Весняні "мовно-поетичні лелітки"
Відбулася п’ята зустріч проєкту «Мовно-поетичні лелітки», який покликаний дарувати його учасникам естетичну насолоду від краси українського слова. Цю зустріч можна по праву назвати «епітетово-усміхайликовою».
Навесні досить часто бувають дощі: теплі, грозові чи затяжні. Тому на початку учасники розповіли, з яким саме дощем вони себе асоціюють.
А потім ми говорили про такі художні засоби, як епітети. Вони додають образної, емоційної характеристики особі, явищу чи предмету. Саме в усній народній творчості повсякчас трапляються так звані постійні епітети. Народ, коли створював пісні використовував епітети, які стали постійними: чорні брови, карі очі, ясні зорі, тихі води. А які гарні та незвичні весняні епітети зустрічаються в українській прозі та поезії!
Учасники зустрічі знаходили їх у віршах П. Тичини «Арфами, арфами», Л. Костенко «Дощі програють по городах гамму…», О. Лелеки «Весняні барви», Л. Галінської «Цілуй же, Березню, її», Ю. Іздрика «От ми й перебули зиму…».
Після прочитання поезій учасники зустрічі зізналися, що будуть ще з більшим зацікавленням розглядати весну й нагороджувати її новими епітетами.
А далі ми покреативили: треба було описати картину Анатолія Кичинського «Весняний букет», використовуючи епітети. «Ваза палкими обіймами огорнула букет», «густі пахощі квітів», «синьо-блакитні квіти», «у верховітті букету заховалася помаранчева бабка», «наповзаючі один на одного екзотичні жуки синього і світло-жовтого кольору» – ось неповний перелік із нашої спільної творчості.
Потім ми «смакували» розкішшю поетичного слова видатного українського поета, нашого земляка, Анатолія Кичинського. Його поезії «Вовче сонце над світом горить…», «Читаю напам’ять повільний у лампі вогонь…», «Моя маленька іскро Божа…», «По жовтому піску, по жовтім шовку жовтня…», «...І все це в повітрі, густім, як бурштин…», «Наприкінці літа наприкінці літнього дня» розраховані на інтуїтивно-образне бачення світу, на вміння одержувати інтелектуальну насолоду від образної складності.
Після прочитання віршів Анатолія Івановича у всіх виникло одностайне бажання більше дізнатися про його творчість.
Далі ми познайомилися зі словами, які вигадали українські письменники. Для всіх учасників було величезним здивуванням, що в Павла Тичини є 637 новотворів (!). А які ж незвичні та навіть веселі словотвори є в Михайла Стельмаха: «нудисвіт», «перошкряб», «мудригайло». Так хочеться їх частіше використовувати!
Підняли настрій всім учасникам зустрічі неологізми Сергія Пантюка: пички-мальовочки. І остаточно розвеселила й занурила в дитинство програма зі створення свого авторського смайла. Всі ми відчули себе дітьми.
Ми поповнили свої словникові запаси новими епітетами. «Весна пробивається золотом», «у неї коси вогняні, шовково-золотисті», «півонії, рожеві, як фламінго», «свинцеві хмари навесні налиті барвами оливи».
Це була цікава й неповторна весняна зустріч!
