"Наша мово, мово журавлина – повернись із вирію до нас"

У повсякденному житті ми постійно спілкуємося з людьми. Та чи правильно ми до них звертаємося? Це питання було в центрі уваги слухачів на останньому занятті з української мови. Ми говорили про кличний відмінок – характерну ознаку української мови, яка робить її мелодійною та співучою.
Слухаєш давню народну пісню і тішишся: як же ласкаво, ніжно вміли наші люди через пісню і спів звертатися до всього живого, до явищ природи, до предметів, які персоніфікуються. Свідченням цього є самі назви народних пісень: "Ой дівчино, шумить гай", "Гей, чого, хлопці, славні молодці?", "Ой гиля-гиля, гусоньки, на став", "Ой, зійди, зійди, ясен місяцю", "Плавай, плавай, лебедонько", "Подай же, дівчино, подай же рученьку", "Ой вербо, вербо"…

І український фольклор, і літературна класика віддавна дотримувалися кличного відмінка, або, як його ще називають мовознавці, вокативу. Нехтувати ним – означає невибагливо і без поваги ставитися до свого й чужого мовлення та до державної мови загалом.

Не менш важливо правильно утворювати форми кличного відмінка.  Тому не випадково окреме заняття з української мови було присвячене правилам утворення вокативу в українській мові. Слухачі курсів мали змогу детально розглянути всі аспекти та виконати тренувальні вправи.

А ви хочете дізнатися, як правильно звертатися до інших осіб, явищ природи чи предметів при їх персоніфікації?

Приєднуйтеся до наших занять, які відбуваються щовівторка о 10:00 в Гончарівці!

"В тому, певно, є й моя провина,
що для тебе був не кращий час...
Наша мово, мово журавлина –
повернись із вирію до нас.
Зазвучи! Хай серце одпочине,
спів хай зачарує рідний край.
Наша пісне, пісне солов'їна,
слів своїх крилатих не втрачай!
Де б не був – додому серце лине.
Де б не жив – все українець ти...
Наша доле, горда, соколина –
вище хмар насуплених злети!
У долоні упаде пір'їна
наче лист жаданий від синів.
Позбирай же, ненько-Україно,
всіх своїх розкиданих птахів!"
    (Сергій Цушко "Журавлиний псалом").