Теоретик і практик бібліотечної справи Микола Іванович Сагарда
У грудні виповнюється 150 років з дня народження Сагарди Миколи Івановича – українського історика, бібліографа, теолога, філософа, педагога, людини з воістину енциклопедичними знаннями.
Народився він у с. Шабельники Золотоноського повіту на Полтавщині в родині дяка. За сімейною традицією його віддають до Переяславської духовної школи, по закінченні якої вступив до Полтавської духовної семінарії. Згодом закінчив Петербурзьку духовну академію зі ступенем кандидата богослов’я (1896).
З 1919 р. М. І. Сагарда працював у Всенародній бібліотеці України каталогізатором, старшим бібліографом, керівником відділу україніки. Займався розшуком та комплектуванням колекційних фондів, рукописних матеріалів. У 1920 р. він повернувся до Полтави, де очолив Полтавську центральну наукову бібліотеку; одночасно працював на посаді професора кафедри історії всесвітньої літератури Полтавського українського інституту.
Після повернення до Києва, з 1924 р. поновив роботу у Всенародній бібліотеці України, у 1925-1932 рр. очолював відділ періодики. М. І. Сагарда науково обґрунтував ознаки віднесення документа до періодичних видань; визначив поняття «періодика» та критерії відбору до фонду; розробив план та методичні засади зведеного каталогу періодичної преси України; визначив завдання і напрями роботи по створенню бібліографічного репертуару періодики України; розробив методику бібліографічного опису. Микола Іванович вважав за необхідне досліджувати українознавчі періодичні видання в цілому і працювати над розкриттям їхнього змісту.
Він входив до складу Президії Науково-дослідної комісії з бібліотекознавства і бібліографії, завідував секцією бібліографії. Ознайомившись із досвідом роботи по створенню національної бібліографії репертуарів, підготував низку доповідей: «Міжнародна бібліографія – її стан і перспективи», «Національна бібліографія в Німеччині» та ін.
Особливу увагу Микола Іванович приділяв визначенню місця бібліографії в системі наукових дисциплін. У доповіді «Основні проблеми українського бібліографічного репертуару» він визначив основні положення і завдання Українського бібліографічного репертуару; запропонував покласти в основу територіальний принцип, а поза межами етнографічної України – мовну ознаку та зміст.
Учений опублікував понад 30 робіт бібліографічного характеру; друкував статті й розвідки про організацію бібліографії, каталогізації в Україні; подавав бібліографічні огляди україніки в російських журналах; упорядкував «Каталог видань Всеукраїнської АН за 1930 р.», «Систематичний каталог видань ВУАН за 1931 р.», «Каталог антикварної книжки». Був співредактором «Журналу бібліотекознавства та бібліографії» (1927-1930); публікував статті й розвідки у періодичних виданнях – «Полтавских Епархиальных Ведомостях», «Книгарь», «Україна» та ін. М.І. Сагарда вимагав вичерпної повноти бібліографічного опрацювання кожного номера періодичного видання, щоб у подальшому виключити повторне звернення до нього і на основі проведеного опису здійснювати «систему довідкових покажчиків та картотек од найзагальніших до найспеціальніших».
Професор, який понад усе любив Бога і Україну, мав біографію, ідеальну для чекістських звітів про пошук «антирадянських елементів». Його відсторонили від наукової і керівної роботи, перевели на посаду бібліотекаря-спеціаліста. Однак, через те, що він так і не поступився своїми принципами і поглядами щодо створення Українського бібліографічного репертуару у 1932 р. його звільнили.
Визначний теоретик бібліотечної науки, який практичною діяльністю підтверджував правильність своїх теорій, провідний фахівець у галузі національної бібліографії та періодичних видань був вимушений назавжди залишити улюблену справу.
Помер Микола Іванович Сагарда на 74-му році життя в Києві, під час німецької окупації.
