Учні Леся Курбаса у мартирологу Биківні

17 грудня для користувачів Гончарівки відбулася онлайн-лекція Олени Полідович – начальниці науково-дослідного відділу охорони пам’яток культурної спадщини, археології та фондової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» – «Учні Леся Курбаса у мартирологу Биківні». Захід був присвячений трагічним і водночас маловідомим сторінкам історії українського театру ХХ століття та став важливим майданчиком для осмислення доль митців, чия творчість формувалася в умовах культурного піднесення 1920–1930-х років і була жорстоко обірвана тоталітарним режимом.

У центрі лекції – життєві й творчі шляхи талановитих режисерів і акторів Януарія Бортника, Олекси Ходимчука та Бориса Дробинського, становлення яких відбувалося під потужним впливом реформатора української сцени, засновника театру «Березіль» Леся Курбаса.

Лесь Курбас виховав плеяду видатних акторів і режисерів, які стали основою українського театрального мистецтва ХХ століття. Його мистецька школа ґрунтувалася на методі «перетворення» та формуванні актора-інтелектуала, здатного до глибокого аналізу, експерименту й філософського осмислення сценічного образу.

Януарій Бортник (1897–1938) був одним із найближчих соратників Курбаса ще з галицького періоду. Разом із ним переїхав до Києва, де працював актором і режисером у «Молодому театрі», а згодом став активним діячем мистецького об’єднання «Березіль». Він зарекомендував себе як режисер, що послідовно втілював модерністські ідеї Курбаса на сцені. У 1927 році очолив театр «Веселий пролетар», де ставив комедії та ревю, наближаючи театр до масового глядача. Серед його творчого доробку – комедія «Шпана» у стилі вистави-ревю в мюзик-хольному плані та «Яблуневий полон». У 1937 році Бортника було заарештовано за звинуваченням у «націоналізмі», а 16 січня 1938 року – розстріляно в Києві. Реабілітований у 1956 році.

Олексій (Олекса) Ходимчук (1896–1938) належав до мистецького об’єднання «Березіль» від моменту його заснування в Києві у 1922 році. Грав у виставах «Газ» Г. Кайзера, «Рур» та «Протигаз» С. Третьякова. Актор вирізнявся винятковою пластикою та здатністю до глибокого психологічного аналізу образу. Окрім акторської діяльності, Ходимчук займався режисурою та читав лекції з історії українського театру. У жовтні 1937 року під час гастролей театру в Тульчині його було заарештовано, а в січні 1938 року – розстріляно. Реабілітований у 1958 році.

Борис Костянтинович Дробинський (1904–1937) виступав у виставах, зокрема «Мина Мазайло» М. Куліша та «Заповіт пана Ралка». Як режисер поставив вистави «Смерть леді Грей» та «Мазепа». У 1937 році був заарештований і розстріляний.

Під час лекції було розкрито особливості мистецького мислення цих діячів, їхню участь у театральних експериментах доби та внесок у розвиток українського модерного театру. Особливу увагу лекторка приділила темі політичних репресій, що стали фатальними для багатьох представників української культури, а також Биківні, як символу масового знищення інтелігенції.

Лекція вкотре нагадала, що історія українського театру – це не лише історія творчих злетів і новаторських ідей, а й історія болісних утрат, замовчування та насильницького переривання культурної традиції. Долі учнів Леся Курбаса переконливо свідчать про те, наскільки небезпечними для тоталітарної системи були вільне мислення, художній пошук і мистецький експеримент. Усвідомлення цих трагедій є важливим кроком до відновлення історичної справедливості, збереження національної пам’яті та глибшого розуміння цінності української культурної спадщини.

Повертаючи із забуття імена репресованих митців, ми відновлюємо безперервність української культурної традиції та вшановуємо тих, хто заплатив за неї власним життям.

Щиро дякуємо НІМЗ «Биківнянські могили» за плідну співпрацю.