрема й шляхом фальсифікації Березневих статей. Нікчемну вартість договорів з Росією на сучасному етапі ми побачили 2014 року, коли вона шляхом війни порушила суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. Тому сучасні українські політики, які заявляють про переговори з Росією, повинні мати на увазі, що Росія своїх договорів не дотримується, надто у відносинах із Україною, і намагається обмежити їхнє виконання. Переяславська рада 1654 року – це дуже добрий приклад для цього в історії, а історія – це вчителька життя» (Я. Федорук)

За більш детальною інформацією пропонуємо звернутися до таких джерел:

1. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. Київ. 1991. 238 с.
2. Брайчевський М. Приєднання чи возз'єднання? (Критичні замітки з приводу однієї концепції). Торонто. 1972. 66 с.
3. Грушевський М. Велика, Мала і Біла Русь. Український історичний журнал. 1991. № 2. С. 77-85.
4. Грушевський М. Переяславська умова України з Москвою 1654 року. Статті й тексти. Твори: у 50 т. Львів. 2009. Т. 9.C. 35 - 85.
5. Крип'якевич І.П. Історія України. Львів. 1990. 519 с.
6. Кузьминець О. В. Історія держави і права України. Київ. 2002. 368 с.
7. Лук’янюк В. Березневі статті Богдана Хмельницького https://www.jnsm.com.ua/h/0402T/ (дата звернення 04.03.2024).
8. Мала енциклопедія етнодержавознавства. Київ. 1996. 942 с.
9. Мироненко О. Вітчизняний конституціоналізм від І. Мазепи до К. Розумовського. Вісник Академії правових наук України. 2000. № 1. С. 85–99.
10. Мицик Ю. Джерела з історії національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття. Дніпропетровськ. 1996. 260 с.
11. Мицик Ю. З досліджень історії Переяславської ради 1654 р. Український історичний журнал. 2003. № 6. С. 93–110.
12. Мицик Ю.А. Національно-визвольна війна українського народу середини XVIIст. у першоджерелах. Український історичний журнал. 1998. № 6. С. 103–105.
13. Мицик Ю.А. Невідомі листи керівників Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. Український історичний журнал. 2001. № 1. С. 134–147.
14. Прус В. З. Березневі статті Б. Хмельницького 1654 року як джерело права Лівобережної України першої половини XVIII ст.  http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=Nashp_2015_2_4 (дата звернення 22.02.2024).
15. Річ Посполита двох народів і Україна: дипломатичні відносини 1648-1659. Київ. 2013. 398 с.
16. Сонько Я.В. Міждержавне значення та наслідки Березневих статей 1654 року https://www.lex-line.com.ua/?go=full_article&id=3208 (дата звернення 22.02.2024).
17. Трофанчук Г.І. Історія держави та права України. К. 2011. 381 с.
18. Федорук Я. Переяславська Рада як перша спроба Москви нав’язати «русский мир»/ спілкувалася В. Доскоч https://iprosvita.com/pereiaslavska-rada-iak-persha-sproba-moskvy-nav-iazaty-russkyj-myr/ (дата звернення 04.03.2024)
19. Федорчук, Я.О. Міжнародна дипломатія і політика України, 1654-1657. Львів. 1996. Ч. 1: 1654 рік. 263 c.
20. Хрестоматія з історії держави і права України. Київ. 2000. Т. 1. З найдавніших часів до початку XX ст. 471 с.
21. Як Москва сфальшувала документи 1654 – і вкрала козацьку незалежність  https://newsua.one/news-hist/yak-moskva-sfalshuvala-dokumenti-1654-i-vkrala-kozacku-nezalezhnist.html (дата звернення 04.03.2024)
22. Яковлів А. Українсько-московські договори XVII-XVIII вв. Договір гетьмана Б. Хмельницького 1654 р. Український історичний журнал. 1993. № 4-6. С. 96–117.

Підготувала Т. Федько