Правозахисниця Оксана Яківна Мешко – «козацька матір» (1905-1991)

                                          Правозахисниця Оксана Яківна Мешко – «козацька матір» (1905-1991)
 

Оксана Яківна Мешко була однією з найсвітліших особистостей нашого часу. Ця жінка вчинила гідний спротив цілій Імперії Зла: спочатку з самозахисту, а потім вийшла в організатори цілеспрямованої боротьби за права людини і права народу організації, відомої як гельсінський рух. Вона стала однією з найвидатніших діячок українського національно-визвольного руху 60-80-х років ХХ століття.

Народилася Оксана Яківна 30 січня 1905 року в містечку Старі Санжари над Ворсклою на Полтавщині в малоземельній хліборобській, колись – козацькій, родині, що уникла покріпачення, а тому зберегла нескорений дух.

Доля її родини – приклад нищення українства окупаційною російською владою. За час навчання її декілька разів було відраховано з інституту «за соцпоходження», але кожного разу вона виборювала поновлення. У 1960-ті роки стала активним учасником українського національного руху, брала активну участь у розповсюдженні заборонених цензурою видань. З власного досвіду знаючи, як страждають люди в неволі, намагалася допомогти кожному хоча б добрим словом, вишукувала матеріальну допомогу. Оксана Мешко про себе і про долю своєї родини розповіла ще в другій половині 70-х років, в автобіографічному нарисі «Між смертю і життям». Це правдивий погляд українки на потворний світ, витворений чужим духом, насильницькою, ворожою людині ідеологією. Шкода, що книжка швидко стала бібліографічним раритетом. Взимку 1978-1979 років цю книгу читали на «Радіо Свобода».

У 1975 році СРСР офіційно погодився дотримуватися Декларації про права людини ООН. Звісно, лише формально. Середина 1970-х років – то вже не епоха воєнного комунізму, коли можна було ні на кого не озиратися. У політбюро сподівалися, що на папері все почалося – на папері й помре. Однак інтелігенція вхопилася за цю ідею.

Спершу в Москві, а слідом – і в Україні з’явилися громадські групи сприяння виконанню гельсінських угод. Засновником Української Гельсінської групи став Микола Руденко. Другою в організацію записалася Оксана Мешко. Зітхнула тільки: «Будемо ми заарештовані. Бо вовк линяє, але шкуру не міняє». Погоджуючись стати до лав групи, Оксана Яківна дуже добре знала, як усе відбуватиметься далі, адже за її плечима було вже сім років таборів. Не могла не знати. Але погодилася. Мабуть, іншого вибору зробити не могла.

За перші два роки діяльності Української Гельсінської групи у О. Мешко було 9 обшуків. У будинку навпроти влаштували спостережний пункт з апаратурою нічного бачення, а город біля будинку «специ» перекопували декілька разів, вишукуючи «крамолу». Щоб довести 75-річну жінку до інфаркту, на неї вчинили збройний напад.

«Залишившись на свободі одна після арештів голови УГГ М. Руденка та члена-засновника О. Тихого, а невдовзі – й усього первинного складу групи, відважна 72-річна жінка змушена була через перманентний характер репресій, застосованих КГБ до членів групи, постійно відтворювати УГГ і самовіддано скеровувати її діяльність, щоб не допустити згасання цього останнього вогнища опору колоніальному режиму, останнього вогника надії багатьох сотень українських політв’язнів, серед яких був і я, її син», – напише про свою матір політв’язень Олесь Сергієнко.

За безстрашність, затятість та сміливість Оксану Мешко стали називати «козацькою матір’ю».

Радянську владу не зупинив поважний вік Оксани Мешко, і 1980 року її ув’язнюють по примусовій фальсифікованій експертизі у психлікарню. Суд відбувся 5-6 січня 1981 року, нікому з рідних не повідомили, і 76-річній Оксані Мешко винесли вирок: 6 місяців табору суворого режиму і 5 років заслання. «Я ще Брежнєва переживу!», – казала Оксана Мешко своїм переслідувачам. Так і сталося.

На місце заслання у поселення Аян Хабаровського краю (на березі Охотського моря) Оксану Мешко везли етапом через усю «імперію зла»... 108 діб. Оксана Яківна перенесла етап. І, попри недуги, вижила у занесеній снігом халупці. 1985 року її привезли до Києва.

КДБ вже не знав, що робити з О. Мешко, і було ухвалено рішення відпустити дисидентку за кордон – на лікування. У лютому 1988 року на запрошення української діаспори Оксана виїхала до Австралії на операцію і виступила в парламенті Австралії з інформацією про становище в Україні.

Радянська влада сподівалася, що Оксана Яківна не повернеться: «Їдьте, їдьте, Оксано Яківно. І не вертайтеся». – «Ні, я таки повернуся. На ваші голови!». Але українська дисидентка бере участь у роботі Світового Конгресу Вільних Українців; розгортає кампанію за звільнення політв’язнів, зокрема, Левка Лук’яненка; де тільки може – відстоює, боронить і пропагує ідею вільної України... І вертається в Україну.

Незабаром Оксана Мешко увійшла до координаційної ради, створеної на основі Української Гельсінської групи в 1988 році, – Української Гельсінської Спілки. У квітні 1990 року О. Мешко відкривала з’їзд Української Гельсінської Спілки, де спілка трансформувалася у Українську республіканську партію і проголосила мету – поступ до незалежності України. У червні того ж року Оксана Мешко зініціювала поновлення діяльності правозахисного руху під назвою Український комітет «Гельсінкі-90», а також восени брала участь у студентському голодуванні.

До проголошення незалежності України Оксана Мешко не дожила трохи більше ніж пів року. Як зазначив Сергій Осока, «усього вісім місяців вона не дожила до серпневого путчу, який став остаточною перемогою в головній справі її такого “нежіночого” життя. Але він усе одно став її перемогою. З цим не може посперечатися ніхто».

Твори Оксани Мешко:

1. Мешко О. Між смертю і життям / О. Мешко. – Київ : НВП «Ява», 1991. – 90 с.
2. Мешко О. Свідчу / О. Мешко; записав В. Скрипка. – Київ : Українська Республіканська партія, 1996. – 64 с. – (Сер. «Політичні портрети», Ч. 3).

Про неї:

1. Овсієнко В. Козацька матір (Оксана Мешко) [Електронний ресурс] / В. Овсієнко // Віртуальний музей Дисидентський рух в Україні : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://museum.khpg.org/1121792907. – Назва з екрана. – Дата публікації : 19.07.2005. – Дата звернення : 25.01.2025.
2. Оксана Мешко – легенда дисидентського руху [Електронний ресурс] // Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олеся Гончара: [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://lib.kherson.ua/oksana-meshko-legend-dissident-movement.htm. – Назва з екрана. – Дата публікації : 25.09.2023. – Дата звернення : 26.01.2025.
3. Осока С. Оксана Мешко – незламність як головний світоглядний принцип [Електронний ресурс] / С. Осока // Повага. Кампанія проти сексизму в медіа і політиці : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://povaha.org.ua/oksana-meshko-nezlamnist-yak-holovnyj-svitohlyadnyj-pryntsyp/ . – Назва з екрана. – Дата публікації : 20.04.2017. – Дата звернення : 20.01.2025.
4. Петренко І. Оксана Яківна Мешко – українська Жанна Д’Арк / І. Петренко // Поети-шістдесятники у національному відродженні України: зб. наук. праць за результатами регіон. наук.-практ. конф. 8 листоп. 2011 р. / Вищ. навч. закл. Укоопспілки «Полтав. ун-т економіки і торгівлі» (ПУЕТ). – Полтава : РВВ ПУЕТ, 2011.  – С. 74–77.
5. Ревегук В. Оксана Мешко, козацька матір : [найвизначна особистість українського національно-визвольного руху другої половини ХХ ст.; людина яка боролася за права людини і права української нації] / В. Ревегук // Рідний край: наук. публіц. художньо-літ. альманах. – Полтава, 2007. – № 2 (17). – С. 184–193.
6. Тюхтенко Є. Оксана Мешко. Як КДБ не зміг одну «козацьку матір» перемогти [Електронний ресурс] / Є. Тюхтенко // Радіо Свобода : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.radiosvoboda.org/a/28106315.html. – Назва з екрана. – Дата публікації : 09.11.2016. – Дата звернення : 22.01.2025.
7. Чернов А. Козацька мати / А. Чернов // Літературна Україна. – 2016. – № 4(4 лют.). – С. 14–15.

Фото з відкритих джерел

Підготувала Т. Федько