Сходження до величі: Русь та Литва в добу середньовіччя. Публічна лекція Артема Петрика в рамках проєкту «Вечори історії з Гончарівкою»

20 листопада відбувся черговий, але незвичайний «Вечір історії з Гончарівкою». Він відкрив собою цикл лекцій «Тисяча років поряд: Литва та Україна крізь віки» Артема Петрика, кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника Інституту історії та археології Балтійського регіону Клайпедського університету (Литва). 

Саме Литва є послідовним та вірним союзником України ще з 2014 р. та найбільше допомагає нам й зараз.

На першій лекції учасники дізналися, що термін «країни Прибалтики», який використовує багато людей, є складовою старого імперського погляду Москви на «околиці», які не мають політичної суб'єктності. Початково під «Прибалтикою» розуміли території приблизно сучасних Латвії та Естонії, які увійшли до складу Росії у XVIII ст. Литва до них не відносилася, адже століттями належала історично-культурному простору Великого князівства Литовського та була приєднана до Росії тільки в результаті поділів Речі Посполитої. Вже в XIX ст. її землі, разом з латиськими і естонськими, включили до імперських конструктів – «Прибалтійські губернії».
Пан Артем розповів нам про давніх балтів – пращурів сучасних литовців та латишів, єдиних з балтів, хто збудував власні держави. Ареал їх розселення був дуже великим і включав навіть землі Подніпров’я. У результаті хрестоносного завоювання, що почалося наприкінці ХІІ ст., більшість балтських племен були винищені чи асимільовані. Фактично єдиними, хто зберіг самостійність, були литовські племена. Загроза завоювання консолідувала їх, прискорила процеси складання державності. Об’єднанні та мобілізовані литовські сили дали рішучий бій загарбникам і стали найпотужнішою мілітарною силою регіону. Апогеєм литовського державотворення доби середньовіччя було саме Велике князівство Литовське.
Вперше назва «Литва» згадується у 1009 р. Це пов’язано з діяльністю християнського місіонера, архієпископа Брунона Кверфуртського, а точніше – з трагічним завершенням його місії. Єпископ разом зі своїми співслужителями 11 років проповідував віру Христову серед балтських племен. Його було вбито язичниками на прикордонні Русі і Литви, що, власне, і було зазначено в анналах та є першим відомим нам використанням терміну «Литва».

Цікаво було дізнатися, що Литва до кінця XIV ст. залишалася останньою язичницькою країною Європи. Перший і єдиний коронований король Міндаугас І охрестився та в подальшому, із просуванням Литви на землі Русі, християнство проникало до середовища литовських еліт.
Дізналися учасники, що в міфології стародавніх слов’ян є багато божеств, схожих за функціями і характерними рисами, до персоналій балтського пантеону. У світі давніх слов’ян також, як і у балтів, зустрічаються міфи про героїв-богатирів, які відзначалися сміливістю та силою.

Дякуємо пану Артему за таку детальну та пізнавальну розповідь.