Український Вільний Університет – інституція незалежної української науки у вільному світі (до 100-річчя від дня заснування)

Український Вільний Університет – інституція незалежної української науки у вільному світі (до 100-річчя від дня заснування)

«Цей інститут мав служити українським національним архівом,
музеєм, бібліотекою, взагалі притулком для української
культурної праці за кордоном, на випадок,
якби зовсім упала українська державність
і ми не мали би захисту на своїй рідній землі».
Д. Дорошенко

Український вільний університет – єдиний університет поза межами України з українською мовою викладання, з правом присвоєння вчених ступенів магістра та доктора наук.
Уперше за сто років існування Українського вільного університету його ювілей відзначатимуть в Україні на загальнодержавному рівні. 16 грудня 2020 року Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2021 році». У цьому документі йдеться про офіційне святкування ювілейної дати «100 років із дня заснування Українського Вільного Університету (17.01.1921)».

Створений українською інтелігенцією в еміграції, Український вільний університет (УВУ) став науковою та освітньою інституцією для української діаспори, яка не хотіла втрачати свою ідентичність. Змінивши три європейські міста і відбудувавшись у повоєнному Мюнхені практично з нуля, УВУ об’єднав навколо себе багатьох провідних українських вчених XX століття. Університет і досі залишається центром знань про Україну в Європі й місцем, де навчання й наукові дослідження вільні від політичного впливу.

Днем заснування Українського Вільного Університету вважається 17 січня 1921 року. Саме тоді в залі інженерів та архітекторів Відня відбулося урочисте його відкриття.

Сто років існує університет, до якого з’їжджаються дослідники з усього світу, щоб вивчати україністику і працювати з рукописами та виданнями, яких не знайти в іншому архіві або бібліотеці. Тут зберігають цінні історичні матеріали та підтримують зв’язки з діаспорою.

Протягом всього часу свого існування УВУ намагався активно впливати на наукове та суспільно-політичне життя в Україні. Позбавлені можливості легальної співпраці, його співробітники несли слово правди про Україну, її історію та культуру через друковані органи, радіо. З їхньою допомогою друкувалися твори «шістдесятників». Реальні можливості співпраці з українськими науковими установами та навчальними закладами стали можливі лише після проголошення незалежності України. Розпочалися обміни науковими делегаціями, стажування українських істориків в УВУ, проведення спільних заходів. Науковці УВУ брали участь у роботі І-ІІІ Конгресів україністів, наукових конференціях, проведених в Україні. Докторські та магістерські дипломи університету отримали молоді українські вчені. Нині УВУ зберігає значення важливого осередку інтелектуального життя українців у Німеччині та світі.

Історія УВУ тісно пов’язана з історією української незалежності в ранніх роках XX-го століття. Університет заснований провідними діячами та науковцями, які брали участь у подіях створення та захисту Української Народної Республіки, а після її занепаду виїхали за кордон.

Серед засновників Університету були голова Української Центральної Ради та Української Народної Республіки, відомий професор історії М. Грушевський та О. Колесса, колишній депутат австрійського парламенту, голова дипломатичної місії Західноукраїнської Народної Республіки у Римі, професор історії літератури.

На початку 1921 року систематичні університетські курси організовуються в УВУ, ректором якого був обраний О. Колеса. Урочисте відкриття університету у Відні при участі всіх кіл української еміграції відбулося 17 січня 1921 року, де після привітань представники українських організацій виступили з лекціями: С. Шелухін на тему «Право, етика, релігія, справедливість» і С. Рудницький – «Україна як географічна одиниця». На відкритті було також ухвалено заснувати два факультети – філософський та права і політичних наук, а також Раду (Сенат) УВУ.

До складу Сенату увійшли: О. Колеса – ректор, С. Дністрянський – заступник ректора, декан факультету права і політичних наук, В. Старосольський – заступник декана факультету права і політичних наук, секретар, І. Ганицький – заступник декана філософського факультету, деканом якого було обрано І. Огієнка. З часом, після відмови І. Огієнка приїхати до Відня, посаду декана філософського факультету зайняв С. Рудницький. 3 нагоди урочистого відкриття Рада УВУ отримала численні телеграми-привітання від українських громадсько-політичних і культурно-освітніх діячів, українських організацій із Галичини та з тих країн, де проживала українська еміграція.

Із великою прихильністю до факту заснування УВУ поставилася чеська та австрійська преса, високо оцінюючи працю українських учених-емігрантів. У протоколі-угоді, складеному представниками ради УВУ та Спілки українських журналістів і письменників, зазначалося, що метою університету мало бути поширення вищої освіти в усіх напрямах людського знання шляхом наукових викладів та інших форм навчання при забезпеченості повної свободи поглядів і напрямків діяльності. В основу цієї діяльності було покладено австрійський закон від 27 квітня 1873 року про устрій та організацію університетів, згідно з яким був зведений обов’язковий науковий ценз і програми за зразком західноєвропейських університетів.

Український вільний університет мав не традиційний поділ на 4 факультети – філософський, юридичний, медичний та теологічний, як це було прийнято в Європі в епоху ренесансу, а лише на два факультети – філософський і права та політичних наук. Така структура була спричинена еміграційними умовами його створення: по-перше, наявністю українських наукових сил, які б забезпечили фахове викладання; по-друге, кількістю, складом та професійними уподобаннями молоді; по-третє, потребою українського народу в результаті втрати державної незалежності в освічених кадрах нового покоління – юристах, істориках, політологах, економістах, як практиках, так і науковцях; по-четверте, матеріальними можливостями.

Тематику лекцій філософського факультету в порівнянні з факультетом права і політичних наук характеризувало переважання українознавчої проблематики. З тринадцяти курсів лекцій філософського факультету вісім було присвячено безпосередньо питанням української історіографії, літератури, мови, географії, політичної думки і мистецтва. Тематика курсів факультету права і політичних наук, за винятком двох курсів, більше відповідала традиційним курсам європейських університетів, хоча, безумовно, зміст лекцій не міг не торкатися питань історії українського права, форм української державності тощо. У цілому побудова програми викладів відповідала меті заснування УВУ – задовольнити потребу української молоді здобути університетську освіту рідною мовою з особливим вивченням українознавчих проблем.

У Відні протягом першого семестру викладали на філософському факультеті УВУ шість професорів і один доцент. Оголошення про лекції та їх програми друкувалися українською та німецькою мовами, оскільки частина лекцій читалася і німецькою мовою професорами С. Дністрянським, В. Старосольським, М. Лозинським. Усього протягом першого семестру професорами та доцентами УВУ на обох факультетах було прочитано 315 годин лекцій, із них 190 годин – на філософському факультеті і 125 годин – на факультеті права та політичних наук.

Перший і останній австрійський семестр діяльності УВУ тривав із початку лютого до початку травня 1921 р. Лекції відбувалися в приміщеннях міських шкіл, які безоплатно надавав магістрат Відня. В університеті навчалися українці, які, будучи студентами Віденських навчальних закладів, перш за все Віденського університету, прагнули отримати знання з українознавства. Крім цієї категорії, слухачами УВУ була українська молодь, яка бажала здобути університетську освіту, проте не мала можливості оплатити навчання в австрійських закладах. Згідно зі статутом УВУ давав можливість навчатися всім бажаючим безоплатно, в чому також полягало велике значення українського університету на чужині.

У першому семестрі в університеті навчалося 90 студентів, в тому числі на філософському факультеті – 65, і на факультеті права і політичних наук – 25.

З огляду на те, що Відень переставав бути центром українського еміграційного життя, після закінчення першого семестру УВУ переїхав до Праги, де вирувало живе політичне, культурне та освітнє життя української еміграції.

Празький період (1921-1945 рр.) часто називають «золотим періодом» розвитку університету. У Празі університет одержав приміщення від Карлового університету, з яким розпочав тісну співпрацю, а фінансову підтримку отримав від уряду Чехо-Словацької Республіки, зокрема, президента Томаша Масарика. На той час у Празі проживала значна кількість українських професорів, вчених та студентів, і це сприяло розвитку університету.

В університеті було відкрито два факультети – філософський та правничо-економічний. На перший семестр навчання записалося понад 700 слухачів. Xоча серед студентів була більшість українців, однак в університеті навчалися також й німці, латиші, росіяни, румуни, євреї, угорці, білоруси і поляки. Серед професорів були: Д. Антонович, С. Дністрянський, Д. Дорошенко, С. Смаль-Стоцький, Б. Старосольський С. Рудницький, А. Яковлів та І. Огієнко. У 1945 році, коли радянські війська наблизилися до Праги, значна частина професорів та студентів емігрували з Праги, переважно до Мюнхену. Тодішній ректор УВУ А. Волошин, який відмовився від переїзду до Німеччини, був схоплений енкаведистами, заарештований і розстріляний. Усі статки УВУ, разом із архівом, бібліотекою та іншими матеріалами, потрапили в руки червоноармійців і були відправлені до СРСР.

У 1945 році починається мюнхенський період діяльності Українського Вільного Університету. Опинившись у зруйнованому Мюнхені діячі УВУ, не зважаючи на перепони, відновили діяльність університету. Важливу роль відіграв Вадим Щербаківський, знаний історик та визначний археолог, який став першим ректором УВУ в Німеччині. Першим приміщенням УВУ стала німецька школа, з якої й почалася плідна праця по розбудові університету. Унаслідок такої результативної роботи в 1950 році відбулося офіційне визнання наукових ступенів УВУ Баварським міністерством освіти.

У 1962 році університет отримував субсидії від Федерального уряду Німеччини та Вільної держави Баварії, які продовжувалися до 1996, 2006 років. Спочатку університет діяв як освітня установа для емігрантів, з фокусом на діаспору в Німеччині, США і Канаді. Це відкривало їм двері до освіти, науки та бізнесу. Серед випускників цього періоду були усім відомі Ю. Шевелов, В. Державин, І. Фізер, Л. Рудницький, Ю. Бойко, Блохін, Л. Винар та А. Жуковський.

Особливої уваги заслуговує бібліотека Українського Вільного Університету. При написанні наукових праць професори Українського вільного університету використовували фонди празьких архівів і бібліотек, інші джерела, а також матеріали Музею визвольної боротьби України (заснований у 1925 р.) і книги з університетської бібліотеки. Бібліотека університету була заснована у квітні 1922 р., згідно з рішенням Сенату УВУ, який обрав бібліотечну комісію на чолі з професором Д. Антоновичем. Завдяки його зусиллям (він протягом 17 років керував університетською бібліотекою). Постійно збільшувалися фонди бібліотеки, незважаючи на те, що вона не мала власного бюджету (за винятком разових невеликих асигнувань) і поповнювалася переважно за рахунок пожертв, взаємообміну літературою. Так, якщо наприкінці першого року свого існування бібліотека УВУ мала 839 книг і брошур, то вже у 1926 р. – 4261 примірник.

У звітах бібліотечної комісії УВУ містяться дані про поповнення бібліотеки. У 1924-1925 навчальному році, наприклад, українські вчені безкоштовно передали їй 866 книг, з них: Антонович – 172, Дорошенко – 111, Шелухін – 56, Слюсаренко – 55, Яковлів – 47 книг, а професор Горбачевський з березня по вересень 1925 р. відраховував для бібліотеки свою щомісячну платню проректора (500 крон). Крім того, до бібліотеки надійшли книги: 25 – від А. Крушельчицького з Відня, 21 – від Л. Лукасевича з Варшави, 3 – від академіка М. Птухи з Києва, 2 – від професора Шелудька з Софії тощо. Інститут та Фундація Карнеджі у Вашингтоні включили бібліотеку УВУ до списку інституцій, яким висилалися безкоштовно всі їх видання: у 1926 р. університетська бібліотека одержала від них 43 томи видань різними мовами.

Одним зі шляхів поповнення фондів бібліотеки УВУ був обмін літературою з науковими інституціями, видавництвами і бібліотеками як Чехословаччини, так і закордонними. Зокрема, інтенсивним був взаємообмін науковими виданнями між УВУ і Науковим товариством ім. Шевченка у Львові, Академією наук та Інсти­тутом народної освіти (університетом) у Києві, українськими науковими інститутами в Берліні й Варшаві, Карловим університетом та іншими школами Чехословаччини. Тільки протягом 1924/25 навчального року бібліотека УВУ шляхом обміну одержала 137 книг. «Бібліотека Київського Інституту народної освіти, – зазначалося, наприклад, в листі до УВУ від 18 квітня 1928 р., – висловлює свою щиру подяку за низку Ваших цінних видань, які вона цими днями одержала. Просимо й надалі надсилати Ваші видання. Влітку цього року вийде 3 книга «Записок Київського ІНО», що буде Вам своєчасно надіслана».

Серед 34 видань, які одержала бібліотека УВУ в другій половині 20-х років від Всеукраїнської академії наук у Києві, були монографії А. Кримського та Л. Левченка «Степан Руданський», В. Перетца «Слово о полку Ігоревім», О. Фоміна «Флора України», В. Щербини «Нові студії з історії Києва» тощо. У червні 1939 р. університетська бібліотека вже мала 10380 книг. Ними користувалися не тільки викладачі, а й студенти Українського вільного університету: у 1924/25 навчальному році, наприклад, бібліотека видала читачам 974 книги.

Крім плідної наукової роботи, професори УВУ проводили велику науково-просвітницьку діяльність, яка сприяла ознайом­ленню громадськості Чехословаччини з історією, культурою українського народу, досягненнями в розвитку науки української імміграції, а також становленню взаєморозуміння та творчої співпраці між українськими і чеськими вченими, діячами культури.

Зокрема, ще у 1919-1920 рр. завдяки зусиллям українських вчених і при допомозі дипломатичної місії УНР у Празі було випущено українською, чеською і деякими іншими мовами понад 20 науково-популярних брошур з серії «Познайме Україну», метою яких було завоювання симпатій чеського суспільства до українського народу, його культурних, політичних змагань. Як зазначалося у передмові до першої брошури цієї серії «Українці – чехам» (автор – професор С. Дністрянський), «…головнішим завданням видань «Познайме Україну» буде вияснення річевих і психологічних основ до чесько-українського зближення. Зазначену серію видань призначаємо для послідовного ознайомлення з українським питанням, поскільки воно може цікавити чеське громадянство…». У серії видані також праці С. Смаль-Стоцького «Львів – серце Західної України», І. Бочковського «З історії України та українського відродження» і «Україна й українці (з етнографічною мапою)», Д. Дорошенка «Міжнародня орієнтація українців за часи війни та революції» і «Угорська Україна» тощо.

Професори УВУ активно співпрацювали в різних енциклопедичних виданнях Чехословаччини. Так, авторами вміщених у них українознавчих матеріалів були І. Горбачевський, О. Колесса, І. Білецький, Д. Антонович, Ф. Стешко, В. Січинський та деякі інші українські вчені. Професор Д. Дорошенко,  наприклад,   написав  кілька   нарисів   про  українських історичних діячів для чеського енциклопедичного видання «Творці історії».

Із проголошенням незалежності України, УВУ став єдиним європейським університетом, спроможним дати студентам із України можливість навчатися українською мовою, пройти стажування в Німеччині, відкрити світ Європи та створити мережу професійних контактів.

Теперішні випускники УВУ – це діячі, науковці й професіонали, здебільшого з України, серед яких: Сергій Квіт, колишній міністр освіти і науки України; Петро Стецюк, колишній суддя Конституційного суду; Мирослава Антонович, колишня суддя Страсбурзького суду, голова Центру міжнародного права Національного університету «Києво-Могилянська академія» й голова кафедри міжнародного права УВУ; Олексій Хаб’юк, професор економічного університету в Дюселдорфі; Олександр Марусяк, колишній провідний експерт поліційної реформи у Чернівцях, відтепер експерт німецької програми «Migration for Development» та Центру міжнародної еміграції та розвитку (СІМ).

Своєю багатогранною діяльністю Український вільний університет прагне до подолання бар’єру між державами і до кращого порозуміння між народами. На сьогодні в університеті діє три факультети: державних та економічних наук, філософський факультет та факультет україністики. Загалом там навчається близько 250 магістрантів і докторантів, головним чином це студенти з України (приблизно 90%), проте також є студенти з Канади, США, Німеччини та інших країн Європи. Одним із критеріїв прийняття на навчання є знання української мови.

Загалом на трьох факультетах університету представлено 15 спеціальностей. На факультеті державних та економічних наук – міжнародні відносини, правознавство, економіка бізнесу, менеджмент організацій та політологія. На філософському представлені гуманітарні спеціальності, зокрема, літературознавство, психологія, педагогіка, філософія та історія. І є факультет україністики, який об’єднує спеціальності українознавчого спрямування.

Вітаємо зі столітнім ювілеєм усіх причетних до діяльності Українського вільного університету та бажаємо процвітання, розвитку та успішних досягнень.

Рекомендуємо ознайомитися з літературою про діяльність УВУ, яка є у фондах нашої книгозбірні:

1. Бондар Н. А. Історичні аспекти розвитку української юридичної (правничої) освіти в еміграції у XX столітті // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер. Юриспруденція. – 2018. – № 31. – С. 33-36.
2. Боряк Т. Фонди Українського вільного університету в бібліотечному сегменті «Празького архіву» / Т. Боряк // Бібліотечний вісник. –  2011. – № 1. – С. 52-58.
3. Бурім Д. В. Наука та політика в житті української еміграції. Листи Дмитра Дорошенка до Сергія Шелухина / Д. В. Бурім // Київська старовина. – 2012. – № 2. – С. 98-113. 
4. Віднянський С. В. Культурно-освітня і наукова діяльність української еміграції в Чехо-Словаччині : Украiнський вiльний унiверситет (1921-1945 рр.) / С. В. Віднянський ; національна академія наук України, Iн-т історії України. – К. : [б. в.], 1994. – 82 с.
5. Зілгалов В. Історики Українського вільного університету в Празі про історію України / В. Зігалов // Від наукового товариства ім. Шевченка до українського вільного університету : матеріали міжнар. наук. конф. (Пряшів-Свидник, 12-15 черв. 1991 р.) / укл. М. Мушинка. – К. ; Л. ; Пряшів : Ін-т укр. археографії АН України, 1992. – С. 217-223.
6. Калинова О. Український вільний університет: празький період  / О. Калинова // Історія в школах України. – 2009. – № 12. – С. 29-32.  
7. Карпенко В. О. Українські студії під небом Баварії : Мюнхенськi враження / В. О. Карпенко; іл. О. Приходько. – К. : Газ. «Вечірнiй Київ», 1998. – 144 с.
8. Кириленко О. Повоєнна преса української еміграції у фондах Українського Вільного Університету (Мюнхен, Німеччина) : структурно-топологічний аналіз / О. Кириленко, О. Яценко // Бібліотечний вісник. – 2005. – № 4. – С. 44-56.
9. Левкун Я. Іван Борковський та український науковий світ Праги / Я. Левкун // Схід. – 2012. – № 2. – С. 121-126.
10. Лопушинський І. П. Український Вільний Університет (УВУ) як провідний діаспорний навчальний заклад світу / І. Лопушинський. // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори) : літ.-наук. зб. / редкол.: І. Немченко (голов. ред.) [та ін.]. – К.; Херсон : Просвіта, 2005 – Вип. 4. – 2007. – С. 227-238.
11. Мельник В. Український, і вільний / В. Мельник // Слово і час. – 1992. – № 5. – С. 45-51.
12. Неврлий М. УВУ – база незалежної української науки у вільному світі (1921-1945) / М. Неврлий // Від наукового товариства ім. Шевченка до українського вільного університету : матеріали міжнар. наук. конф. (Пряшів-Свидник, 12-15 черв. 1991 р.) / сост. М. Мушинка. – К. ; Л. ; Пряшів : Ін-т укр. археографії АН України, 1992. – С. 205-215.
13. Рожнятовська О. А. Храм української науки в екзилі : до 90-річчя від дня відкриття Українського Вільного Університету (УВУ) / О. А. Рожнятовська // Календар знаменних і пам'ятних дат. – 2011. – № 1. – С. 42-51.
14. Романова В. Європейські шляхи української освіти: Український вільний університет / В. Романова // Слово Просвіти. – 2016. – № 37(15-21 верес.). – С. 11. Режим доступу: http://slovoprosvity.org/2016/09/15/yevropejski-shlyaxi-ukrainskoi-osviti-ukrainskij-vilnij-universitet (дата звернення: 12.01.2021).
15. Савенко Т. С. Діяльність членів НТШ у створенні та діяльності українського університету / Т. С. Савенко  // Запорізький національний університет. Історичний факультет. Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету / Запоріз. нац. ун-т. Іст. ф-т, Ін-т укр. археографiї та джерелознавства iм. М. С. Грушевського НАН України. Запоріз. від-ня; редкол.: Ф. Г. Турченко та ін. – Запоріжжя : ЗНУ, 1993. – Вип. 20. – 2006. – С. 160-165.

Підготувала провідний бібліограф Т.С. Федько