Головна Новини Проголошення незалежності України та її вплив на свободу слова особистості: що може розповісти усна історія?

Проголошення незалежності України та її вплив на свободу слова особистості: що може розповісти усна історія?

26.10.2023 09:27

Чергова зустріч в рамках проєкту «Вечори історії з Гончарівкою» відбулася у форматі «живої книги».

Так як нині в Україні триває Всесвітній тиждень медіа та інформаційної грамотності, тренерка проєкту «Школа інформаційного комфорту» Тетяна Донченко розповіла присутнім про те, яким був інформаційний імунітет українців на різних етапах незалежності України та акцентувала увагу на тому, як власне проголошення незалежності вплинуло на свободу слова українців. 

Гостя зустрічі Лейла Джаксім, представниця кримськотатарського культурно-спортивного центру «Куреш», поділилася з присутніми своїми спогадами про те, як кримські татари після довгих років депортації почали повертатися до Криму наприкінці 80 – на початку 90 рр. XX ст. Вони поверталися на батьківщину. Але замість привітання зі знаменною подією в їхньому житті, народ зустріли холодно, непривітно, ігнорували їхні права, про які в рішеннях влади вже було сказано, що їх порушення визнане незаконним і злочинним. Ще в 1980-х рр. в Криму навмисне поширювалися чутки про зраду репатріантів, про їхню нібито жорстокість, про наміри помсти кримчанам, про наміри «різати» дітей, у селах виставляли нічні чергування і вахти. Словом, їх зустріли не як несправедливо постраждалих земляків, а як чужинців, які нібито чимось загрожують місцевому населенню.

Домівки, де до 1944 року жили кримські татари, було знищено або там жили інші люди. За Конституцією України кожен громадянин може отримати земельну ділянку. Кримські татари, повернувшись до своєї Батьківщини, хотіли отримати клаптик землі, де можна було збудувати нову домівку. Місцева влада виділяла землю під будівництво в горах, на кам’янистій землі. Люди гуртом будували житло, допомагали один одному. Чистили джерела з питною водою. Пані Лейла розповіла про історію своїх родичів та їхню боротьбу за можливість жити на історичній Батьківщині. У ракурсі нашої уваги опинилося село Червоний Рай під Алуштою.

Починаючи з 1989 року, було поставлено на чергу на отримання земельних ділянок під індивідуальне будівництво 2196 сімей, а отримали дільниці лише 800 сімей, причому більшість із них – після багатомісячного пікету. За 1991 рік із запланованих 150 ділянок кримським татарам було виділено лише третину. За 1992 рік за планом необхідно було виділити 370 ділянок, а виділено близько 80. Таким чином, очевидна була тенденція загальмувати процес повернення кримських татар та не допустити їхнього поселення в Алушті та прилеглих селах.

Все це змусило кримських татар 5 липня встановити пікет на дорозі біля персикового саду у селі Червоний Рай. Провокація з боку міліції в ніч з 5-го на 6-го липня та блокування дороги 7 липня змусили пікетувальників захистити табір. Того ж дня відбулося засідання виконкому Алушти, на якому було ухвалено рішення зобов'язати ініціативну групу осіб кримськотатарської національності..., а також осіб, які беруть участь у самовільному зайнятті землі, добровільно виконати рішення... звільнити цю ділянку землі... в районі поселення Красний Рай.

8 серпня Керовані начальником УВС Алушти Воєводкіним почали оточувати укріплений табір кримських татар. Троє кримських татар, обливши себе бензином і взявши до рук палаючі смолоскипи, пішли назустріч спецназу. Воєводкін віддав спецназівцям наказ зупинитися та розпочав переговори з представниками штабу пікетувальників.

Для вирішення конфліктної ситуації між Меджлісом кримськотатарського народу та Алуштинською міськрадою було створено погоджувальну комісію. Та за її підсумками всі 13 пропозицій пікетувальників із земельних масивів були відхилені за різними мотивами.

19 серпня 1992 року було підписано спільну Заяву Алуштинського міського виконавчого комітету та меджлісу кримськотатарського народу. У заяві «Про врегулювання ситуації, що склалася в поселенні Червоний Рай» говорилося, що «в результаті переговорів, що відбулися, з метою вирішення конфліктної ситуації в районі поселення Червоний Рай Алуштинський міськвиконком гарантує, що всім кримським татарам, зазначеним у списку від 21 липня 1992 р. за винятком тих, хто вже має постійне житло чи земельну ділянку у Криму, після розгляду їхніх документів у погоджувальній комісії буде надано юридичні гарантії (рішення комісії, затверджене міськвиконкомом) на виділення земельних ділянок під індивідуальне будівництво».

1 жовтня 1992 року близько 9 години ранку підрозділ кримської міліції спеціального призначення за наказом кримської адміністрації скоїв збройний напад на табір репатріантів, які розташувалися у відкритому полі місцевості Красний Рай у результаті якого було зруйновано за допомогою техніки понад 20 збудованих домів, побито всіх учасників пікету, 4 з них з важкими травмами потрапили до лікарні, вивезено в невідомому напрямку 26 осіб.

6 жовтня тисячі кримських татар зібралися на площі перед Верховною Радою Криму з вимогами звільнити заручників та покарати винних у погромі 1 жовтня. Протистояння вилилося у штурм Верховної Ради Криму та відкрите зіткнення із силами міліції. І лише після того, як протестувальники відійшовши від будівлі Верховної Ради Криму, зайняли повністю площу перед Радою Міністрів Криму, надійшло розпорядження звільнити заручників.

У зверненні Меджлісу кримськотатарського народу, прийнятому цієї ж ночі, говорилося: «Криваве побоїще, вчинене владою Криму 1 жовтня 1992 року в селі Червоний Рай над групою беззахисних кримських татар, переповнило чашу терпіння сотень тисяч людей, які постійно відчували знущання. 5 та 6 жовтня 1992 року кримські татари провели у Сімферополі масові акції протесту проти свавілля. Основна мета цих акцій полягала в тому, щоб притягнути організаторів погрому в селі Красний Рай до персональної кримінальної відповідальності та домогтися звільнення 26 заручників кримських татар».

Усі ці події учасники зустрічі змогли ще більше зрозуміти та відчути, слухаючи розповідь Лейли Джаксім.

Також усі охочі учасники поділилися своїми спогадами про період кінця 80 – початок 90 рр. XX ст. Згадали купони, черги, оновлення шкільних програм та прогресивних учителів, які вчили висловлювати свої думки та ділилися знаннями з раніше заборонених книг з історії України. Дехто з учасників зустрічі розповів про те, як радянське телебачення зображувало кримських татар як незрозумілих людей, які чогось вимагають і самовільно захоплюють землі та будують там якісь будівлі. І це є яскравим прикладом пропаганди, яка на той час активно подавалася саме через телебачення.

Дякуємо пані Лейлі за те, що поділилася з нами спогадами.

Рекомендуємо джерела для ознайомлення:

  1. https://youtu.be/l1-zNGHGAyI?feature=shared
  2. http://milli-firka.org/%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BD%D1%8B%D0%B9-%D1%80%D0%B0%D0%B9-%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%8F-%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BB/
  3. https://youtu.be/l1-zNGHGAyI?feature=shared
  4. https://www.youtube.com/watch?v=q82F6p56dRk

Календар подій

1 2 3 4 567
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 192021
22 2324 25 26 27 28
2930