Як барвистий килим самоцвітів: до Міжнародного дня рідної мови

21 лютого весь світ відзначає Міжнародний день рідної мови.
Наша бібліотека зробила цей день по-справжньому святковим. На захід, присвячений Міжнародному дню рідної мови, завітали представники різних національностей, що проживають на Херсонщині. Вони з великою любов’ю розповідали про свою мову і традиції.
Українську мову та культуру на святі презентувала викладачка безкоштовних курсів української мови у Херсоні, провідний бібліограф бібліотеки Лілія Віжічаніна:
«Мова – найнезбагненніший і найдосконаліший феномен людства. І чим багатша нація духовно, тим глибша й повнокровніша її мова. Немає народу, байдужого до рідної мови, до своєї землі, де народився й живе».

В Українському педагогічному енциклопедичному словнику академіка Семена Гончаренка визначається, що материнська мова – це рідна мова, тобто мова, якою розмовляє мати та родина і якою почала розмовляти людина після народження. Отож рідну мову всотують із материнським молоком.

Українська мова торувала тернистим шляхом, і досі не кожен українець дозволяє собі говорити цією вишуканою, неповторною мовою.

Про важливість мови в житті людини розповідається в одній легенді:

«Колись, дуже давно, жив на землі народ. Було це сильне, красиве і могутнє плем'я. Вони дружно працювали, вирощували врожаї. Рибалили. Полювали. Розводили худобу. Заможно жили ці люди. Та була в них одна велика біда: не мали вони мови. Зовсім не могли розмовляти, співати пісень, не могли сваритися, вимовити слів радості й любові, тому посмішка рідко торкалася їхніх облич. А винні в цьому були вони самі.

Багато років тому цей народ образив Мову, і вона, гірко зітхнувши, назавжди пішла від них, забравши з собою слова-квіти.

Оніміле плем'я давно пошкодувало, що скоїло таке, та часу назад не повернеш, помилки не виправиш. У тому племені, по сусідству, жила дівчинка з довгою косою, добрим серцем і великими, як небо, очима та хлопчик, який чудово грав на сопілці. Хлопчик часто заходив до сусідів, щоб подивитись на прекрасні вишиванки дівчинки, а вона заслухалася його грою.

Бачачи, як тяжко горює їх народ без мови, діти самі теж переживали, бо не могли висловити своїх думок і почуттів. Хлопчик подумав відшукати Мову, попросити в неї вибачення за свій народ і повернути втрачені слова-квіти. Дівчинка вирішила піти з ним. Та як же вони обізвуться до Мови, як скажуть, чому прийшли? Дівчинка вишила їх прохання на рушникові, він вийшов прекрасним, а хлопчик спробував домовитися через гру на сопілці. І полилася чарівна мелодія, якою всі заслухалися.

Чи довго шукали Мову діти, чи ні, того ніхто не знає. Знайшли її серед величезного поля, засіяного квітами-словами, які вона доглядала. Від пахощів цих квітів запаморочилася голова в дітей, а з вуст полилася пісня. Діти показали свої дари. Побачивши рукоділля дівчинки, почувши гру хлопчика, Мова все зрозуміла без слів. Взяла цілі оберемки своїх чарівливих, запашних різнокольорових слів і пішла за дітьми, понесла мову людям. З низько схиленими головами, з пошаною зустрічало плем'я Мову. Радості не було меж. Вдихнули люди аромат чарівних квітів... і заговорили, заспівали від щастя. З того часу бережуть вони слова-квіти, шанують Мову, як найбільший, найкоштовніший скарб».

Ми, українці, по праву можемо пишатися нашою рідною мовою. Вона – як барвистий килим самоцвітів, який не одне тисячоліття ткали наші пращури. Це криниця духовності й моралі, дзеркало українського менталітету, в якому відображається насамперед доброта, душевність, щирість нашого народу.

Ось деякі з особливостей української мови:

• Специфічно українські суфікси -інь, -ощ, -енк (далечінь, солодощі, поштаренко);
• Специфічно українські префікси якнай-, щонай- (якнайкращий, щонайгірше).
• Займенники з префіксоїдами будь-, казна-, хтозна (будь-хто, будь-коли, казна-куди).
• Прислівники з часткою -не- (де-не-де, коли-не-коли, хто-не-хто).
• Пестливі форми прислівників (поволеньки, тепереньки, теперечки, тутечки, тамечки, недалечко).
• Пестливі форми дієслів з суфіксом -оньк-: їстоньки, питоньки, гулятоньки.
• Праслов'янські закінчення дієслів дати, їсти, розповісти: даси, їси, розповіси.
• Поряд зі звичайним аналітичним майбутнім (буду робити, будеш писати), яскравою й унікальною серед усіх слов'янських мов морфологічною рисою української є синтетичний майбутній час дієслів недоконаного виду (робитиму, писатимеш) з аналогією в романських мовах.
• Форми з повторенням префікса -по: попоїли, попождеш тощо.

Тож дозвольте цій вишуканій, живій мові полонити світ ваших думок!