«Поезія потрібна для душі, життя щоденну прозу звеселяти» (Леся Гук): зимово-поетичні «Мовні лелітки»
Напередодні Нового року друзі Гончарівки зібралися на дивовижну чергову зустріч проєкту «Мовні лелітки».
За вікном зима. Ця чарівна пора року стала й винуватицею нашої зустрічі. Можливо, не всі люблять зиму з її труднощами, холодом, сумом. Але коли ми говоримо про неї, як про образ у художньому слові, то ця гонорова пані постає неймовірно красивою та привабливою, затишною та кришталево чистою.
Кураторка проєкту, Лілія Віжічаніна, продемонструвала учасникам зустрічі зразки класичної та сучасної української поезії, в яких зима змальовується в усій своїй красі. Звучали вірші А. Кичинського, Л. Костенко, Т. Коломієць, Л. Долик, Л. Галінської, О. Канцедал. Усі зразки поезії створюють неповторний образ зими, але поєднує їх художній засіб, що має назву персоніфікація. Ким тільки не постає зима в поетичних рядках вище згаданих поетів: і прялею, яка наткала хуртовин, і пані, яка «пишно і велично входить у крижану господу січня», і подружкою, яку лірична героїня Людмили Галінської запрошує потеревенити за чаєм з літнім медом та пряником із цитрин.
Присутні ділилися, які образи постають у їхній уяві після прочитання віршів.
Подарунком для учасників заходу стало знайомство та спілкування з неймовірно чудовою людиною, поеткою Лесею Гук та її щирим творчим словом.
Пані Леся родом із Львівщини. Працює вчителем початкової школи, любить херсонську Гончарівку, була частою її гостею з презентаціями своїх поетичних збірок.
Під час заходу лунало багато поезії, хоча насправді гарної поезії не буває забагато. Спочатку пані Леся зачитала вірші про зиму, де теж наявний прийом персоніфікації, у яких зима танцює водевілі то з березнем, то з жовтнем; у якої настрій мінливий, як у жінки, і тому вона коли у серці має тугу, то на землю інеєм з дощем жбурляє, а як радісна, то пісню з вітром починає.
Особливо всіх присутніх розчулив вірш «Дорога додому» – про те, як нам всім потрібно знаходити краплину радості в житті.
Віршем «Людина з парасолькою приходить» пані Леся бажала кожному з присутніх знайти того, хто буде нам надійною парасолею від усіх життєвих негараздів.
У пані Лесі багато родичів з Херсону. Вони під час окупації міста виїхали за кордон. Біллю та смутком лунав вірш «Як там тобі в окупації?».
«Зустрічі не знані, випадкові», «Всього лиш крок» – філософські твори, які спонукали багато про що подумати в житті.
Величезну насолоду отримали присутні від пісень на слова Лесі Гук. Дивовижні «Колискова», «Як мало ми говоримо про любов» та «Море і я» нікого не залишили байдужими.
У цей непростий для кожного українця час присутні вповні змогли насолодилися словом та підтримати себе, полікувати свої зранені душі. Недарма Надія Базильська, відома педагогиня, зазначає: «Слово тримає тебе у чужих світах. Нанизуючи слова, як перлини, поети плетуть намисто єдності. У ньому натхнення, клекіт кованої криці, свіжість з дідівської криниці, глибина давніх віків... Слово тепле і рідне, як батьківська хата взимку. Коли за вікном хурделиця і клекіт бою, воно зігріває твої холодні руки. Тихим шелестом нагадує про зелене листя, сонце і кращі роки. Кожне слово – маленький потічок, що з часом стане бурхливою річкою».
Пані Леся зізналася, що для неї зараз найважливіші речі – рідні та близькі, і побажала всім, щоб новий рік приніс мир та перемогу, щоб всі повернулися в своє домівки живі та здорові!
Цього бажаємо й ми кожному херсонцеві й кожному українцеві.
