У світлі спогадів про родину Світличних
6 лютого відбувся «Літературний вечір з Гончарівкою», присвячений темі «У світлі спогадів про родину Світличних». Ця зустріч дала змогу доторкнутися до живої історії та глибше осмислити долі й духовний світ родини Світличних – однієї з ключових родин українського інтелектуального й мистецького простору ХХ століття. Їхня життєва позиція, творча діяльність і громадянська мужність – невід’ємні складові української культурної спадщини та національного спротиву.
Гостею вечора стала журналістка й дослідниця Ірина Садула, яка у своїй розповіді поєднала документальну точність із теплим, щирим поглядом на епоху. Завдяки її коментарям і роздумам присутні змогли побачити не лише історичні події та факти, а й внутрішній світ людей, у середовищі яких формувалися цінності, переконання та художнє слово шістдесятників. Особливу увагу було приділено постаті Івана Світличного – літературознавця, поета, правозахисника, одного з моральних авторитетів свого часу.
Розповідь пані Ірини базувалася на унікальних спогадах про Івана Світличного, записаних зі слів письменників, близьких друзів, дружини та сестри. Усі ці свідчення зібрані в книзі спогадів «Доброокий»*, яка стала вагомим джерелом для глибшого осмислення постаті митця, його оточення та духовної атмосфери шістдесятництва. Видання не лише фіксує пам’ять, а й передає живу інтонацію часу – його біль, надії та силу внутрішнього спротиву.
Іван Світличний – критик, літературознавець, поет, перекладач, один із визначних діячів українського дисидентського руху – народився 20 вересня 1929 року на Луганщині. Навчався на факультеті української філології Харківського державного університету. Він щиро любив книжки: вишукував цікаві видання в університетській та інших бібліотеках, стежив за планами видавництв і був постійним відвідувачем книжкових ярмарків. У 1952 році вступив до аспірантури Інституту літератури АН УРСР, згодом став відповідальним секретарем журналу «Радянське літературознавство», публікувався в журналі «Дніпро», видав поетичну збірку та активно займався перекладацькою роботою.
Іван Світличний був причетний до поширення самвидаву. Його сестра Надія набирала, редагувала й розповсюджувала заборонену літературу.
У бібліотеці імені В. І. Вернадського Іван познайомився зі своєю майбутньою дружиною – Леонідою Терещенко (Льолею), інженеркою-будівельницею за фахом. Їхня квартира стала місцем зустрічей української інтелігенції, тут відбувалися засідання «Клубу творчої молоді».
У 1965 році Світличного заарештували вперше. Вдруге він був заарештований у 1972 році й засуджений до семи років таборів і п’яти років заслання. Тоді ж заарештували й його сестру Надію, яка чотири роки провела в політичному таборі в Мордовії.
У 1978 році Іван Світличний був відправлений на заслання до Алтаю. Туди до нього переїхала дружина Льоля, яка постійно доглядала за чоловіком. Табір і заслання в Алтайському краї остаточно підірвали його здоров’я. У 1983 році він повернувся до Києва, однак уже не міг повноцінно творити.
Помер Іван Світличний 25 жовтня 1992 року, похований на Байковому цвинтарі.
Сестрі Надії після ув’язнення дивом вдалося виїхати до США у 1978 році. Вона зреклася радянського громадянства та працювала в українській редакції радіо «Свобода», де розповідала про рух шістдесятників.
На зустрічі пані Ірина прочитала вірш Івана Світличного «Парнас» зі збірки «Гратовані сонети», уривки з листів Василя Стуса, спогади дружини та сестри Світличного, Ірини Жиленко, а також вірш Сергія Стуса «Не можу я без посмішки Івана…». Це надало заходу особливої емоційної глибини та дозволило відчути силу, чесність і актуальність слова Івана Світличного сьогодні.
Атмосфера щирого діалогу, уважність і зацікавленість аудиторії, жваве обговорення почутого ще раз підтвердили важливість збереження національної пам’яті та повернення імен, що формували духовну тяглість і культурну ідентичність України.
Варто зазначити, що в межах циклу «Літературні вечори з Гончарівкою» вже відбулася низка зустрічей, присвячених шістдесятництву як літературному й суспільному явищу та його яскравим представникам – Василю Симоненку, Івану Світличному, Василю Стусу, Ліні Костенко. Організатори запевняють: цикл матиме продовження, відкриваючи нові сторінки української культурної історії.
*Доброокий. Спогади про Івана Світличного / упоряд. Л. та Н. Світличні ; ред. рада : В. Шевчук (голова) та ін. – Київ : Час, 1998. – 572 с. : фот., портр.
