Про осінь, любов і дари життя: читання вголос та тиха бесіда за збіркою есеїв Богдани Матіяш «Братик Біль, Сестричка Радість»

Осіннього вечора на зустрічі учасників та гостей читацького онлайн-клубу «Новела» панувала особлива тиша – не та, що виникає між словами, а та, що народжується між людьми, коли вони уважно слухають. Цього разу спільнота зібралася, щоб прочитати й обговорити три есеї Богдани Матіяш зі збірки «Братик Біль, Сестричка Радість»: «Осінь. Небо», «Любов» і «Думати про дар».

З перших рядків, наповнених світлом, спокоєм і глибокими роздумами, усіх огорнуло відчуття єднання – з цією осінню, з собою, з іншими. У властивій Богдані Матіяш ніжності авторка допомогла побачити у звичних дрібницях велику благодать: у прозорому осінньому небі – обітницю надії, у зоряному світлі – доказ, що навіть у темряві завжди є місце для світла.

Під час обговорення есею «Осінь. Небо» учасники ділилися спогадами про власні осені, про небо – як кожен його бачить по-своєму: хтось як простір для молитви, хтось як дзеркало душевного спокою. Цей твір змальовує красу й глибину осіннього неба, його синяву, яку авторка порівнює з шатами Богородиці. У присутніх він викликав відчуття швидкоплинності життя та потребу цінувати кожен прожитий день.
Херсонці згадували свої мирні осені: прогулянки парком, шелест листя під ногами, тихе небо, в якому можна було чути крик перелітніх птахів… Сьогодні вони дивляться в небо, щоб побачити, чи немає там ворожих дронів, але навіть у важкі часи навчилися помічати його красу.

У есеї «Думати про дар» авторка розмірковує про те, що кожна людина має свої дари, і водночас нагадує: усе в нашому житті є подарунком. Під час війни це відчуття особливо загострюється: ранкове пробудження, здоров’я рідних, сонячний промінь чи вечірня зоря, зустрічі з друзями – усе це безцінний дар. Теплі роздуми про вдячність перепліталися з особистими історіями учасників.
«Дар – це й день, що минає, і слово, яке нас торкнуло, і ця зустріч, яка зібрала таких чудових людей», – зазначила модераторка клубу.

Есей «Любов» став приводом для щирої розмови. Богдана Матіяш нагадує: любов – це не лише почуття, а стан благословення, уміння віддавати, не очікуючи нічого взамін. Присутні міркували: чому любов – найбільша з таємниць? Чи можливо любити кожного? Як навчитися відпускати тих, кого любимо? А думка про те, що «любов більше дає, ніж просить», спонукало багатьох замислитися: як ми любимо і як дозволяємо себе любити?

На завершення зустрічі всі поділилися думками, продовживши фразу: «Сьогодні я вдячний/а за…».

У цих словах звучала подяка за теплий осінній вечір, за проникливі есеї, за домашній затишок і коло однодумців, де можна слухати, ділитися й просто бути поруч.

Дорогі друзі! Нехай у вашому житті завжди буде місце для світла, любові та вдячності.

Долучайтеся до нових читань і зустрічей разом із нами!