"Павло Васильович Щапов: історія з сумним кінцем..."

1 листопада 2014 року відбулося чергове 475-е засідання клубу книголюбів «Кобзар». Заборніков Володимир Олександрович виступив з доповіддю «Павло Васильович Щапов: історія з сумним кінцем...».
У чудового російського поета, прозаїка, критика і літературознавця Срібного століття Бориса Садовського є цікаве оповідання «Конец книголюба». Вперше його було опубліковано 1 жовтня 1915 року в ранковому випуску «Біржових новин». Це розповідь про притягальну силу колекціонерства, про всепоглинаючу любов до книги, через яку гине головний герой - бібліофіл Гарусов. Читати оповідання.

Павло Васильович Щапов - колекціонер, бібліофіл

Цікаво те, що в основу сюжетної лінії оповідання покладено реальний випадок з життя. А прототипом головного героя був Павло Васильович Щапов (1848-1888) - московський колекціонер, бібліофіл в найвищому розумінні цього слова. П. В. Щапов займався збиранням книг з історії Росії. Він зібрав чудову бібліотеку, в якій були стародруки та інші унікальні книги. Бібліотека і зібрання книг старого друку П.В. Щапова надійшли згідно з його заповітом до Історичного музею у 1888 р. Бібліотека включає 30 000 томів, серед них - багато цінних і рідкісних видань, більша частина яких надійшла в музей. Зібрання книг старого друку Щапова представляє собою велику цінність і є одним з найбільших приватних зібрань, а також одним з найбільш повних за підбором видань. Воно містить 1600 томів, починаючи з краківських видань 1491 року і закінчуючи виданнями другої половини XIX ст.
Помер Павло Васильович Щапов в 1888 році у віці 40 років. Говорили, що така рання смерть бібліофіла була спровокована страшним потрясінням, яке пережив Щапов, втративши рідкісний екземпляр книги Радищева «Путешествие из Петербурга в Москву». Відомий книжник-антиквар П. П. Шибанов в своїй праці «Спогади старого бібліофіла» так описує цю історію: «…Умер Щапов, можно сказать, вследствие своей необычайной любви к книгам. Ускорил его кончину случай с «Путешествием из Петербурга в Москву» Радищева. История эта такова. Когда А. С. Суворин добился наконец разрешения издать «Путешествие» в количестве ста экземпляров «для любителей и знатоков», то захотел перепечатать книгу «из строки в строку» непременно с подлинника 1790 года. Редкость этого подлинника и тогда была совершенно исключительной. Суворин обратился к А. А. Астапову с просьбой поискать для него «Путешествие» во временное пользование у кого-нибудь из московских библиофилов.
Выбор Астапова пал на Павла Васильевича Щапова. Тот с трудом поддался на уговоры и, что называется, с трясущимися от страха руками, с тысячей предупреждений и оговорок предоставил свой безукоризненный экземпляр «Путешествия» издания 1790 года для перепечатки. Полученный экземпляр Суворин сдал в свою типографию, забыв предупредить работников о значимости и ценности книги. В типографии для удобства набора и по неведению книгу расшили по листам, листы замусолили и порвали. Книга, которой так дорожил П. В. Щапов, была погублена. Суворин, узнав об этом, пришел в ужас. Немедленно, скрытно от Щапова, были организованы поиски нового экземпляра. Я, привлеченный на помощь, дал объявление с предложением 300 рублей за подлинник «Путешествия». Какой-то отставной полковник из Полтавы по телеграфу предложил книгу не за 300, а за 500 рублей. Его попросили приехать в Москву, что он незамедлительно и исполнил, заявившись в один прекрасный день со всеми своими «чадами и домочадцами». Привезенный им экземпляр был безобразный: выходной лист фальшивый, неряшливый оттиск, не хватало страниц и так далее. Полковника жестоко разочаровали, и он, в ярости порвав не оправдавшую его надежд книгу, отбыл в Полтаву…».
Через тривалий час Суворіну вдалося за дуже велику суму купити примірник книги Радищева і віддати його В.П. Щапову. А незабаром після цього Щапов помер у повному божевіллі, прискореному, як вважали лікарі, хвилюваннями, заподіяними йому втратою рідкісної книги.