Його захопленнями були історія та бібліографія: до 110-річчя від дня народження Микитина Теодора Дмитровича
29 вересня 2023 року виповнюється 110 років від дня народження українського письменника та бібліографа Микитина Теодора Дмитровича.
Народився він у галицькому містечку Радехові, що на Львівщині, в учительській сім’ї.
У часи міжвоєнної Польщі вчився у Львівській українській гімназії, закінчив гімназію «Рідної школи» у м. Чорткові Тернопільської області. Вчився у Вільнюському університеті, куди легше можна було потрапити українцеві. Потім перевівся на юридичний факультет Львівського університету і 1939-го його закінчив.
Писати Теодор Дмитрович почав ще студентом університету. Його оповідання та репортажі часто публікували у львівському щоденнику «Новий час» та інших періодичних виданнях. У травні 1939-го видавництво Івана Тиктора у Львові випустило в світ його першу повість «Нові люди» - про жахливе безробіття серед української інтелігенції в Галичині.
У травні 1944 р. призваний був до червоної армії. Якийсь час писав історію свого полку українською мовою, яку тут же перекладали на російську, постійно відстоював прізвище Микитин, щоб не стати Нікітіним.
Наприкінці 1945 р. демобілізований з армії, згодом приїжджає до Львова, працює у видавництві «Радянська школа» над підготовкою підручників для польських шкіл. Понад 30 років Теодор Дмитрович був науковим секретарем і завідувачем відділу бібліографії Наукової бібліотеки Львівського університету ім. Івана Франка. У тодішній пресі раз у раз публікувалися його розвідки і наукові статті з питань книгознавства, численні бібліографічні праці, що виходили також окремими виданнями. У співавторстві з М. Бутриним уклав бібліографічні покажчики «А. С. Макаренко» (1963) та «400 років вітчизняного книгодрукування» (1964).
Захопившись історією, Т. Микитин багато часу присвячує вивченню різних історичних джерел, збирає архівні матеріали. Вже тоді письменник поставив перед собою завдання – відтворити у художніх творах малознані широкому колу читачів сторінки нашої історії від часів боротьби антів з Римською імперією і Дакією до утворення першої праслов’янської держави (повість «Поклик серця» у книзі «Крізь бурі») і аж до участі галичан у Визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького.
Після смерті Сталіна одна за одною виходять історичні повісті Т. Микитина: «Не пощербились мечі», «Полки йдуть на Галич» - з історії Галицько-Волинського князівства; «Під мурами Львова», «Полковник Семен Височан», «Над Кодаком», «Данило Нечай», «На Чорному морі, на білому камені», присвячені славним подіям української козаччини. Окремо стоїть роман «Спалах у темряві» - про антифеодальне повстання Івана Мухи на Підкарпатті і в Молдові у 1490-1492 рр.
Перу Т. Микитина належать також історичні повісті з життя стародавньої Ассірії й Вавілонії «Утікач з Ніневії» і Древнього Єгипту – «Писар Імхотеп» (у збірнику «Історичні повісті»).
За повість «на сучасну тему» «Над голубими плесами» (1962), в якій автор вимагав знання української мови від усіх громадян України і показав моральну деградацію номенклатурної верхівки, його, безпартійного, довго і нещадно били обкомівські бонзи.
Історичні повісті Т. Микитина були дуже популярними серед читачів, особливо молоді, і ніколи не залежувалися у книгарнях.
Більше про Т.Д. Микитина можна дізнатися, звернувшись до документів із фондів ХОУНБГ:
- Бутрин М. Теодорові Микитину – 80 // Літературна Україна. – 1992. – 14 жовт.
- Чумак В. Живі в пам’яті нащадків // Жовтень. – 1982. - № 6. – С. 113-114.
