Народжений у лютому: Лесь Курбас – ім’я, яке повертається на карту і в серця
9 лютого відбулася тепла й змістовна зустріч херсонців у межах проєкту Гончарівки «Імена на мапі Херсона». Цього тижня увазі присутніх була запропонована лекція, присвячена видатній постаті української культури – Лесю Курбасу, людині, яка змінила хід розвитку національного театру та стала символом творчої свободи й незламності духу.
2 квітня 2024 року в Херсоні з’явилася вулиця Леся Курбаса. Перейменування відбулося на підставі розпорядження начальника Херсонської міської військової адміністрації № 247р. Колишня назва – вулиця Огарьова – поступилася місцем імені митця, який уособлює європейський масштаб української культури.
Гостею зустрічі стала Олена Полідович, начальниця науково-дослідного відділу охорони пам’яток культурної спадщини, археології та фондової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили». Вона глибоко й проникливо висвітлила сторінки життя та творчого шляху Леся Курбаса.
Лесь (Олександр-Зенон) Курбас народився 25 лютого 1887 року на Львівщині в акторській родині Степана Курбаса та Ванди Тейхер. Він здобув європейську освіту у Відні – за підтримки родичів з боку матері, але з умовою не відвідувати театри. Та театр став його долею: навчаючись на філософському факультеті, Курбас таємно відвідував усі театральні прем’єри, надихався сценічним мистецтвом і поступово формував власне бачення майбутнього українського театру.
Продовжив навчання у Львівському університеті, а згодом став людиною-театром у найширшому сенсі: актором, режисером, педагогом, кіномитцем. У 1915 році разом із друзями заснував свій перший театр – «Тернопільські театральні вечори», а загалом створив шість театральних труп.
Курбас мислив театром як простором ідеї. Через акторів він передавав своє бачення дійсності, наповнював вистави філософським і політичним змістом. Упроваджував заняття з хореографії, спортивних елементів, вважав, що актор має бути внутрішньо наповненим, духовно цілісним. Він переніс ідею родини та взаємної відповідальності в акторське середовище.
Саме завдяки Лесю Курбасу українське сценічне мистецтво європеїзувалося, відкривало нові теми, образи та художні прийоми. Він сміливо поєднував національні традиції з найновішими формами європейського театру, прагнув позбавити глядачів відчуття національної меншовартості. Курбас закликав до свободи самовираження, до сміливих мистецьких пошуків і експериментів.
Та цей рух культурного оновлення був насильно зупинений. Покоління Курбаса увійшло в історію як Розстріляне відродження. У 1925 році митець отримав звання Народного артиста УРСР, але вже в 1933 році його усунули від керівництва театром «Березіль», піддали нищівній критиці вистави. Останньою спільною роботою Леся Курбаса та Миколи Куліша стала п’єса «Маклена Граса» – після сьомого показу її заборонили, а театр ліквідували.
9 квітня 1934 року судова трійка ГПУ (ГПУ або ОГПУ – «Объединённое государственное политическое управление» – тодішня назва органів безпеки СРСР) засудила Курбаса до п’яти років таборів. На волю він так і не вийшов. 3 листопада 1937 року, до двадцятої річниці Жовтневої революції, у Соловецькому таборі особливого призначення Леся Курбаса розстріляли.
Але сьогодні його ім’я повертається – на мапи міст, у публічний простір, у нашу пам’ять. Вулиці Леся Курбаса в Києві, Херсоні, Івано-Франківську, Тернополі, Львові та інших містах України, лекції, зустрічі, живі розмови – це знак того, що культура сильніша за репресії, а ідеї – сильніші за кулі. Лесь Курбас знову поруч із нами, як орієнтир свободи, гідності й творчої сміливості.
Нехай ці імена не просто звучать, а надихають нові покоління творити, мислити й не боятися бути собою.
