Світлій пам'яті вчителя, вченого, бібліографа
Колосова В. П.
Світлій пам'яті вчителя, вченого, бібліографа
До 120-річчя від дня народження С.І. Маслова (1880-1957)
Колишні учні професора Київського національного університету ім. Т. Шевченка Сергія Івановича Маслова – студенти філологічного факультету — поважали свого вчителя за безмежну людяність, відданість улюбленій справі, вміння пробудити любов до літератури давньої Русі. Лекції з цього предмета він читав з таким натхненням та чіткістю деталей, описаних у творах того часу, ніби сам був представником тієї далекої епохи. Він був педагог "Божою милістю".
С.І. Маслов керував студентським науковим гуртком давньої літератури. Гуртківці були в захопленні як від самого предмета, так і від свого керівника, який прищеплював їм своє ставлення до літератури, до наукових досліджень.
Роботи С.І. Маслова відомі чи не всім історикам давньої української літератури, книгознавцям, архівістам, бібліографам, бібліологам, філологам... Це – "Рукописи Софіївської катедри в Києві" (1906), "Обзор рукописей Библиотеки императорского Университета св. Владимира" (1910), "Киевское книгопечатание" (1911), "К истории западнорусских типографий XVII в." (1911), "Критико-библиографический обзор новейших трудов славяно-русской библиографии и палеографии" (1918), "Друкарство на Україні в XVI-XVIII ст." (1924), "Культурно-національне відродження на Україні в кінці XVI і першій половині XVII ст." (1943 і 1946), "Початковий період в історії українського книгодрукування, 1574-1800 рр." (1949), "Аптека для душі. Перша публічна бібліотека в Києві П.П. Должикова" (1961), а також численні дослідження з історії давніх українських та російських культур, зокрема про М. Смотрицького, К. Транквилліона-Ставровецького, К. Саковича, Л. Карповича, І. Галятовського, Г. Сковороду і огляди полемічної, драматичної, віршованої літератури XVI-XVIII ст., праці з палеографії, бібліографії, фольклору, історії мови.
Лише деяким спеціалістам відомо, скільки ще неопублікованих ґрунтовних досліджень С.І. Маслова зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. Високу об'єктивну оцінку науковим працям С. Маслова дав його багатолітній друг і колега професор О. Назаревський: "Скрізь – і у виборі матеріалу, і в його розміщенні та освітленні, і в самому викладі в стислих, але точних визначеннях, у блискучих і влучних характеристиках – відчувається досвідчена рука прекрасного знавця старої української літератури, видатного майстра наукової та навчально-педагогічної справи".
Народився Сергій Іванович Маслов у м. Ічня Чернігівської губернії. Про його виховання добре дбала мати. Сергій вчився грі на скрипці, любив слухати співи, багато читав. Особливо захоплювався українською старовиною. По смерті батька (1894 р.) сім'я переїхала до м. Прилук Полтавської губернії. Сергій продовжив навчання в місцевій гімназії.
До збирання власної бібліотеки його заохочував вітчим – Г.І. Карамзін. Він виписував багато книг, зокрема твори Т.Г. Шевченка, подарував пасинкові "Историю Малой России" Д.М. Бантиш-Каменського.
Г.І. Карамзіна часто провідував його начальник П.Я. Рудченко (Панас Мирний), який очолював у Полтаві Казенну палату. Він залишив на згадку тритомне видання своїх творів. Отже, Сергій ще юнаком мав можливість ознайомитися із надбанням української літератури.
Після закінчення гімназії (1898 р.) С. Маслов навчався в Київському політехнічному інституті, але за участь у студентському русі його було виключено (1899 р.). У 1900 р. він навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету. Водночас відвідував літературно-музичні вечори на квартирі М.В. Лисенка і О.П. Косач (Олени Пчілки). Однак, через участь у студентській сходці С. Маслова знову виключили з університету й віддали в солдати.
Відбувши службу в Луцьку, восени 1901 р. він повертається до Києва і в 1902 р. стає студентом слов'яно-руського відділення історико-філологічного факультету Київського університету. З перших років навчання С. Маслов включається в наукову роботу й є одним з найактивніших членів Семінарія професора В.М. Перетца. Після закінчення університету як професорського стипендіата його залишають на кафедрі історії російської мови та літератури. З 1913 р. С. Маслов розпочинає викладацьку діяльність – спочатку на Вищих жіночих курсах, а згодом – в університеті, в польській жіночій гімназії та в інших закладах.
З 1914 р. С.Маслов – секретар "Исторического общества Нестора Летописца", що входить до складу "Українського Наукового товариства в Києві", бере участь у XIV Археохогічному з'їзді в Чернігові, стає членом багатьох наукових товариств як в Україні, так і в Росії.
Під час Першої світової війни разом з установами, де працював, він їде до Саратова й бере там участь в Архівній комісії, вивчає рукописи та стародруки в бібліотеках Саратова.
З 1917 р. Сергій Іванович входить до складу Комісії по охороні пам'ятників Російської Академії наук. Працює на Буковині, де організовує захист бібліотек та архівів. Стає членом-фундатором Історико-літературного товариства при Університеті св. Володимира й першим його головою. Засновує Музей війни та революції.
Упродовж 1918-1922 рр. викладає в Народному університеті, Археологічному інституті, Робітничо-селянському університеті, на різних курсах і в трудшколах. З 1923 р. працює в Українському науковому інституті книгознавства І (УШК), з 1924 р. – голова Комітету для опису стародруків при Українській академії наук, з 1926 р. – завідувач відділу стародруків Всенародної бібліотеки України.
С.І. Маслов стає широко відомим у наукових колах.
Однак 30-ті роки були для нього, як і для багатьох інших мешканців України, важкими. Йому закидалися "уникання тем з історії більшовицької преси й гіпертрофічна увага до проблем сивої старовини", "нацдемовська ідеологія", "безкласове трактування історії української книги", написання рецензії на книжку "націонал-фашиста" І. Огієнка "Історія українського друкарства" тощо. З ярликом "апологета релігійної книги" він втратив можливість друкуватися в наукових виданнях. І все ж 1935 р. С.І. Маслову було присуджено звання професора, він продовжував педагогічну діяльність у Київському університеті, поєднуючи її з працею у відділі стародруків Всенародної бібліотеки України (до 1937 р.). Після обрання членом-кореспондентом АН УРСР у 1939 р. Сергій Іванович завідує відділом стародавньої української літератури в Інсти¬туті літератури ім.Т.Г. Шевченка АН УРСР.
Під час Великої Вітчизняної війни разом з Академією наук він евакуювався до Уфи. Там 1943 р. й побачила світ у журналі "Українська література" (№ 12) його ґрунтовна праця ''Культурно-національне відродження на Україні в кінці XVI і в першій половині XVII ст.", вкрай необхідна для підтримки національної свідомості українського народу.
Після повернення з евакуації С.І. Маслов працював у Київському університеті та Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка. І знову був підданий критиці за "буржуазний націоналізм", що нібито виявлявся в колективному "Нарисі історії української літератури" (1945). Проте 1948 р. Сергій Іванович був удостоєний ученого ступеня доктора філологічних наук (без захисту дисертації).
1950 р. за станом здоров'я він оформив пенсію, але продовжував напружено працювати: підготував до друку 5 томів праць.
Ювілейні дати життя і діяльності С.І. Маслова урочисто відзначаються науковою й студентською громадськістю України. С.І. Маслов – людина, яка багато внесла в духовну скарбницю України.
// Календар знаменних і пам'ятних дат. – К., 2000. – Вип. 4. – С. 95-99.
