Модель дитячого читання XXI століття

Модель дитячого читання XXI століття

Фасоля Анатолій, с. н. с. лабораторії літературної освіти Інституту педагогіки НАПН України, канд. пед. наук.

Проблема читання чи, точніше, не-читання – одна з найгостріших у сучасному соціумі. Світ б'є тривогу: виростають нечитаючі покоління, настає «епоха нечитання»! «Криза... сьогодні досягла критичної відмітки, за якою починається деградація нації... Нечитаюча дитина – це не тільки серйозна перепона в становленні особистості, це і великий ризик для суспільства – ризик поповнення групи людей з агресивною поведінкою, атрофованою здатністю до співчуття, зниженою можливістю до соціальної адаптації» .
Саме тому у багатьох країнах приймаються національні і регіональні програми підтримки і розвитку читання: «Культурний рюкзак» у Норвегії, «Велике читання» у США, «Читання» у Росії. До аналізу проблеми і пошуку виходу з кризи долучаються філософи, психологи, соціологи, працівники бібліотек і, певна річ, учителі, вчені-методисти. 2003-2012 роки оголошені ООН десятиліттям грамотності. З ініціативи Форуму видавців (президент Олександра Коваль) розроблено проект програми підтримки читання в Україні. Проведено ряд загальноукраїнських акцій («Відомі українці читають дітям»), фестиваль дитячого читання «Книго-манія», науково-практичну конференцію «Дитина читає...», започатковано Всеукраїнський конкурс «Кращий читач року». Велику роботу проводить Центр дитячого читання (м. Львів).
У пропаганду читання активно включилися дитячі і юнацькі бібліотеки. Реалізуються тематичні програми, здійснено ряд соціологічних досліджень: «Українська художня література в читанні дітей – учнів 5-9 класів» (Національна бібліотека України для дітей), «Шкільна програма і запити читачів» (Запорізька обласна дитяча бібліотека), «Українська книга в читанні читачів – дітей 1-9 класів» (Хмельницька ОДБ) та ін.
Які ж фактори обумовлюють падіння інтересу до читання? Що ми можемо і повинні зробити, щоб зупинити цей процес?
Спочатку визначимо вихідні положення і з'ясуємо зміст дефініцій. Яке читання якого учня маємо на увазі, коли говоримо, що він не читає? Ідеться про твори за шкільною програмою? Читання на дозвіллі? Не бере до рук художній твір чи жоден друкований орган, скажімо, журнал? Не читає великі за обсягом твори, але осилює оповідання чи цей фактор не має значення? Це загальна картина чи є вікові (соціальні, територіальні, тендерні) відмінності?
Зосередимося на роботі учня з художнім текстом. Якою була модель дитячого читання, що побутувала чи не сотню років? Читати (і обговорювати в колі ровесників прочитане, бути начитаним) престижно. Ставлення до книги не просто поважне, а трепетне, звернення до неї – регулярне. Як і відвідання бібліотеки, обмін прочитаним із домашньої книгозбірні. Репертуар читання відзначається жанровою і тематичною різноманітністю, високою якістю. Опановується «золотий фонд» вітчизняної і світової дитячої класики. У дітей є «літературний герой». Існуючу у ті роки читацьку традицію Г. Трохименко називає літературно-центристською¹, В. Чудінова – моделлю «літературної соціалізації» особистості .
Сьогодні ця традиція перервана.
У XXI столітті змінюються практично всі характеристики дитячого читання: статус, тривалість, характер, репертуар, мотиви і стимули, улюблені твори, джерела отримання друкованої продукції, способи роботи з книгою та ін.
Читання набуло нових рис.
Звернемося до статистики. Вона свідчить про неухильне зниження престижу і зацікавленості читанням. І це загальносвітова тенденція, яку підтверджують дані російських і українських соціологічних досліджень. Читання у структурі дозвілля молоді займає сьогодні 4-6 місце . Причина очевидна і зрозуміла: на ринку інформаційних послуг у книги з'явилися досить потужні конкуренти – телебачення, інформаційно-комп'ютерні технології. Ось красномовні цифри: за даними проведеного у 2009 році Інститутом соціальних досліджень (Україна) соціологічного опитування, 53% з 1500 опитаних учнів та студентів (середній вік 16 років) про новини дізнавалися з Інтернету, 15% зазначили, що вони швидше будуть шукати книгу в Мережі, аніж підуть по книжкових крамницях, 12% робили це . Читати ще.