Відгуки слухачів курсів та бібліотекарів на книги

Лілія Віжічаніна, бібліотекар,
викладач Безкоштовних курсів української мови у Херсоні

Надійка Гербіш «Теплі історії до кави», «Теплі історії до шоколаду»
Це дуже теплі і позитивні книги. У них зібрані історії про почуття й настрої, сумніви й рішення, далеку дорогу й затишний дім, чужі міста й близьких людей, солодкий шоколад і терпкувато-гірку каву. У них немає однозначних висновків і незмінних рецептів, а є пошуки та віра в імпровізацію. Є любов і сміливість, крихта суму й багато радості, чимало мрій і не менше спогадів.
Герої цих історій – прості жителі звичайних містечок, закохані, замислені, умільці надихати й такі, що за клапоть натхнення готові поділитися останньою філіжанкою кави, – хоча, що тут казати, вони готові ділитися своєю кавою й просто так. Вони щирі й справжні: пестять своїх котів, їздять на велосипедах, приймають гостей, печуть пиріжки й відсилають листівки, слухають вуличних музикантів і малюють маршрути на поторсаних картах. А ще у кожного з них є старі, улюблені горнятка, на дні яких і збереглися ці історії.
А ще як викладач курсів української мови дуже раджу її читати для збагачення свого мовлення. Адже ці невеличкі історії написані такою живою, багатою, образною мовою, тож читати їх – величезне задоволення!

Альона Бойко,
слухачка Безкоштовних курсів української мови у Херсоні

«Волонтери»

Письменник чи поет не може лишатися осторонь від біди, яка вже не перший рік вбиває Україну. Українські автори Ірена Карпа, Макс Кідрук, Сергій Жадан, Лариса Денисенко, Ірен Роздобудько, Катерина Бабкіна, Ірина Славінська, Гаська Шиян, Андрій Любка, Галина Вдовиченко разом з тисячами небайдужих співвітчизників воюють в тилу: живуть потребами бійців-атошників, їхніх сімей та дітей, борються з бюрократією, всіма можливими та неможливими шляхами рятують поранених, повертають їм бажання жити, ціною неймовірних зусиль збирають захисників на війну, а часом, зціпивши зуби від невимовного горя та бажання голосити з відчаю, проводжають в останню путь… Вони щодня віддають частинку своєї душі тим, хто віддає чи вже віддав здоров’я та життя за Україну. І вони просто написали про це. Без прикрас...

Вікторія Візниця,
слухачка Безкоштовних курсів української мови у Херсоні

 «Львів. Кава. Любов»
Це збірка дуже милих історій. Саме те, що потрібно для читання на ніч. Коротко і душевно! Хоча песимізму в історіях більше, ніж очікувалося. Я розраховувала, що це будуть дуже позитивні історії в стилі «Теплих історій». Однак життя багатогранне! Особливо мені припала до душі історія «Абонентська скринька» (Вікторія Гранецька). Саме ця історія дуже врізалася в пам'ять. Решта, на жаль, не такі.... Але такий вже в мене смак! Обожнюю вміло закручені сюжети) Чудово те, що історії різноманітні, хоч і пронизані спільною темою, і кожен обовязково знайде свою улюблену.

Ольга Чернова,
бібліотекар

Ірен Роздобудько «Гудзик – 2. Десять років по тому»
Як і всі поціновувачі творчості української письменниці Ірен Роздобудьмо, я  з нетерпінням чекала виходу роману «Гудзик – 2. Десять років по тому». Ця авторка особисто для мене стала доволі цікавим відкриттям. Запитання, як і у всіх прихильників даного твору, було одне: чи знайде головний герой свою кохану, а також як склалося у них життя через 10 років? Така вічна тема любові, вірності і зради ніколи не дає спокою, особливо жінкам.
Кохання – це завжди біль, а інколи і розпач. Ми дійсно часто не цінуємо те що маємо і, майже ніколи, не замислюємось над «щасливим сьогодні». Подобається стиль написання письменниці, її думки у творах просто дивують своєю простою геніальністю і глибиною. Раджу прочитати тому, хто має бажання заглибитись у психологію стосунків чоловіка і жінки, хто любив і втрачав!!!

Лілія Віжічаніна, бібліотекар,
викладач Безкоштовних курсів української мови у Херсоні

Зінаїда Луценко «Необдумана Міловиця»
І коли б ти тепер могла говорити з того світу,
моя Міловице, то я думаю, що сказала б ти
про причину нещасть твого роду…
Зінаїда Луценко «Необдумана Міловиця»

Дана книга – про життя жінки на фоні складних історичних подій ХХ століття. Міловиця пожертвувала безтурботним життям заради кохання. Разом з чоловіком вона пережила колективізацію, голод, війну.
Сюжет не поодинокий в сучасній українській літературі. Але роман підкупає своєю живою, дуже емоційною мовою. Ти входиш в життя героїв і не можеш з нього вийти вже далеко після того, як роман прочитаний... Просто читайте…

Генадій Письменний,
слухач Безкоштовних курсів української мови у Херсоні

«Волонтери»

«Мені до рук потрапила книжка – збірка новел «Волонтери». Сучасні відомі та не дуже відомі українські автори розповідають про події, які трапилися в нашій країні минулого року. Це війна, яка раптово увійшла в наше життя, яку ніхто не звав та не чекав. А вона прийшла, не спитавши нас. Життя поділилося на «до війни» та «зараз». Коли вона закінчиться, поки ніхто не знає. Вона поділила нас на тих, хто сприймає її як нашу спільну біду, та тих, кому байдуже, що відбувається на  Сході. Саме про це дана книга. Про людей, що воюють, та про тих,  хто допомагає нашим хлопцям на фронті.
Пропоную прочитати небайдужим до долі нашої країни та долі захисників, які втратили життя та здоров'я, захищаючи її.

Наталія Дереш, бібліотекар

Олена Печорна «Грішниця»

Вразило те, що роман написаний молодою авторкою. Роман про  надзвичайно важку жіночу долю. Деякі елементи сюжету побудовані на реальних подіях. Про це говорила і сама письменниця.
Роман емоційно напружений, весь час співпереживаєш головній героїні. Читала на одному подиху – рекомендую і вам, не пожалкуєте!

Зоріна Залуцька, бібліотекар

Зінаїда Луценко «Я, Миколайко…»

Щовечора я зі здивуванням помічаю, що мені не вистачає місця на робочому столі. Працюю в бібліотеці, тому у мене завжди лежить купа книжок – прибирай їх чи не прибирай. Щоб зручно влаштуватися, мушу весь час перекладати їх. Так і потрапляють до рук наступні книги для читання.
От і цього разу, перебираючи книги, натрапила на книгу Зінаїди Луценко «Я, Миколайко…». До слова, познайомившись одного разу з авторкою «Необдуманої Міловиці», я знала, що з нетерпінням  чекатиму її кожну наступну книгу.
Час «з поглинання сторінок» промайнув швидко. Книга (на жаль!) скінчилася. Залишилися тільки враження, ними й ділюся.
Ця книга точно для читання! Для легкого читання… Хочу зауважити, що мова тексту природна і проста, з купою прикольних словечок, максимально насичена гумором.
Автор знайомить нас, читачів, з маленьким добросердним, чудасіюватим героєм Миколайкою, який до кінця книги виростає і духовно, і фізично; любить його, зачаровується ним, подивовується його діяннями, переживає з ним всі його життєві перепетії, співчуває… і, головне, вплітає і нас в це дійство. Ця книга незвичайна: вона мовби звіт про пережите, зроблене, відтворене.
Автору я дуже вдячна за щирість!

Вікторія Візниця,
слухачка Безкоштовних курсів української мови у Херсоні

Сергій Лойко «Аеропорт»

Незважаючи на те, що тематика військова і книга пронизана специфічними термінами, в основі книги – людські долі. Читати легко, однак на душі тяжко. Безглуздість війни загалом, і нашої війни на Сході зокрема, виписана неперевершено через характери героїв. Якшо ви сподіваєтеся, що хоч чиясь історія закінчиться добре – не сподівайтесь.... І скільки ще буде таких історій? Відповіді не дасть ніхто.... На жаль... Читайте, незалежно від віку, вподобань і вашого ставлення до подій у країні і т.д. Чудовий художній твір з присмаком болю.

Альона Кисельова, бібліотекар

Макс Кідрук «Бот-2»

Навчаючись у школі, а потім в педагогічному університеті, я дуже багато читала художньої літератури. Але це була переважно російська класика та зарубіжні письменники, які спеціалізувалися в жанрі детективу або пригод. Українську літературу взагалі не любила читати. Після закінчення навчань якось пропав запал до читання.
І ось, вже працюючи в бібліотеці, якось побачила на столі у співробітниці, Л. Віжічаніної,  книгу сучасної української письменниці І. Роздобудько «ЛСД», згадала про своє захоплення читанням та ознайомившись з анотацією, вирішила прочитати її. Книга, на превеликий подив захопила. Так як Ліля в нас дуже захоплювалась сучасною українською класикою, то я попросила її порекомендувати мені ще щось цікавеньке. І з цього почалося моє захоплення сучасною українською літературою.  Потім в Інтернеті знайшла сайти, на яких рекомендували книги сучасних українських авторів. І ось там я серед багатьох книжок побачила книгу Макса Кідрука «Бот». Взяла в руки і… майже запоєм прочитала. З перших сторінок книга захоплює вас і вже не відпускає. Мова надзвичайно легка і зрозуміла. Хоча в книзі є багато специфічної термінології з математики, фізики, психології, але все це читається на одному подиху. Вражаюче описано пустельні пейзажі Чилі. Я до цього навіть не знала, що в цій країні знаходиться одна з найсухіших пустель Землі – Атакама. Ти ніби разом з героями роману переживаєш всі їхні пригоди: на потужних машинах проносишся по солончаках Атаками, з захопленням і зачудуванням розглядаєш фрактали, які малює Тимур Коршак для психоістоти, з полегшенням переводиш подих, коли трійка головних героїв, перемігши ботів, вирушає по домівках. Та на останніх сторінках розумієш, що у книги буде продовження. І ти починаєш гадати, коли ж ти зможеш взяти до рук другу частину «Бота»? Та ось нежданно-негадано ти дізнаєшся, що до Херсона з промо-туром приїжджає автор – Макс Кідрук. І не просто приїде, але і привезе продовження книги «Бот-2. Гуаякільський парадокс». Але більше мене вразив сам автор, а  не те, що вже є друга частина його книги. З перших його слів я побачила в ньому захопленого своє справою, щирого та напрочуд емоційного молодого чоловіка, який готовий ділитися з усім світом своїми враженнями та думками. З яким запалом він розповідав про свою подорож Намібією, показував фотографії чорної мамби, медоїда, гепарда. З його розповіді я дізналась багато цікавого для себе про життя цих тварин. Зокрема, що найстрашніший звір Африка не лев чи слон, а невеличка мила тваринка – медоїд. Також М. Кідрук ділився своїми задумками нових романів. Можу чесно зізнатися, що вийшовши після презентації «Бот-2», я два дні поспіль усім своїм знайомим розповідала про надзвичайного мандрівника та письменника Макса Кідрука.

І нарешті я тримаю в руках довгоочікувану книгу «Бот-2. Гуаякільський парадокс». Не можу сказати, що вона гірша ніж перша частина сіквелу, але захопила мене не відразу. На цей раз автор переніс події технотрилера до Еквадору. Дуже багато уваги в ній приділено опису заражених наноагентами еквадорців. Також Макс Кідрук не пройшов повз сучасні події  в Україні і згадав про них у своїй книзі. Дуже зворушливо описано, як українські жінки готові на все, щоб їх чоловіки не йшли до військкомату – навіть на те, щоб вони їхали до далекого Еквадору з двома підозрілими особами. Бо в Україні війна, гинуть люди, і жодна жінка не хоче, щоб її чоловік, батько чи син загинув там. А ще в книзі є нецензурна лексика. Автор попереджує про її наявність у своєму романі з перших сторінок. Але я б не сказала, що присутність нецензурної лексики мене дуже бентежила чи відштовхувала. Все було в розумних межах. Та й більшість людей в екстремальних ситуаціях хоч-не-хоч, але вставляють у свої висловлювання лайливі слова. Незвично було наприкінці книги побачити перелік музичних творів, які Макс Кідрук рекомендує для прослуховування під час прочитання роману. Хоча для мене кращим звуковим фоном під час читання є повна тиша. Так мене ніщо і ніхто не відволікає від книги. Я звісно прослухала всі музичні композиції і деякі з них мені сподобались. Мені не вистачило в другій частині «Бота» драйву, динаміки, екшену. Все було якось розмірено, неквапливо. Ось тільки наприкінці роману Макcу вдалося знову хвацько закрутити сюжет. І знову автор залишив наостанок безліч питань: де ж цілих 5 років перебували двоє малюків ботів, як їм вдалося вижити та хто збирається будувати лабораторію в Антарктиді? І ось тобі треба шукати відповіді на ці питання та гадати, що ж буде в третій частині сиквелу? А може ще й буде четверта частина?

Лілія Віжічаніна, бібліотекар,
викладач Безкоштовних курсів української мови у Херсоні

Ірен Роздобудько «Гудзик – 2. Десять років по тому».

Невимовно вражена. Вперше прочитала книгу про такі відомі, але вже історичні подіі Майдану. Скільки в цій книзі правди, болю, сліз, емоцій! Автор змушує жити життям героїв. Дана книга чудово  ілюструє, наскільки наше особисте життя і щастя залежить від подій, що відбуваються в суспільстві. Ці події роблять осіб, різних за соціальним статусом, абсолютно рівними. Цікавими є сюжети, пов'язані з перебуванням головних героїв за кордоном. Але висвітлення подій, що відбувались на майдані у 2013-2014 рр., просто заберуть ваш сон.

Як часто після прочитання чергової книги Ірен Роздобудько, так особливо і цей раз висловлюю своє щире бажання побачити екранізацію даноі книги, тим більше, що фільм на книгу «Ґудзик» знятий. Щиро вдячна Вам, Ірен Роздобудько, за дану книгу!

Вікторія Візниця,
слухачка Безкоштовних курсів української мови у Херсоні

Жанна Куява «Нічниця»

Нарешті ця книга потрапила і до моїх рук! Після прочитання хочеться сидіти і мовчати. Такий собі ступор. Добре, якщо нікуди не треба йти. Не хочеться їсти, не хочеться пити. Але потім проходить і думаєш – добре, що моє кохання звичайне і здорове, врівноважене, і в мене все добре. Бо виявляється, таке буває в цьому світі.... шо просто слів не вистачає. Що тут писати? Беріть і читайте! Чудовий твір, за який я безмежно вдячна автору! Жанна Куява, бажаю натхнення на ще не один роман! Один тільки недолік у книжки – на неї в бібіліотеці величезна черга!!!... Але довге очікування виправдане і навіть підперчило читання. Закутала книжечку в яскравий шалик, хай героям стане тепліше!

Маргарита Ярошенко,
слухачка Безкоштовних курсів української мови у Херсоні

 «Львів. Кава. Любов»

Що я вам скажу? Просто читайте.