Тарановський Ф. В. - організатор вищої юридичної освіти в Україні за часів національно-визвольних змагань 1918-1920 рр.

Тарановський Ф. В. - організатор вищої юридичної освіти в Україні за часів національно-визвольних змагань 1918-1920 рр.

“Право впливає на індивідуальну волю,
відбивається в індивідуальній свідомості,
але не породжується нею.
Як соціальна норма право породжується
суспільним середовищем, обумовлює життя людей
у суспільстві і має на меті підтримку й розвиток
громадського життя.
З цього випливає, що аналіз індивідуальної правосвідомості
не може бути достатнім прийомом дослідження для всебічного вивчення права”

Ф. В. Тарановський «Енциклопедія права»

Актуальним завданням сучасного вітчизняного правознавства стало глибоке вивчення усіх юридичних шкіл і напрямків, існуючих в Україні, їхнього внеску у дослідження державно-правових явищ. У цьому контексті значний інтерес становить наукова діяльність одного з найвизначніших представників вітчизняної правової науки кінця XІX – першої третини XX століття Федора  Васильовича Тарановського – академіка Української Академії наук (з 1918 р.), дійсного члена Сербської королівської академії і ряду Європейських наукових товариств, надзвичайно різнобічного вченого, яким зроблений значний внесок у розробку багатьох проблем правознавства.
Постать  його  за часів Радянського Союзу досить довго була у тіні радянської  доктрини  розвитку  вітчизняної  юридичної освіти. Чи не основною причиною такого ставлення  до  особистості  Ф. В. Тарановського можна  вважати  те,  що  він  був  одним  з  перших академіків  Академії наук України,  створеної  за  часів  гетьмана П. Скоропадського  та  до  того  ще  й  емігрував  з України  у  Сербію.
Федір Васильович Тарановський народився 12 травня 1875 року у  м. Плонськ,  Варшавської  губернії. Рід Тарановських на Волині належав до духовного  звання.  Родове  дворянство  було  отримане батьком  Ф. В. Тарановського  за  службою.  Батько після  закінчення  Санкт-Петербурзької  духовної семінарії  пішов  на  військову  службу,  служив  за відомством  Міністерства  внутрішніх  справ,  а надалі  за  воєнним  відомством.  Мати  Ф. В. Тарановського – полька ( уроджена  Ридзиковська).
Федір  Тарановський  закінчив 6-ту  Варшавську гімназію  у 1892 році (срібна  медаль). З 1892 до 1896  року  навчався  на  юридичному  факультеті Варшавського  університету.  За  випускну  роботу «Обзор памятников магдебургского права западно-русских  городов  литовской  эпохи»  удостоєний золотої  медалі  і  ступеня  кандидата.  Після  закінчення університету, Ф. В. Тарановського  залишено в його стінах в якості професорського стипендіата кафедри  історії  російського  права.  Наукова праця проходила під керівництвом відомих вчених О. Л. Блока  та  Ф. І. Леонтовича.  
На  початку 1899 року  він отримує  ступінь  магістра  і  з 1  липня того ж  року  призначається в. о. доцента кафедри енциклопедії  юридичних  і  політичних  наук Варшавського  університету.  На  початку 1903-1904 навчального року обіймає ту ж посаду на кафедрі російського  права.  У 1905 році  отримує  ступінь магістра  державного  права  у  Санкт-Петербурзькому  університеті.  Восени 1906 року  він  вже екстраординарний професор Варшавського університету.  У  тому  ж  році  переходить  працювати екстраординарним  професором  Демидівського юридичного  ліцею (Ярославль),  де  обіймає кафедру російського права. У 1908 році переїздить до Юр’єва, де обіймає посаду екстраординарного професора кафедри російського права.
На  той  час  він  вже  знаний  науковець,  добре відомий  і  в  Петербурзі.  Саме  у  Санкт-Петербурзькому  університеті  у 1911 році  він  захищає дисертацію «Догматика  положительного  государственного права во Франции при старом порядке» і  отримує  ступінь  доктора  державного  права.
Працюючи ординарним професором Юр’ївського університету, з 1910 року він веде викладацьку діяльність і в Петербурзі як професор Вищих жіночих курсів (з  енциклопедії права) та Імператорського  Олександрійського  ліцею ( з історії  руського  права). 
Після  початку  Першої  світової  війни  Ф. В. Тарановський  відправляє  родину  до  Самари,  а  сам продовжує плідну працю. У 1916 році вчений повертається до Юр’єва і дізнається,  що  університет  планується  перевести до  Пермі.  Саме  з  цього  моменту  починається еволюційний  шлях  Ф. В. Тарановського  до  України.
18  лютого 1916 року  до  Катеринослава на запрошення міського самоврядування  прибули  делегати  від  Юр’ївського  університету професори В. П. Курчинський та А. Г. Люткевич. Раді Юр’ївського  університету запропонували ознайомитися з умовами, які може надати місто, якщо університет буде переведено до Катеринослава. Повернувшись до Юр’єва, делегація  дала  високу  оцінку  на  засіданні  Ради університету  матеріальній  базі,  запропонованій Катеринославом.  На  цій  раді  Ф. В. Тарановський виступив  з  великою  промовою, у  якій, зокрема, зазначав: «Екатеринослав предлагает нам прекрасные, можно сказать блестящие условия. Не подлежит  также  сомнению,  что  с  точки  зрения заведения  нового  очага  высшего  образования  на месте эвакуации Юрьевского университета  и при содействии личного состава, у Екатеринослава все преимущества  перед  Пермью…».

Професори М.Л. Окунєв і Ф.В. Тарановський

Крім  того, Ф. В. Тарановський  звернув  увагу  на  те,  що запрошенню  від  Катеринослава «совершенно чуждо вмешательство со стороны отдельных лиц, хотя  бы  и  почетнных  граждан  города.  В  нем отсутствует  элемент  частного  предприятия,  и имеется  обращение  к  нам  со  стороны  общественных учреждений… Нам предлагается широкое и радушное гостеприимство без всяких оговорок и не  связывают  нас  при  этом  обещаниями, рассчитанными на десять лет». Тобто, психологічно,  Ф. В. Тарановський  був  готовий продовжити  свою  діяльність саме в Україні. І це зрозуміло,  якщо  згадати  його  тісні  стосунки  з багатьма  українськими  істориками  Є. В. Спекторським,  Б. А. Кистяківським  та  іншими.  Думка Ф. В. Тарановського  про  перенесення  в  Україну Юр’ївського  університету,  як  він  сам  писав Є. В. Спекторському, «признана…  мнением  всего Совета».
Після  цього  Ф. В. Тарановський  переїздить  до Петрограду,  де  Академія  наук  покладає  на  нього видання  Катерининського  статуту  благочиння  з метою  підготовки  академічного  видання. 
У 1918 році Ф. В. Тарановського  було запрошено до Катеринослава  для  організації  юридичного факультету  Катеринославського  університету, який було тільки-но створено. З’явився він у Катеринославі десь у травні 1918 року. Про це свідчить така інформація в одній з катеринославських газет від 26(12) травня 1918 р.: «Вчера в сопровождении товарища председателя городской думы Н. Ю. Ворожейкина,  городского  голову  посетил  прибывший  в  Екатеринослав  по приглашению  совета профессоров Высших женских курсов, профессор Ф. В. Тарановский».
Ф. В. Тарановський  уперше  з’являється  у  Катеринославі наприкінці травня 1918 року. Вже в цій публікації з’являється  й  інформація,  що  на  юридичному факультеті  Катеринославського університету планується  читати  лекції  з  українського  права  та  з гірничого  права.  Останнє,  слід  гадати,  обумовлювалося наявністю в місті гірничого інституту. Ф. В. Тарановський, сповнений нових планів та ідей,  активно  включається  в  справу  створення юридичного  факультету  та  розробки  його  навчального  плану.  Це  був  період, коли  місто  вело  активне  листування  з  комісією В. І. Вернадського, щодо відкриття університету та постійно направляла відповідні делегації до Києва.
Вже  у  неділю (26  травня 1918  р.)  відбулося засідання  ради  Товариства  сприяння  вищій  жіночій  освіті  у  Катеринославі,  яке  опікувалося Вищими  жіночими  курсами, на якому  професор  петроградського  університету Ф. В. Тарановський зробив «соответствующий доклад, по разностороннему  обсуждению которого  Совет выработал  руководящие  положения  для  устройства юридического факультета»
Таким  чином,  ніяких  думок  про  від’їзд  з України у цей час у Ф. В. Тарановського не виникає.  Він  енергійно  взявся  до  справи  заснування юридичного  факультету  у  Катеринославі.  З відкриттям  університету  починає  читати  в  ньому лекції.  Перша  лекція  була  прочитана  ним 23 вересня 1918 року.
Третього-п’ятого  жовтня 1918 року  Ф.В. Тарановський  перебував (за  викликом  міністра М.П. Василенка)  у  Києві,  де  брав  участь  в обговоренні організації Академії наук України. У цей же час він бере також активну участь у спробах  організації  юридичного  факультету  у Полтаві.
Але  справа  з  відкриттям  Академії  розв’язувалася  позитивно  і  вже  сьомого  листопада 1918 року, відповідаючи на лист В. І. Вернадського від Ф. В. Тарановський  зазначає,  що «если меня оставят в намеченном составе, то я по-прежнему  избираю  кафедру  сравнительной  истории  права,  и  на  историю  западнорусского  права пойти не могу»
Цей  лист,  свідчить,  зокрема,  що  Ф. В. Тарановський  уже  знав  про  його  призначення академіком і будував відповідні плани щодо продовження своєї діяльності в Україні. 14 листопада 1918  року  Ф. В. Тарановський  стає  академіком першого  складу  Української  Академії  наук  по відділенню соціальних наук. 
У грудні 1918 року при відділі соціальних наук засновується  Постійна  комісія  для  вивчення історії  західноруського  й  українського  права, головою якої обирається Ф. В. Тарановський. Він є членом  правління  Академії,  членом  Комісії  для вивчення  звичаєвого  права  України  Академії наук та Археографічної  комісії.  Після  смерті  М. І. Туган-Барановського,  у  січні 1919 року, він  обіймає  посаду голови відділу соціальних наук комісії.
Відповідно  до  протоколів  засідання  правління Академії наук України  можна  припустити,  що  Ф. В. Тарановський з’являється  в  Києві  для  постійного  перебування там, як член правління та керівник кафедри, десь  з 7 по 16 грудня 1918 року.  На  початку 1919 року (лютий)  Ф. В. Тарановський  продовжує обіймати ту ж саму кафедру в Академії. Впродовж січня-травня 1919 року  прізвище  Ф. В. Тарановського  фігурує  у  значній  кількості  протоколів спільних зібрань Академії наук України. Він бере участь у розробці низки питань роботи Академії та відділу соціальних наук.
Влада, впродовж 1919 року, у Києві змінюється досить  часто.  До  літа 1919 року  в  Києві  були більшовики, з серпня 1919 року в місті - денікінці. Постає  питання  щодо  взагалі  існування  Української  академії  наук.  Де  ж  знаходився  в  цей  час Ф. В. Тарановський?
24 травня 1919 року спільне зібрання Академії наук  затверджує  постанову «відділів  щодо  відрядження  академіків  Д. І. Багалія  та  Ф. В. Тарановського до Харкова для археографічних дослідів на 3 місяці». Слід  гадати,  що  Ф. В. Тарановський  виїздить  до  Харкова,  оскільки  вже 14 червня  на  спільному  зібранні  приймається рішення  за  відсутності  Ф. В. Тарановського  заступити його в роботі правління УАН.
Тобто, влітку 1919 року Ф. В. Тарановський вже знаходиться у Харкові, де перебуває у відрядженні і  виконує  обов’язки  ординарного  професора  по кафедрі  історії  західно-руського  права  у  Харківському університеті. Але перебував він у Харкові не більше двох  місяців.  За  листами  до  В. І. Вернадського  вдалося  встановити,  коли,  приблизно,  він опинився  у  Добровольчій  армії. 
У  листі,  надісланому 25 серпня 1919 року з Євпаторії, Ф. В. Тарановський  писав: «Нахожусь  в  настоящее  время Евпатории.  Принял  предложение  войти  в  состав Особого  Агитационного  Отряда  Отдела  Пропаганды  Особого  Совещания  при  Главнокомандующем  Вооруженными  силами  на  Юге  России. Состою в отряде с половины июля. Рассчитываю  быть  в  Харькове,  где  состою  ординарным профессором  по  кафедре  истории  западнорусского  права, 15 сентября.». Посилаючись на  те,  що 15 вересня  Академія повинна  розпочати  роботи  після  канікул,  він просить  В. І . Вернадського  узгодити на загальних зборах  його  прохання  про  відпустку  на 28 діб, обіцяючи  по  можливості  повернутися  раніше. Тобто  знову  ж  таки  нема  ніякої  мови  про  наміри виїхати з України.
Однак, неспокійна політична обстановка змушує професора прийняти рішення і у 1920 р. разом із С. П. Тимошенко Федір Васильович виїхав з Криму через Туреччину до Югославії (березень 1920 р.), де і залишався до кінця життя.
По-різному склалися долі емігрантів, але найбільш характерне зарубіжне життя Федора Васильовича Тарановського.
Він приїхав на Балкани навесні 1920 року. На відміну від інших країн, в Югославії свідоцтва та дипломи про освіту російських фахівців, отримані в Росії і наукові звання російських вчених вважалися законними. У 20-ті роки серед професури Белградського університету було сорок п'ять російських професорів. Одним з них і став Ф. В. Тарановський, обраний на кафедру слов'янських законодавств. Він також був обраний заступником голови створеного у квітні 1920 р в Белграді Товариства російських вчених Королівства Сербів, Хорватів і Словенців на чолі з філософом Е. В. Спекторським.
У 1928 р був відкритий Російський науковий інститут у Белграді - найбільш відома російська культурно-освітня та дослідна установа в Югославії. Першим головою інституту став Е. В. Спекторський, а після його переїзду в Любляну на цю посаду обрали Ф. В. Тарановського. Він займав пост голови з 1930 по 1936 р і чимало зробив для розвитку інституту.
Так, в 1933 році в Белграді був відкритий Російський Будинок імені Імператора Миколи II, де розмістився інститут і деякі інші установи. На відкритті Будинку Ф. В. Тарановський підкреслив важливе значення інституту для розвитку російської науки в еміграції.
З 1928 по 1935 рр. Ф. В. Тарановський тридцять разів виступав з доповідями на засіданнях інституту. Тематика їх була різноманітна: «Б.Н. Чичерин як історик російського права», «С.М. Соловьев і історія російського права», «Загальне значення великих реформ імператора Олександра II в історії російської державності» та ін. У 1931 і 1932 рр. вчений вів в інституті семінар з історії російського права земського періоду. Діяльність Тарановського не обмежувалася тільки столицею країни - він читав публічні лекції в Дубровнику, Загребі, Самборі та Суботіце. За час свого існування (1928-1941 рр.) інститут випустив 17 томів записок, які не втратили цінності досі. За запрошеннями інституту в Белград приїжджали представники російської діаспори з Європи, Парижа, Софії, Праги, Берліна і, незважаючи на досить низький освітній рівень загальної маси емігрантів в Югославії, лекції користувалися популярністю.
Поряд з викладацькою роботою Ф. В. Тарановський вів активну наукову діяльність у Югославії - за п'ятнадцять років еміграції він опублікував кілька десятків книг, статей і рецензій. По-перше, він продовжив розробку сюжетів історії російської держави і права; по-друге, багато зробив у галузі вивчення історії слов'янського та сербського права; по-третє, їм було опубліковано кілька принципових теоретичних статей філософсько-юридичного змісту, перевидано підручник «Енциклопедія права» (Берлін, 1923). У вересні 1928 р. Тарановський був одним з організаторів IV з'їзду Російських академічних організацій за кордоном, що проходив у Белграді. Він виступив на пленарному засіданні з'їзду  з доповіддю про слов'янство як об'єкт історико-юридичного вивчення. Наукова діяльність Тарановського не залишилася непоміченою в Югославії і заслужила високу оцінку - він був обраний членом Сербської Академії наук.
З 1933 року – академік  Сербської академії  наук.  Особливу  увагу  приділяв  у  своїх студіях в Сербії правовим пам’яткам. Видав у 1931 та 1935 роках чотири томи монументальної праці «История  сербского  права  в  государстве  Неманичей».  Довгий час вчений не поривав зв’язків з Академією наук України, регулярно друкував свої праці у «Записках Соціально-економічного  відділу  ВУАН»,  зокрема присвячені вивченню догматики державного права Речі  Посполитої (1926-1927).
Помер Федір Васильович Тарановський 23 січня 1936 року.

На жаль, у фондах нашої бібліотеки немає наукових робіт Федора Васильовича, але є література про нього. Більш детально ознайомитись з життям та діяльністю відомого правознавця радимо звернутися до таких видань:
1. Історія Академії наук України. 1918-1923 : документи і матеріали. – К. : Наукова думка, 1993. – С.166-167.
2. Історія Академії наук України. 1918-1993. – К. : Наукова думка, 1994. – С. 39.
3. Історія Академії наук Української РСР : книга перша. – К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1967. – С. 348.
4. Костыря Е.В. Правовое государство в трактовке Ф. В. Тарановского / Е. В. Костыря // Митна справа. - 2007. - № 1. - С. 77-82.
5. Ксенко І. Академік Тарановський : повернення на батьківщину / І. Ксенко // Вісник НАН України. – 1998. - № 3-4. – С. 45-55.
6. Мудриєвська Л. Значення порівняльного правознавства у становленні позитивістських поглядів Ф. В. Тарановського / Л. Мудриєвська // Право України. - 2013. - № 3-4. - С. 154-158.
7. Музичко О.Є. Ф. В. Тарановський і польська історична наука кінця XIX -  першої половини XX ст. / О. Є. Музичко // Південний архів (історичні науки). Вип.. XVI. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2004. – С.172-180.
8. Савчук В.С. Ф. В. Тарановський: життєвий шлях і наукова діяльність / В. С. Савчук  // Наука та наукознавство. – 1998. - № 1. – С. 96-102.
9. Тесемников В.А. Российская эмиграция в Югославки (1919-1945 гг.) / В. А. Тесемников // Вопросы истории. - 1988. - № 10. - С. 128-137.
10. Юридична наука і освіта на Україні. – К.: Наукова думка, 1992. – С. 73.