Поетичній збірці Максима Рильського «На білих островах» – 115 років

Рильський Максим. На білих островах (Київ, 2010 р.). Фото з сайту На Урок

Поетичній збірці Максима Рильського
«На білих островах» – 115 років

Поет – це людина,
що палко любить слово,
як найгострішу зброю.
Максим Рильський

Ім’я видатного митця XX століття Максима  Рильського, який належав до групи «неокласиків», навіки вписано в історію нашої культури. Його поезія не втрачає свого значення з часом, бо оспівує вічні цінності: правду, любов і красу, що стали духовною основою творчості майстра. Його дебютній поетичній збірці «На білих островах» цьогоріч виповнюється 115 років з часу виходу у світ. Максимові Рильському тоді було всього 15 років. Нинішні учні 10-11-х класів – майже ровесники автора збірки «На білих островах». Що саме сприяло формуванню майбутнього письменника?

Духовна атмосфера в родині батьків справила глибокий вплив на світоглядне становлення майбутнього поета. Його батько – Тадей Розеславович Рильський був яскравою постаттю в культурному житті України другої половини ХІХ ст. Фольклорист та етнограф, економіст і культурно-освітній діяч, активний учасник національного відродження того часу – ось неповний перелік сфер діяльності Тадея Рильського. Максим Рильський рано, у 8-річному віці, утратив батька, якого любив надзвичайно. В одному з автобіографічних нарисів поет згадував: «...Письма й читання першим учив мене батько, – і дивина у нас за тих часів – українською мовою» [2, с.11]. Саме батькові завдячував Максим Рильський тим, що з дитинства опинився в колі відомих діячів української культури – Миколи Лисенка, Михайла Максимовича, Володимира Антоновича, Михайла Старицького, Павла Житецького та багатьох інших. На його очах творилась історія України, та й ім’я майбутній поет одержав історичне: «Названо мене Максимом, – згадував він в автобіографічних матеріалах, – на честь одного із героїв нашої минувшини Максима Залізняка. Ім’я прибрав мені батько з своїми друзями – Лисенком, Антоновичем».

Поетом Максим Рильський став, ще навчаючись у гімназії. В автобіографічному нарисі «Із спогадів» Максим Рильський згадує цей навчальний заклад, куди він вступив (після грунтовного домашнього вишколу) прямо в третій клас. Це була приватна гімназія Володимира Науменка, людини прогресивних поглядів, відомого педагога, ученого-філолога, який певний час редагував журнал «Киевская старина». Максиму Рильському пощастило на добрих людей і, що особливо важливо в юні роки, на добрих учителів. З любов’ю поет відгукувався про багатьох з них: Дмитра Ревуцького (словесник), Станіслава Трабшу (античник), Надію Новоборську  (література), Єлисея Трегубова (географа). Саме гімназії поет завдячував добрим знанням французької мови, з якої пізніше зробив немало перекладів. Але  найтепліше поет відгукувався про викладача літератури Дмитра Ревуцького (брата відомого композитора Левка Ревуцького). Цей талановитий педагог і методист, автор книги про виразне читання та дослідження про українські пісні й думи, привабив юного і чутливого на все неординарне гімназиста оригінальними прийомами й методами викладання. Він читав учням багато позапрограмових творів, співав, акомпануючи собі на роялі, українські пісні, організовував читання в ролях драматичних творів, тому хоч і викладав він у класі Максима Рильського лише один рік, вплив на юного поета мав надзвичайний.

Отже, перша книга Максима Рильського з'явилася друком, коли авторові ледве виповнилося 15 років. Відтоді він почав вважати себе справжнім літератором. Була це тоненька збірочка юнацьких поезій із замріяною назвою: «На білих островах». Сталося це 1910 року в Києві. Автограф одного із перших віршів «Прошак», уміщеного в збірці, зберігся до наших днів.  «Заголовок викликає в пам’яті один із віршів у прозі Бодлера «Чужоземець»: чудний чужоземець не знає ні батька, ні матері, не розуміє слова «друзі», не відає, під якою широтою лежить його батьківщина  – і тільки одно – "хмари… хмари, що проходять там… дивні хмари"», – зауважує академік Олександр Білецький. «Це була заявка непересічної творчої особистості, що виросла в істинно класика літератури...», – зазначає в передмові до репринтного видання «На білих островах» (2010 р.) Борис Олійник, який водночас підкреслює мовний вибір підлітка, що «можна вважати вибором долі».

Збірку поезій Максима Рильського «На білих островах» (1910 р.) встигла прочитати і Леся Українка, яка схвально відгукнулася на неї, привітавши юного поета. Зокрема, поетеса зауважила: «Ось хто замість мене мав би написати "Ізольду Білоруку"». Юний тоді чернігівський семінарист, у майбутньому один з найвидатніших поетів України, Павло Тичина в поезії 1940 року згадував, як йому відчувся у тоненькій книжці молодого побратима протест проти нудної і сірої дійсності, як, зачитавшись його віршами під час лекції з богослов'я, він піднісся духом й пройнявся ясними, хоч і невиразними сподіваннями на майбутнє. Переважна більшість тогочасних відгуків на дебютну збірку Максима Рильського – схвально-доброзичлива. Неокласик Микола Зеров напише: «З’явилася невеличка, свіжа, сливе дитяча книжечка його перших поезій, яку однаково прихильно зустріли у всіх тодішніх таборах літературних».

Рильський Максим. На білих островах (Київ, 1910 р.). Фото з сайту Чтиво

Дебютна збірка Максима Рильського «На білих островах» має епіграф. Це рядки з поезії Пантелеймона Куліша:

Квіти в сльозах,
Сльози з квітками
Не розлучаються, сестро, ніколи.

Збірка вмістила понад півсотні віршів у кількох циклах. Вони досить різні за змістом, але домінує, на думку літературознавця В. Панченка, мінорна лірика, добута поетом із «сердечних глибин». Неподілене кохання у п’ятнадцять літ може видатися кінцем світу. Так і у збірці «На білих островах»: страждання тут супроводжуються милими й наївними юнацькими самокартаннями:

…Безкраю я смішний… Кохання рве на шмаття,
Без жалю спалює  дух мій,
Блакитні зграї мрій… яке пала багаття!
Ах! Я смішний, смішний!

Українська поезія перших років ХХ ст. була переповнена любовною лірикою заплаканих чоловіків. Про кохання треба було «співати» розчулено і красиво. Трагічна поза, театральний жест, мелодраматичні афекти – чи не від усього всього намагався «втекти» у своїй любовній ліриці п’ятнадцятирічний гімназист? У кількох віршах збірки «На білих островах» поет шукає відповіді на питання про феномен життя і смерті («З моїх думок»), намагається прозирнути крізь імлу майбутнього, щоб передбачити свою долю («Шлях»):

Шлях без краю лежить… а над шляхом – імла
Шлях камінням укритий, тернистий,
І життя на той шлях вже мене посила…
Чи ж дійду ж до кінця його чесний і чистий?...

Розмірковує юний автор і про  сенс самопожертви за свій народ («Пісня похорону», «Борець» тощо). Запитань собі самому поет поставив чимало. Про більшість віршів збірки «На білих островах» дослідники говорять, що вони «по-юнацьки сумні», нерідко навіть перейняті «похоронними» настроями й пересипані відповідними образами та деталями.

У деяких віршах уже починають бриніти мотиви почуття любові поета до людей праці, які «хліба не мають» і «волі на мент лиш єдиний бажають». У «Пісні», присвяченій видатному композитору Миколі Лисенкові, поет звертається до жайворонка-співця із закликом:

Подивись: женці схилились,
Потомились,
І від праці од тяжкої
Потом вкрились..

Збірка «На білих островах» обіцяла явити в недалекому майбутньому поета, який серед животвору флори та фауни, у царстві дерев, птаства, віч-на віч із водними стихіями почуває себе «по-гамсунівськи» своїм.

Збірка «На білих островах» цікава як контраст до більшої частини наступних книг поета. Академік Олександр Білецький вважав, що ранні поезії Максима Рильського «частіше схожі на незавершену імпровізацію. Це лірика настроїв». «Ліричний герой книги, – писав він, – мрійник, повсякчасно сумний, мучений насамперед коханням (звичайно, неподіленим). «На білих островах» поет знаходить те заспокоєння, якого не почуває на землі». А тим часом сучасники, схвально зустрівши першу збірку Максима Рильського, щиро радили молодому поетові не спочивати довго на хмарах  – «на білих островах». До цього побажання юний поет точно дослухався, оскільки виріс до майстра поетичного слова світового масштабу.

На Ютуб-каналі міститься аудіозапис вірша «Пісні» із збірки «На білих островах» Максима Рильського. Запрошуємо до прослуховування!

Джерела:

1. Біографія Максима Рильського // Бібліотека української та зарубіжної літератури [Сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://lib.com.ua/uk/author/rilskii-maksim/biography/. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 01.04.2025.
2. Ільєнко І. Жага: Труди і дні Максима Рильського / І. Ільєнко. – Київ : Дніпро, 1995. – 413 с.
3. «На білих островах», або Сто років тому // Дзеркало тижня [Сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://zn.ua/ukr/SOCIUM/na_bilih_ostrovah,__abo_sto_rokiv_tomu.html. – Назва з екрана. – Дата публікації : 02.04. 2010. – Дата перегляду : 01.04.2025.
4. Неділько В. Материк поезії Максима Рильського [Електронний ресурс] / В. Неділько, Л. Монастирський // Експеримент : [Сайт]. – Режим доступу : https://md-eksperiment.org/post/20160515-materik-poeziyi-maksima-rilskogo. – Назва з екрана. – Дата публікації : 15.05.2016. – Дата перегляду : 13.03.2025.
5. Рильський М. На білих островах [Електронний ресурс] : лірика / Максим Рильський. – Київ : В-во «Життя й Мистецтво»; Друк. Акц. Т-ва, 1910. – 69 с. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://shron1.chtyvo.org.ua/Rylskyi_Maksym/Na_bilykh_ostrovakh_Liryka.pdf. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 02.04.2025.
6. Рильський М. На білих островах: лірика / Максим Рильський. – Київ : В-во «Життя й мистецтво», 2010. – 64 с.
7. Панченко В. Від «Білих островів» до «Знака терезів» [Електронний ресурс] (Поезія Максима Рильського 1910-1932 рр.) / В. Панченко // Слово і час. –  2006. – № 1. – С. 3-14. – Режим доступу : file:///C:/Users/Лидия/Desktop/Рильський/01-Panchenko.pdf. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 07.04.2025.

Відеоматеріали:

1. Рильський М. Пісня (Вийся жайворонку) [Електронний ресурс] // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=ONh3w5tVrEw. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 10.04.2025.

Матеріал підготувала Діна Бондаренко,
головна бібліотекарка