"Зв'язаність наших життів": Дмитро Мережковський та Зінаїда Гіппіус

29 грудня відбулося останнє у 2012-му році засідання клубу. З доповіддю на тему «Зв'язаність наших життів»: Дмитро Мережковський і Зінаїда Гіппіус» виступив Володимир Олександрович Заборніков.

***
У 18 років юна поетеса Зінаїда Гіппіус зустріла своє перше та єдине кохання - Дмитра Мережковського, який відтепер і на все життя став для неї чоловіком, супутником, другом, соратником, як і вона для нього. Своячениця Валерія Брюсова Броніслава Погорєлова згадувала:

Зінаїда Гіппіус та Дмитро Мережковський

"Странное впечатление производила эта пара: внешне они поразительно не подходили друг к другу. Он - маленького роста, с узкой впалой грудью, в допотопном сюртуке. Черные, глубоко посаженные глаза горели тревожным огнем библейского пророка. Это сходство подчеркивалось полуседой, вольно растущей бородой и тем легким взвизгиванием, с которым переливались слова, когда Д.С. раздражался. Держался он с неоспоримым чувством превосходства и сыпал цитатами то из Библии, то из языческиx философов. А рядом с ним - Зинаида Николаевна Гиппиус. Соблазнительная, нарядная, особенная. Она казалась высокой из-за чрезмерной худобы. Но загадочно-красивое лицо не носило таких следов болезни. Пышные темно-золотистые волосы спускались на снежно-белый лоб и оттеняли глубину удлиненных глаз, в которых светился внимательный ум. Умело-яркий грим, головокружительный аромат сильных, очень приятных духов. При всей целомудренности фигуры, напоминавшей, скорее, юношу, переодетого дамой, лицо З.Н. дышало каким-то грешным всепониманием. Держалась она как признанная красавица, к тому же - поэтесса. От людей, близко стоявших к Мережковским, не раз приходилось слышать, что заботами о семейном благоденствии ведала исключительно З.Н. и что в этой области ею достигались невероятные успехи".
Їх союз відрізнявся надзвичайним довголіттям - він тривав 52 роки - до останнього дня життя Дмитра Сергійовича та зіграв найважливішу роль в розвитку літератури «срібного століття». Чи було це Кохання? Або Творчий союз? Або Духовна спільність? У своїй книзі «Дмитро Мережковський» Зінаїда Миколаївна написала просто: «Зв'язаність наших життів».
Першим помер Дмитро Сергійович - 9 грудня 1941 року в віці 76 років.
Зі спогадів Бориса Зайцева: «Раз, утром зимним, вышел он в кабинет, сел в кресло перед топившимся уже камином – думал ли о св. Иоанне Кресте или о чем житейском? Бог весть. Но когда прислуга вошла поправить уголь в камине, он сидел как-то уж очень неподвижно в глубоком кресле этом. Встать с него самому не пришлось. Сняли другие.
На следующий день пришли мы поклониться ему прощально – он лежал на постели, худенький, маленький, навсегда замолкший.
Помню хмурое утро январского дня 1941 года – полутьму храма на Дарю, отпевание «раба Божия Дмитрия». Было в церкви нас человек пятнадцать. Хоронили знаменитого русского писателя, известного всей Европе.
Зинаида Николаевна тяжко переносила его уход. Я думаю! Всю жизнь вместе – ведь ни одного письма не сохранилось ее или его к ней: они никогда не расставались. Незачем и писать... ».
Є у Зінаїди Гіппіус прекрасний вірш:

Не разлучайся, пока ты жив,
Ни ради горя, ни для игры.
Любовь не стерпит, не отомстив,
Любовь отнимет свои дары.

Не разлучайся, пока живешь,
Храни ревниво заветный круг.
В разлуке вольной таится ложь.
Любовь не терпит земных разлук,

Печально гасит свои огни,
Под паутиной пустые дни.
А в паутине — сидит паук.
Живые, бойтесь земных разлук!

А пережила вона свого чоловіка на чотири роки. І заспокоїлася на тому ж цвинтарі, де і він, в тій же могилі.

Цікаво, але є й інші спогади про похорон Дмитра Мережковського...
 

Ірина Замараєва з "Синодиком" прот. Бориса Старка

На засіданні клубу Ірина Замараєва продемонструвала «Синодик» - машинописну книгу протоієрея Бориса Старка, що зберігається в їхній родині священнослужителів Замараєвих вже багато років. З 1937 отець Борис був священиком на Руському цвинтарі в Сен-Женев'єв-де-Буа. За 15 років йому довелося відспівувати артиста Івана Мозжухіна, художника Костянтина Коровіна, філософів протоієрея Сергія Булгакова та Петра Струве, багатьох інших видатних співвітчизників, чиї імена складають сьогодні гордість Росії.

Прот. Борис Старк

Повернувшись з Франції в Росію в 1952 році, через рік отець Борис за вказівкою Святійшого Патріарха Олексія I був призначений настоятелем Свято-Духівського собору міста Херсона, а незабаром і секретарем єпархіального управління. Саме в ці часи він був духівником і наставником прот. Петра Замараєва (Даміана) і подарував йому «Синодик». У «Синодику» прот. Борис Старк описує похорон Дмитра Сергійовича Мережковського так:
«Д. С. Мережковского я никогда при жизни не видел, но хорошо знал по портретам, появлявшимся часто в газетах и, особенно в журнале «Иллюстрированная Россия», в котором он принимал участие. Это был очень хороший журнал, издававшийся Мироновым и привлекающий к себе лучшие как литературные, так и художественные силы эмиграции. В похоронах я принимал участие, т.к. в это время уже по совместительству с детским домом обслуживал и русское кладбище и встречал всех покойников, как привозимых к нам для отпевания, так и тех, кого отпели в Париже, а потом привозили к нам. Конечно, похороны привлекли массу народа. Все культурные слои эмиграции, множество французов – поклонников Мережковского прибыли в тот день на кладбище.
Кроме многолюдства, ничем эти похороны не запомнились.
А. Н. Бенуа создал чудесный памятник на могилу Мережковского.
Но вот случай, который мне запомнился. Война уже подходила к концу. Как-то раз я шел по кладбищу и вижу: вдали идет молоденькая девушка, почти девочка… Юбка выше колен, в руках сигарета в длиннющем мундштуке и с двух сторон под руки ее ведут два немецких офицера. Меня возмутило все это: такая девица с офицерами в столь броском костюме. Подойдя поближе, я увидел, что она накрашена выше всякой меры и только поравнявшись с ними, к ужасу узнал в этой «девочке» вдову Мережковского – Зинаиду Николаевну Гиппиус, которой к тому времени, было, наверное, уже под 70 лет. В своем возрасте она сумела сохранить и девичью фигуру, и юные ножки, открытые выше колен. Кто были эти два немецких офицера? Культурные люди, знавшие творчество Мережковского и приехавшие поклониться его могиле? Или же русские эстеты, нарядившиеся в немецкие мундиры? Увы, были и такие.… Этого я не узнал, но память об этой встрече навсегда врезалась в мою память. Больше З.Н. Гиппиус я не встречал.
На кладбище она приезжала редко».
Після смерті чоловіка Зінаїда Миколаївна Гіппіус почала писати про нього книгу «Дмитро Мережковський», але дописати її вона не встигла. 9 вересня 1945 року Зінаїда Миколаївна Гіппіус померла, переживши чоловіка всього на чотири роки.

***
По закінченні своєї доповіді Володимир Олександрович Заборніков познайомив усіх присутніх з виданнями Мережковського та Зінаїди Гіппіус зі свого особистого зібрання.
Ірина Замараєва презентувала останні випуски «Библиофильских известий», надісланих їй з Москви. Книголюбів особливо порадував той факт, що у випуску № 11 за 2011 рік опублікована Хроніка діяльності Херсонського міського клубу друзів книги «Кобзар» (27.03.2010 - 25.06.2011).