Олекса Мусієнко – журналіст, письменник, автор історико-документальних романів

Олекса Мусієнко – журналіст, письменник, автор історико-документальних романів

Люди – як зорі, що падають.
Вони згорають, і на Землі нічого від них не залишається.
І лише дуже небагатьом вдається залишити по собі слід…
Олекса Мусієнко

Олекса Григорійович Мусієнко народився 25 лютого 1935 р. у селі Велика Павлівка Зіньківського району на Полтавщині. У віці неповних три роки став круглим сиротою, коли енкаведиський апарат знищив усіх його родичів – батька, матір, старшу сестру, діда, чотирьох дядьків – як «ворогів народу», і він опинився в спецпритулку для так званих «последышей врагов народа».

Улітку 1942 року, під час німецької окупації України, йому пощастило дібратися до рідної Великої Павлівки. Там, аби не вмерти з голоду, він прилаштувався підпасичом громадської отари. Довелося тяжко працювати на різних роботах.

Закінчивши середню школу із золотою медаллю, Олекса Мусієнко вступив на факультет журналістики до Київського університету імені Т. Г. Шевченка, який закінчив у 1958 році з червоним дипломом, пішов у газетну журналістику, був редактором газети «Київський комсомолець», потім працював у видавництві «Радянський письменник».

18 лютого 1988 року газета «Літературна Україна» опублікувала виступ письменника Олексія Мусієнка на зборах парторганізації київського відділення Спілки письменників УРСР, де він поклав провину за масовий голод в Україні на Сталіна, який жорстко вимагав неухильного виконання плану хлібозаготівель. Як зазначає відомий історик С. Кульчицький, саме О. Мусієнко вперше ввів в обіг термін «голодомор» стосовно голоду в Україні 1932–1933 років.

У роки горбачовської «перебудови» ініціював заснування благодійного Фонду «Мартиролог України», який поставив собі за мету: увічнення імен синів і дочок українського народу, які віддали своє життя за свободу і щастя рідного краю. Творча асоціація Фонду випустила в свiт поминальник «З порога смерті» (1992).

Схильність до письменництва зародилася в серці Олекси не так, може, з любові до рідного слова, як із переконання: «Я не можу мовчати. Я маю винести на люди те, що знаю про них».

У співавторстві з Іваном Головченком написав документальні романи-тетралогії: «Золоті ворота» (1962), «Чорне сонце» (1966), «Білий морок» (1970), «Голубий берег» (1978).  Детальний опис подій, побудований на реальних фактах, зробив ці твори важливим історичним джерелом. О. Г. Мусієнко тривалий час обіймав посаду секретаря приймальної комісії Спілки письменників УРСР, а згодом розпочав суто творчу працю.

Побачили світ твори письменника: повісті «Перевал» (1975), «Спалах» (1976), роман «Багряна вежа» (1982), збірки есе «Пересвіти» (1985), «Український етноцид» (1994), нариси, наукові розвідки на історичні теми тощо.

«Український етноцид» написано 1994-го, коли спричинений звільненням від колоніальної залежності піднесений настрій почав згасати під тягарем суспільних негараздів і треба було багатьом сказати: подивіться, шо творили з нами колись, і що ми можемо мати знову, утративши незалежність держави. Ця праця – голос справжнього патріота.

«Скільки ж поневірянь випало на його долю. Батько вірив, Батько сподівався, що така доля омине дітей України на всі роки, на всі віки. Тому й писав про жахи війни, ніби попереджав! Батько вірив, Батько сподівався, що наші батьки випили весь гіркий трунок долі, а нам і нашим дітям залишиться тільки солодке. Але не судилось! І знову земля України здригається від залпів важкої артилерії, знову стрекочать кулемети, знову і знову гинуть люди», – про свого батька розповідає донька, Оксана Мусієнко.

Останні роки життя О. Г. Мусієнко присвятив тому, щоб донести до нашого народу імена знищених: починаючи від білого терору і до брежнєвського. Олекса Григорович хотів показати, що цвіт української нації планомірно викорінювали. Він говорив, що відчуває величезний борг перед своїми батьком, дідом, дядьками, сестрою, яких знищили.

Готуючи до друку поминальні книжки, підібрав колектив письменників, журналістів, істориків. Спочатку складали списки – через знайомих, через архіви. Після виходу першої книжки «З порога смерті» на адресу «Мартиролога» надійшло багато листів: не згаданий такий-то письменник. Олекса Григорович давав завдання своїм «однокашникам» з «Мартиролога», вони надсилали листи до СБУ, щоб отримати доступ до архівів.

За сприяння Міністерства оборони було видано книжку «Чорні тюльпани» – поминальник українських хлопців, котрі загинули в Афганістані. Ця книжка не підлягає продажу, вона через військкомати розсилалася близьким загиблих в усі міста і села України. Двотомник «Олтар скорботи»: перший том – поминальник письменників, другий – діячів культури. Окремо – мартиролог «Тернова ружа», присвячений незаслужено покараним і знищеним жінкам.

Після «Мартиролога» Олекса Григорович планував обов’язково написати про своє дитинство, про батьків, про голодомор в Україні, про 37-й рік. Але не встиг. Помер 28 лютого 2002 року.

Олекса Григорович Мусієнко пішов із життя передчасно, йому щойно виповнилося 67 років. Його смерть для рідних була несподіваною. Вдова, Галина Мусієнко, припускає таке пояснення: «Лікарі сказали, що в нього згоріло серце. Я думаю, це пов’язано з тим, що він весь час працював з дуже тяжким матеріалом. Він не писав про те, як цвітуть троянди і хто кого кохає. Сотні людських трагедій пройшло через його руки».

Твори О. Г. Мусієнка:

1. Багряна вежа: роман / О. Мусієнко ; ред. В. М. Камінська. – К. : Дніпро, 1988. – 525 с.
2. Пересвіт: портр. повість / О. Г. Мусієнко ; іл. Л. А. Канцельсон. – К. : Молодь, 1985. – 231 с.
3. Художник Яків Струхманчук – жертва сталінського терору: публіцистика / Благод. фонд «Мартиролог України»; ред.-упоряд. О. Г. Мусієнко. – К. : Дніпро, 1997. – 193 с.

У співавторстві:

1. Білий морок / І. Головченко, О. Мусієнко ; ред. М. Я. Видиш. – К. : Дніпро, 1986. – 734 с.
2. Золоті ворота; Чорне сонце / І. Головченко, О. Мусієнко ; ред. М. Я. Видиш. – К. : Дніпро, 1986. – 555 с.

Література про нього:

1. Дубинянська Я. Кажуть, що справжні інтелігенти: діячі мистецтва, науки, культури, – завжди в опозиції до правлячого режиму... [Електронний ресурс] / Я. Дубинянська // ZN.ua : Дзеркало тижня : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://zn.ua/ukr/ART/pro_tih,_hto_ne_povernetsya_10_rokiv_tomu_bulo_zasnovano_fundatsiyu_martirolog_ukrayini.html. – Назва з екрана. – Дата публікації : 28.03.2002. – Дата звернення : 15.02.2025.
2. Міщенко Д. За ним нема зерна неправди : [О. Мусієнко] / Д. Міщенко // Літературна Україна. – 2015. – 26 лют. (№ 9). – С. 10–11.
3. Мусієнко О. Олекса Мусієнко – Письменник-Воїн. До 80-річчя з Дня народження [Електронний ресурс] / Оксана Мусієнко // East/West : Інформаційно-аналітичне інтернет-видання : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : http://www.ostrovok.lg.ua/statti/kultura/oleksa-musiienko-pismennik-voyin-do-80-richchya-z-dnya-narodzhennya. – Назва з екрана. – Дата публікації : 24.02.2016. – Дата звернення : 15.02.2025.
4. Осадчук П. Неповторний в своєму роді : [Олекса Мусієнко] (до 75-річчя з дня народження) / П. Осадчук // Українознавство. – 2010. – № 1. – С. 33–34.

Підготувала Т. Федько