«На побачення з класиками»: дуже романтична зустріч учасників та гостей клубу «РозМова»
Напередодні Дня всіх закоханих відбулося засідання клубу «РозМова». І, звісно, учасники поринули в захоплюючі історії кохання великих класиків – українок та українців.
Ми потрапили на романтичну пошту – таємну й тиху місцину в старовинному парку. Тут листи для своїх половинок залишили закохані класики української літератури, живопису та музики. Але всі вони були… ігровим вимислом й містили підказки, а ще там були цікаві додаткові завдання. Кожен міг обрати конверт, щоб прочитати любовне послання та визначити, хто ж є його автором.
Прочитали ми любовні листи М. Костомарова, І. Айвазовського, М. Лисенка, О. Теліги, Є. Гребінки, М. Леонтовича. Звісно ж, не обійшлися без Лесі Українки та Т.Г. Шевченка. А також почули запис співу Лесі Українки 1908 року та насолодилися романсом «Очі чорнії». Для багатьох з нас було справжнім відкриттям, що це вірш Євгена Гребінки, який він присвятив своїй майбутні дружині Марії Ростенберг.
Всіх вразило кохання українського історика М. Костомарова до його учениці Аліни Крагельської. Після закінчення нею гімназії вони планували побратися, та за день до весілля його заарештували за проукраїнські погляди. Костомарова відправили на заслання, і Аліна майже два роки намагалася організувати їхній шлюб. Урешті-решт Микола відмовив, бо не хотів ламати їй долю. Від образи вона вийшла заміж за іншого… Минуло 26 років. Випадково Микола дізнався, що Аліна овдовіла, написав їй листа – і більше закохані не розлучалися. Їхнє вінчання таки відбулося. На той час їй було – 45, а йому – 58 років.
А от від історії кохання Олени та Михайла Телігів сльози навернулися на очі. Познайомилися вони в Чехії, закоханий Михайло підтримував будь-яку діяльність дружини: вступ в ОУН, повернення до Києва, де Олена очолила Спілку українських письменників. На той час місто було в нацистській окупації. Коли Михайло дізнався, що Олену заарештували, то пішов до неї на роботу. Хоч він і не був письменником, та назвався ним, щоб бути поруч із дружиною. За декілька днів нацисти розстріляли їх в Бабиному Яру. Згодом про них напишуть: «Вона загинула за ідею, а він – за неї».
«Любов може бути чудовою поемою, що люди потім перечитують у спогадах», – сказала свого часу Леся Українка. І це дійсно правда. Інакще б нашої чудової зустрічі не відбулося.
Кохання - це романтичне почуття, яке змушувало шукати, чекати, обирати, боротися, навіть іти на смерть – за любов! А ще, звичайно, творити прекрасне й змінювати світ довкола – заради любові! Бо вона вічна, і їй не завадить ніщо, навіть війна!
Чудовий романтичний захід пройшов на одному подиху!