«Великий південь. Брами солі білі»: презентація роману Світлани Тараторіної «Дім солі»
Проєкт «Літературні зустрічі з Гончарівкою» не втрачає своєї актуальності і дозволяє ближче знайомитися з українськими письменниками, їхніми цікавими, актуальними творами, краще розуміти Україну через мову, культуру, літературу, історію. А також нагадувати всім херсонцям та гостям проєкту з інших міст України, що наша Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека імені Олеся Гончара завжди відгукується на потреби своїх користувачів, навіть перебуваючи в таких скрутних обставинах. І наші зустрічі – яскраве тому підтвердженя.
3 січня відбулася перша в цьому році «Літературна зустріч з Гончарівкою». Гостею стала українська письменниця та PR-менеджерка Світлана Тараторіна з презентацією свого роману «Дім солі».
Народилась і виросла вона у Криму, в селищі Роздольне. Авторка урбан-фентезі «Лазарус» про Київ початку XX ст., художньої біографії для дітей про Марію Примаченко «Оця Марія звірів малювала», коміксу про підлітків з прифронтових територій «Звуки миру» та низки оповідань. Володарка премії «ЛітАкцент року-2018» та відзнаки The Chrysalis Award 2019 від Європейського товариства наукової фантастики. Пані Світлана зізналася, що її улюблений жанр саме фантастика.
У 2023 році у видавництві Vivat вийшов друком її другий роман – постапокаліптична фантастика, написана на основі історії міфів та легенд Криму «Дім солі». Ця книга – постапокаліптичне фентезі, написане за всіма канонами саме жанру фантастики. Тут міцно переплелися динамічний сюжет, історія, альтернативне минуле і майбутнє, міфи і легенди Криму, персонажі з історичними і вигаданими іменами, та власні фантазії авторки, для якої Крим є рідним місцем, де вона виросла.
Пані Світлана розповіла, що роман мав вийти у світ у лютому 2022 року або ж 18 травня – у день депортації кримських татар. Але через повномасштабне вторгнення публікація книги відбулася через рік запланованої дати. Їй дуже хотілося дослідити свій рідний край і розказати його тисячолітню історію. Бо українці мало знають про історію Криму та й півдня України в цілому. Події фентезі відбуваються на колись квітучому, перетвореному на попіл, півострові Кіммерик.
У романі назва Крим не згадується взагалі, але її можна віднайти у топонімі півострова Кіммерик, який після спалахів-катастрофи перетворився на засолений Дешт.
Письменниця присвятила книгу своїй 95-літній бабусі, яка переїхала до Криму у 1962 році, і змушена була покинути в 2021, але дуже мріє туди повернутися. Пані Світлана розповіла, що бабуся бачила, як наприкінці 1960-х до вікон будинку дійшов Північнокримський канал, як бетонними руслами потекла дніпровська вода. Це дозволило перетворити засушливий, подекуди засолений північний степ на родючі землі. А в 2014-му бабуся вже побачила, як канал висох. Звідси й народилася метафора засушливої, засоленої землі, де живуть змінені, не дуже приємні, усіма забуті люди.
У 1944 році, коли відбулася депортація татар, 90% топонімів населених пунктів Криму було змінено, щоб просто стерти історію з пам’яті людей. Рідне селище пані Світлани Роздольне мало назву – Ак-Шеїх. Прибиралися не тільки татарські назви, а й всі, які говорили про ті народи які так чи інак століттями жили на цій території. Все тотально було перейменовано.
То хто ж був «справжнім, корінним» населенням півострова? Найчастіше їх називають таврами або кіммерійцями. Пізніше були скіфи та інші народності. Пані Світлана розповіла про матріархальне плем’я, яке раніше заселяло Крим. Це були сармати, які жили практично одночасно зі скіфами. Якщо останні були потомками союзу Борисфена і місцевої богині, то сармати були нащадками скіфів та амазонок. За свідченнями античних істориків, у скіфів панувала традиція: жінка не могла одружитися, якщо не перемогла трьох ворогів. Голови здоланих противників вони вішали на коней.
Сподобалася історія про сарматську царицю Амагу. До неї за допомогою звернувся Херсонес, який потерпав від нападів скіфських царів. Амага зібрала 300 воїнів і за добу розбила ворогів. Вона стала прикладом жінки-войовниці і підтвердженням теорії про рівноцінність жінок та чоловіків, як воїнів. Авторка одну зі своїх героїнь назвала цим ім'ям та передала її пристрасть.
А ще в Криму жили готи, гуни, хозари, половці, золота орда.
Пані Світлана розповіла, що коли вона навчалася в школі, то на уроках постійно розповідали про ворогування між Кримським ханством і Військом Запорізьким. Однокласники, які були кримськими татарами, почували себе дуже некомфортно. Але хоч взаємини кримських татар і козаків були різними, можливо, не завжди однозначними, але це взаємини сусідів у якомусь сенсі рівноправних, коли всі домовленості свідчать про відсутність бажання завоювати іншу територію та народ. Одним із ключових образів в українському фольклорі є запорожець Мамай. Це лицар, оборонець віри та люду. Вразило те, що Мамай було популярним другим ім'ям серед тюркських хлопців. Його перекладали, як відсутність імені. Ним називали дітей, аби приховати їх справжні імена і вберегти від викрадення злими джинами. Це багатошаровий образ.
У книзі є багато імен, які можна асоціювати з історичними особами. Пані Світлана використала ім’я Джафера Сейдамета – лідера національно-визвольного руху кримських татар, Петра Болбочана. Хоча не додала до роману історію про його переможний похід у Крим, їй було важливо згадати саме його ім'я.
Наостанок пані Світлана порекомендувала книжки, які можна прочитати, щоб «зрозуміти» Крим.
Анексія Криму не сталася легко – люди виходили на мітинги, люди протестували. За свою позицію і свій спротив багато з них поплатилися. Але боротьба триває. Минуле виправити неможливо, але щоби вплинути на майбутнє, ми маємо знайти спільну мову з людьми, що живуть на півострові, з якими в нас насправді багато спільного. Єдиний шлях це зробити – знати про цей регіон, його багату культуру та історію, полюбити його. Крим повернеться додому, ми приїдемо в Крим і нам буде, про що поговорити.
Дякуємо пані Світлані за цікавезний екскурс в історію Криму, бажаємо творчих успіхів та чекаємо презентації нової книги вже в стінах відбудованої Гончарівки!
