«Мовно-поетичні лелітки»: зустріч напровесні

26 лютого відбулася четверта зустріч проєкту «Мовно-поетичні лелітки» – проєкту, який покликаний дарувати його учасникам естетичну насолоду від краси українського слова.

Цього разу ми говорили про особливий час року, назву якому дала наша чудова поетка Леся Українка – провесінь. Згадували й інші красиві «весняні» слова – «весніється», «рясніти», «брунька», «строкатий» тощо та читали зразки творів з цими милозвучними словами.

А весняного настрою нам додала гостя зустрічі – талановита педагогиня та поетка Надія Базильська. Вона поділилася з нами секретами своєї поетичної кухні та презентувала дебютну збірку поезій «Квітка надії» (Харків, 2024).

Пані Надія розповіла, що ніколи не думала, що буде сама писати. Вона багато читала й завжди мріяла бути вчителькою. Коли почалася повномасштабна війна, пані Надія почала рефлексувати в поезії.

Через рік опублікувала перший вірш про мову. На своє величезне здивування  отримала безліч вдячних відгуків. Вчителі присилали їй малюнки, відео, як діти декламують цей вірш. Це була така честь, що її поезія сподобалася. І ось тоді пані Надія наважилася на публікацію збірки віршів. Поділилася з нами, що асоціює себе з квіткою, і найбільше натхнення має навесні та влітку. 

У збірці багато поезій про війну, про те, що ми маємо об’єднуватися та допомагати одне одному. Пані Надія сказала, що їй дуже болить за тих, хто вмирає на фронті, хто не побачить майбутнього. Але ми віримо в Перемогу, що добро переможе зло й ніхто не буде забутий.  Слово «надія» в назві збірки означає й ім’я авторки, і надію на щастя, на Перемогу.

Ми слухали чудові вірші в авторському виконанні: «Як би я вишивала сорочку» – про свої спадки, про родичів,  «Вірити в себе» – звісно, ж про віру, коли сам себе витягуєш з депресії, «Сила слова», «Мій Крим» – як оду молодості та зображення величі моря, «Я не поет» – про відчуття, що хтось гине за тебе, і це спонукає бути максимально корисним тут і зараз, бо моє життя має ціну, яку заплатили інші люди.

Завершилася наша зустріч прекрасним віршем «Синонімічна ода горизонту», в якому кожен синонім слова «горизонт» зайняв найдоречніше місце в неймовірно глибокому за змістом поетичному тексті.

Ми насолодилися красою художнього слова пані Надії, її «достиглих метафор», «визрілих епітетів», загоювальних «анафор», які мають велику силу – «переживати втрату незнайомих героїв», «замітати павутину брехні», «складати мозаїку історії, що пишеться сльозами і кров’ю».

Поетичне слово пані Надії дійсно і світло, і зброя, і ліки, здатне розмальовувати соковитими фарбами почорнілий від горя світ. А списи її метафор не ранять нікого, зате здатні заглушити, хоч на певний час, біль від сирен, бо спонукають до роздумів, молитов, до зміцнення своєї віри. Так було і під час нашої зустрічі.

Дякуюємо нашій гості за дуже мотивуючу та натхненну зустріч!