Станіслав Дністрянський на службі українській державності

Станіслав Дністрянський на службі українській державності

«… наш майбутній шлях знаходиться в таборі
правдивої демократії з зазначенням української
народної ідеї та зі збереженням справжнього
народного авторитету…».
С. Дністрянський

Станіслав Северинович Дністрянський – визначний український вчений-правознавець, громадсько-політичний діяч, доктор права, професор Львівського та Українського вільного у Празі університетів, дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка, дійсний член ВУАН – належить до когорти тих українських правознавців, внесок яких у скарбницю вітчизняної правової науки важко переоцінити. Наукові дослідження з цивільного та сімейного права, а також з загальної теорії права, соціології права, міжнародного публічного та міжнародного приватного права, державного (конституційного) права викликають справжнє захоплення науковців.

Народився С. С. Дністрянський 13 листопада 1870 р. у місті Тернополі в сім’ї директора учительської семінарії. Батьки вимогливо ставилися до його виховання, прищепили повагу до самостійної праці, навчили думати, усвідомлювати, що набуті знання треба все життя примножувати.

Удома була велика бібліотека. Станіслав рано полюбив художнє слово, черпав у ньому ту віру в літературу і мистецтво, яка ніколи не покидала його. Початкову освіту отримав, закінчивши чотири класи при Тернопільській учительській семінарії. У 1880 р. поступив до Тернопільської гімназії, яка славилася надзвичайно високим рівнем навчання і була протягом довгих років головним культурним центром, шанованим у краї осередком наукової думки. Там панувала гармонія мудрої зрілості і юного ентузіазму. Гімназія стала для юнака найближчим і найдорожчим після рідного дому місцем, де юнацтво вчилося, набиралося життєвого і професійного досвіду, зростало духовно й інтелектуально.

С. С. Дністрянський віддає перевагу гуманітарним предметам, охоче вивчає іноземні мови: грецьку, латину, польську, німецьку, французьку. Під впливом тогочасної соціальної обстановки, власних захоплень, самотужки глибоко опановує історію рідного краю.

Надзвичайно великий вплив на юнака справила поезія Т. Г. Шевченка. Це, можливо, і привело його до захоплення українським театром, концертним життям, яке організовували товариства «Українська бесіда», «Просвіта».

Соціально-політичне становище в Галичині, безправність українців, звичайно, не могли не вплинути на світогляд молодого Дністрянського, на вибір ним професії – юнак вирішує присвятити своє життя вивченню правничих наук.

Закінчивши гімназію у 1888 році, С. С. Дністрянський вступив до юридичного факультету Віденського університету (1893 р.), продовжив освіту в університетах Берліна і Лейпцига. У 1894 р. за працю з австрійського приватного права «Трилітній реченець з § 1487, з. к. з. ц.» дістав звання доктора права. Від 1898 р. працював у Львівському університеті на посадах доцента, надзвичайного професора (з 1901 р.) і звичайного професора (1907-1918 рр.).

Характеризуючи С. С. Дністрянського як ученого-правника, педагога, потрібно звернути увагу на те, що існує два типи юристів. Одні створюють праці в тиші кабінетів, відгородившись від навколишньої дійсності, обклавшись книжками своїх попередників у досліджуваній науковій галузі. Але є вчені й іншого типу, девіз яких – «Із життя і для життя». Вони завжди мають перед очима реальну дійсність, вивчають її і роблять власні висновки. До когорти таких науковців із повним правом можна віднести і С. С. Дністрянського. Вихід його на наукову арену збігається з моментом, коли у Львівському університеті виникають заворушення, спричинені нерівноправним становищем української мови порівняно з польською. С. Дністрянського теж захоплює цей студентський порив. Підтримуючи заворушення, він виявляє громадянську сміливість, при цьому ризикує власною репутацією та службовим становищем.

Виступаючи на боці студентів, учений друкує працю «Права руської мови у Львівському університеті». У ній на підставі австрійських законів та адміністративних розпоряджень переконливо доводить, що українська мова в Львівському університеті повинна зайняти рівноправне становище з польською. Учений продовжує цю тематику в праці «Реформа виборчого права в Австрії». Після її публікації повсюдно залунали вимоги щодо запровадження загального виборчого права. Масовий демократичний рух усіх верств населення Австро-Угорщини змусив прийняти в січні 1907 р. такий Закон. Від національно-демократичної партії, яка була заснована з ініціативи М. С. Грушевського, І. Я. Франка, К. Левицького та інших, С. С. Дністрянський у 1907 р. (вдруге у 1911 р.) був обраний до Віденського парламенту. Там очолював депутатський «Український клуб».

Робота С. С. Дністрянського в парламенті не перешкоджала його науковій та викладацькій діяльності. Безмежно вірячи в можливість створення самостійного українського університету, він згуртовує навколо себе українських студентів права, сприяє опублікуванню їхніх кращих праць у «Часописі правничому і економічному», добивається для найздібніших стипендій для навчання за кордоном. Робить це для того, щоб підготувати більш численні ряди кваліфікованих кандидатів на майбутні кафедри українського університету.

Під тиском української громадськості, прогресивних депутатів парламенту в 1914 р. уряд дозволяє заснування самостійного університету у Львові. Однак реалізувати цей проект не вдалося. Почалася перша світова війна, в ході якої сама Австро-Угорщина розпалася. А вже в жовтні 1918 р. у Галичині проголосили Західноукраїнську Народну Республіку, одночасно прийняли постанову про юридичну силу законів колишньої австрійської держави.

У цих політичних умовах С. С. Дністрянський відсуває на майбутнє потребу передати свої знання і досвід молодій державі. Намагається працювати так, аби зробити хоч якийсь внесок у суспільну справу побудови республіки. Він редагує переклад «Цивільного права», вперше застосовує українську юридичну термінологію, виходячи із загальноукраїнської літературної та народної мови. Поряд із науковою діяльністю не залишається осторонь і політичних подій у Галичині. Одночасно з проголошенням ЗУНР обирається Українська Національна Рада з повноваженнями парламенту. В її складі – представники усіх верств населення, в тому числі такі відомі політичні, культурні та наукові діячі, як митрополит А. Шептицький, єпископ Г. Хомишин, письменник В. Стефаник, біолог І. Горбачевський, композитор О. Колесса. С. С. Дністрянський теж стає членом Ради. У 1922 р, пише проект конституції ЗУНР, у якому передбачається об'єднання з Великою Україною на основі права народу на самовизначення.

На жаль, політичне становище в республіці змінилося на початку 1920-х років. ЗУНР було придушено. Автономія, здобута за Австрії, ліквідована. Трагізм цієї події позначився на розвитку визвольного руху, оскільки Галичина була тією частиною України, яка досягла найвищого ступеня національної свідомості. Окупаційний режим Польщі спрямував свої зусилля на перетворення Галичини в інтегральну частину своєї держави. Доля народу Західної України вирішувалася без нього.

С. С. Дністрянський змушений був емігрувати за кордон. Разом із іншими науковцями він розпочинає боротьбу за заснування Українського університету в еміграції. 17 січня 1921 р. його відкрито у Відні. Згодом через несприятливі умови переведено до Праги. Першим ректором призначено О. М. Колессу. С. С. Дністрянського обрано деканом факультету права і суспільних наук, у наступному 1922 р. – ректором. Університет став його домом, частиною життя.

Це були важкі роки, довелося долати безліч перешкод для налагодження нормальної роботи вищого навчального закладу. Викладацький колектив, очолюваний С. С. Дністрянським, доклав усіх зусиль, щоб зросла роль університету як центру культури активного громадського життя української молоді в еміграції. Станіслав Северинович енергійно включається в навчальний процес. Продовжує займатися копіткою науковою роботою, спілкується зі студентами, однодумцями. Найбільше сил віддає читанню лекцій, ілюструючи їх найновішими досягненнями. Піклується про підвищення рівня практичних занять студентів.

Наукова робота періоду еміграції стосується проблем церковного, міжнародного і державного права. З цієї тематики учений публікує низку праць: «Нова держава», «Загальна наука права і політики» та ін. Ідеал держави він бачить у лаконічному вислові Т. Г. Шевченка: «В своїй хаті своя правда і сила, і воля». В інтерпретації С. С. Дністрянського –  «Хата-держава», «Правда-сила», «Сила-влада», «Воля-демократія».

Обгрунтовуючи право народу на самовизначення, він писав: «Під теперішню добу, коли цивілізаційний світ висказав ідеї самовизначення народів та охорони прав меншостей, всякі закони та розпорядки, які тому противляться не є правом, а безправством».

Водночас Станіслав Северинович працював у Німецькому університеті в Празі (1929-1933 рр.) та празькій Вільній школі політичних наук (1928-1930 рр.), співпрацював із Українською господарчою академією в Подебрадах і Українським науковим інститутом у Берліні.

У 1927 р. заочно обраний дійсним членом Всеукраїнської Академії наук по кафедрі цивільного права і політики, але не зміг переїхати в Київ для реальної праці в Академії через труднощі з відповідним дозволом від польської влади, під юрисдикцією якої перебували західноукраїнці. У 1932 р. після виходу з польського громадянства дістав чехословацьке громадянство, проте тепер переїзду завадила репресивна політика радянської влади щодо української інтелігенції.

Підсумовуючи, можна сказати, що як громадський діяч С. С. Дністрянський користувався великим авторитетом (насамперед на західноукраїнських землях). Він був активістом національно-демократичної партії, послом (депутатом) найвищого австрійського представницького органу – Державної Ради у Відні (1907-1918 рр.). У парламенті вчений боровся за розвиток національної науки і культури, очолював депутатський «Український клуб», згодом входив до складу Української парламентарної репрезентації, очолював з червня 1917 р. парламентську підкомісію з питань реформи цивільного права.

З утворенням ЗУНР С. С. Дністрянський був обраний до її найвищого представницького органу – Української Національної Ради.

Він брав активну участь у державному будівництві, зокрема підготував два проекти західноукраїнської конституції. Згодом відомий правник став одним із лідерів української еміграції.

Учений очолював правничу комісію Наукового товариства ім. Шевченка, до якого вступив невдовзі після переїзду до Львова, брав активну участь у виданні «Правничої бібліотеки» (4 томи у 1900-1909), був головним редактором друкованого органу історико-філософської секції товариства «Часопись правнича і економічна» (10 випусків у 1900-1912 рр.).

У 1909 р. за його ініціативою було засновано Товариство україно-руських правників, яке об’єднало національно свідомих юристів Галичини й Буковини. Він же редагував у 1910-1913 рр. орган товариства «Правничий вісник». Згодом у еміграції вчений став одним із засновників, а з часом і головою Українського правничого товариства в Чехословаччині (за тодішнім написанням – у Чехо-Словаччині), що об’єднувало юристів-викладачів УВУ і окремих правознавців-практиків.

С. С. Дністрянський був організатором і активним учасником з’їздів українських правників у Львові (1914 р.) та Празі (1926 р., 1933 р.).

Науковий доробок ученого складає понад 140 праць, що охоплюють проблеми державного, цивільного, сімейного і авторського права, окремі питання теорії і історії держави і права, деякі аспекти міжнародного приватного права. Учений розпочав свою діяльність як цивіліст, але поступово дедалі більше заглиблювався у загальнотеоретичні і навіть філософсько-правові проблеми. Практичні ж потреби розбудови української державності водночас примушували його братися й за вирішення питань конституційного права.

Зокрема, він створив власну концепцію держави і права, викладену в багатотомному незавершеному курсі «Загальна наука права і політики» (Т.1, 1923 р.), у працях «Чоловік і його потреби в правній системі. Розвідка з австрійського права» (1900 р.), «Звичаєве право та соціальні зв'язки» (1902 р.), «Про природу звичаєвого права» (1904  р.) тощо.

Особисте життя С. С. Дністровського склалося вдало – через все життя з ним пройшла Софія Рудницька, сестра письменника Юліана Опільського, справжнє ім'я якого Юрій Рудницький. У 1901 р. молодий професор узяв шлюб. Софія також була сиротою і на правах старшої опікувалася своїм братом – майбутнім літератором, а потім улюбленим чоловіком. Сама ж стала знаною піаністкою і музикознавцем. Наприкінці життя Станіслав Дністрянський хворів на серце. Після двох перенесених інфарктів він із дружиною у 1933 році переїхав до Ужгорода – лікарі порадили. Учений змушений був відмовитися від викладацьої діяльності, планував бути адвокатом, займатися наукою. Та вже 5 травня 1935 року правник помер від розриву серця. Сталося це одразу після однієї з публічних лекцій. Похований на цвинтарі “Кальварія” у м. Ужгороді.

Дружина Станіслава працювала викладачем музики і німецької мови в Виноградовому. Зрештою, вона опинилася у Празі, де також викладала музику і навіть організувала музичну школу. Останні два роки життя, 1954-1956, Софія Дністрянська провела у племінниці – Елімії Охримович. Померла вона 9 лютого 1956-го. І тільки навесні 2001 року, як розповідає журналіст та письменник із Закарпаття Олександр Гаврош у статті “Історія одного кохання: Через сто років після шлюбу закохані знову з'єдналися” Софію Дністрянську перепоховали біля її чоловіка.

Пам’ять про Станіслава Севериновича Дністрянського шанують в Україні. У 1989 році у Тернополі на будинку, де народився Станіслав Северинович, встановлено меморіальну дошку з барельєфом (скульптор І. Мулярчук, архітектор С. Дирявко). Меморіальні речі з його спадщини передані з м. Пряшів (Словаччина) у Закарпатський краєзнавчий музей (Ужгород), архів – у державний архів Тернопольської області.

На честь Станіслава Дністрянського 2003 року Тернопільською обласною організацією Спілки юристів України і НСПУ заснована премія. Нагороджуються за активну громадянську позицію, громадську, правозахисну та публіцистичну діяльність, наукові здобутки в галузі права і пропаганду правових знань. Перші лауреати премії – доцент ТАНГ, заслужений юрист України 3. Гладун і письменник, старший науковий редактор ТЕС Б. Мельничук (2003; за книжку «Як стати юристом»).

Твори С. С. Дністрянського, які є в фондах обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара:

1. Дністрянський С. Конституція Західно-Української Народної Республіки (Проект, 1920 р.) / С. Дністрянський // Вибори та демократія. – 2008. – № 4. – С. 62–80.
2. Дністрянський С. Виборче право [Австрії] від 1848-1873 / С. Дністрянський // Вибори та демократія. – 2009. – № 3. – С. 96–109.
3. Дністрянський С. Демократія та її майбутнє (26 жовтня 1933 р.) / С. Дністрянський // Вибори та демократія. – 2005. – № 2. С. 82–88.
4. Дністрянський С. С. Соціальні форми права // Записки Соціально-економічного відділу ВУАН. – Київ, 1927. – Т. 5–6. – С. 1–32 (Окрема відбитка: Київ, 1927. – 32 с.)

Література про С. Дністрянського:

1.Басара-Тиліщак Г. Адвокат Станіслав Дністрянський в історії України та юриспруденції [Електронний ресурс] / Г. Басара-Тиліщак. – Режим доступу: // https://www.hsa.org.ua/blog/advokat-stanislav-dnistryanskyj-v-istoriyi-ukrayiny-ta-yurysprudentsiyi/ (дата звернення 07.10.2020)
2.Возьний В. І. Основоположник українського правознавства // Вісник Національної академії наук України. – 1995. – № 11-12. – С. 59-63.
3.Возьний В. Правова концепція С. Дністрянського / С. Возьний // Право України. – 1999. – № 6. – С. 116-118.
4.Возьний В. Правознавець і політолог / В. Возьний // Рідна школа. – 1995. – № 12. – С. 22-24.
5.Возьний В. Правознавець і політолог: до 125-річчя від дня народження С.Дністрянського // Рідна школа. – 1995. – № 12. – С. 22-24.
6.Возьний В. Шляхи до злагоди С. Дністрянського / В. Возьний // Віче. – 1999. – № 5. – С. 142-146.
7.Габінет, Д. А. Ідеї парламентаризму в проектах конституцій незалежної української держави періоду між світовими війнами / Д. А. Габінет // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Сер. Право. – 2015. – № 33. Т. 1. – С. 14-18.
8.Гаврош О. Історія одного кохання: [Станіслав та Софія Дністрянські] / О. Гаврош // Україна молода. – 2001. – 11 квіт. – С. 13.
9.Дністрянський С. // Мала енциклопедія етнодержавознавства. – Київ, 1996. – С. 839-840.
10.Дністрянський Станіслав (1870 – 1935), визначний правник, родом з Тернопілля // Енциклопедія українознавства: словникова частина. – Львів, 1993. – Т. 2. – С. 551.
11.Дністрянський Станіслав Северинович // Історія в школі. – 1998. – № 5-6. – С. 54.
12.Кіндюк Б. Компаративний аналіз проектів Конституції Кость Левицького та Станіслава Дністрянського / Б. Кіндюк // Право України. – 2018. – № 7. – С. 232-245.
13.Конституційні пропозиції Станіслава Дністрянського // Томенко, М. В. Україна: історія Конституції : навч. посіб.: схвалено для використ. у загальноосвіт. навч. закл. / Микола Томенко; голов. ред. Н. Заблоцька; худож. оформ. Л. Кузнецової. – К. : Генеза, 2015. – С. 72-74.
14.Левицький К. Д-р Станіслав Дністрянський / К. Левицький // Левицький, К. Українські політики Галичини / К. Левицький ; наук. ред. Б. Д. Лановик. – Тернопіль : [б. в.], 1996. – С. 141-143.
15.Мороз В. Життя і справи Станіслава Дністрянського [Електронний ресурс] / В. Мороз. – Режим доступу:  https://te.20minut.ua/Nashe-mynule/zhittya-i-spravi-stanislava-dnistryanskogo-10413921.html (дата звернення 07.10.2020).
16.Національні традиції українського народу і концепція національної держави: (засновником національно-державного напряму в укр. політ. науці в еміграції був С. Дністрянський) // Потульницький В. Історія української політології / В. Потульницький. – Київ, 1992. – С. 170-180, 203-215.
17.Посол у Відні // Український історичний календар’95. – Київ, 1994. – С. 179-180.
18.Савчак А. Станіслав Дністрянський – визначний український вчений-правознавець, громадський діяч, патріот // Вибори та демократія. – 2005. – № 2. С. 79-81.
19.Савчак А. Західноукраїнська народна республіка у проекті С. Дністрянського (до 90-річчя ЗУНР) / А. Савчак // Вибори та демократія. –2008. – № 4. – С. 58-62. 
20.Слота Х. Конституційно-правова доктрина Станіслава Дністрянського [Електронний ресурс] / Х. Слота. – Режим доступу: //https://legalactivity.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1865%3A230418-22&catid=215%3A7-0418&Itemid=265&lang=ru (дата звернення 12.10.2020)
21.У півстолітніх змаганнях: вибрані листи до Кирила Студинського (1891-1941) / АН України, Голов. арх. упр. при Кабміні України, Археогр. комiс. [та ін.] ; упоряд.: О. Гайова, У. Едлінська, Г. Сварник, ред. Н. Крюкова. – К. : Наук. думка, 1993. – 768 c.
22.Усенко І. Б. Конституційні проекти С. С. Дністрянського / І. Б. Усенко, В. І. Возьний // Юридична енциклопедiя : в 6 т. / НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; редкол.: Ю. С. Шемшученко (голов. ред.) [та ін.]. – К. : "Укр. енцикл." ім. М. П. Бажана, 1998 – Т. 3 : К - М. – 2001.  – С. 285-287.
23.Усенко І. Б., Возьний В. І. Дністрянський Станіслав Северинович // Юридична енциклопедiя  : в 6 т. / НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького; редкол.: Ю. С. Шемшученко (голов. ред.) [та ін.]. - К. : "Укр. енцикл." ім. М. П. Бажана, 1998 – Т. 2 : Д - Й. – 1999. – С. 219-220.
24. Усенко І. Б. С. С. Дністрянський: світоч західноукраїнської юриспруденції / І. Б. Усенко // Часопис Київського університету права. – 2017. – № 2. – С. 14-19.
25.Юридичні факти в системі правового регулювання. Зб. наук. праць. Матеріали VI міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 26 лист. 2015 р.) / за заг. ред. Н. М. Пархоменко, М. М. Шумила, І. О. Ізарової. [Електронний ресурс]. Режим доступу:  http://idpnan.org.ua/files/zbirnik-nauk.-prats-konf.-dnistryanskiy.pdf (дата звернення 07.10.2020).