Битва під Оршею: згадаємо спільні сторінки славетної історїї України та Європи

8 вересня 2014 року виповнилося 500 років з часу перемоги об’єднаних військ Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського та Королівства Польського над військом Московського царства у битві під Оршею.

Андрій Лопушинський - співробітник краєзнавчого музею, керівник “Клубу історичної реконструкції”

Ця битва є однією з найславетніших сторінок в історії українського, білоруського, литовського та польського народів, коли їхнє військо на чолі з князем Костянтином Острозьким, на той час Гетьманом Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, розгромило військо московитів під Оршею на р. Кропивній. Битва під Оршею – це досвід спільних зусиль різних народів центральної Європи у боротьбі за свою свободу та незалежність.
У Литві битву під Оршею щороку відзначають на державному рівні. У Білорусії жителі в цей день вітають один одного листівками. У Рівненській, Вінницькій, Хмельницькій та Житомирській областях святкування перемоги у цій битві теж набирає обертів. Херсон теж не стоїть осторонь… Так, на останньому засіданні клубу любителів історії «Кліо», що відбулося 9 жовтня 2014 року був запрошений співробітник краєзнавчого музею, керівник “Клубу історичної реконструкції”, Андрій Лопушинський, який  виступив з дуже цікавою доповіддю  про славетну битву під Оршею.
Ось деякі історичні події та факти, про які йшла мова:

Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське було однією із найбільших держав Європи. Власне, литовці становили меншість з-поміж населення держави. До складу князівства входили переважно білоруські й частково українські землі. Офіційною мовою князівства була руська мова, що містила елементи не тільки білоруських, але й українських говірок. У певному сенсі князівство продовжувало політичні й культурні традиції Київської Русі. Тому українське й білоруське населення, принаймні його еліта, сприймало Велике князівство Литовське як «свою державу».
У період Середньовіччя Волинь стала осередком української аристократії. Саме тут зосереджувалися володіння знаних українських князівських родин. Після розпаду Київської Русі й пізнішої втрати Галицько-Волинської держави саме вони виступили продовжувачами давньоруських політичних та культурних традицій. Серед найпотужніших була династія князів Острозьких. Князь Костянтин Острозький (1460-1530) уславився насамперед як полководець та адміністратор. “Діяльність Костянтина Івановича об’єктивно сприяла утвердженню ідеї, що Русь-Україна є землею, якою правлять свої суверени. На самому ж надгробку князя, котрий знаходився в Успенському соборі Києво-Печерської лаври, його зобразили з короною. Так тоді зображували переважно королів”.

Волинський князь Костянтин Острозький

Наприкінці 1512 р. між Великим князівством Литовським та Московією спалахнула нова війна за білоруські та українські землі, яка тривала до 1522 року. Одним із визначальних епізодів цієї війни була битва під Оршею 8 вересня 1514 року.
Під час кампанії 1514 року Василь ІІІ захопив білоруський Смоленськ. У битві під Оршею московське військо хотіло узяти реванш за поразку від армії Великого князівства Литовського і Руського 1508 року. Однак раптовий марш "литвинів" (так у джерелах називали тоді не тільки етнічних литовців, але й білорусів та українців) з Вільна під Оршу, змусив нападників відступити на лівий берег Дніпра.
Об'єднаним військом командував волинський князь Костянтин Острозький. Сподвижниками Костянтина у битві під Оршею були литовський князь Юрій Радзивіл "Геркулес" і поляки Януш Сверчовський та Войцех Самполинський.
Армія Великого князівства Литовського і Руського складалася із українських, білоруських, литовських, польських загонів та невеликої кількості європейських найманців – загалом тридцять п’ять тисяч чоловік. Половина цього війська припадала на Коронне військо, тобто Корону Польську. Крім етнічних поляків, у Коронному війську було чимало українців (галичан, волинян, холмщаків та подолян). Трохи менше становили "литвини" (етнічні литовці, білоруси, українці з Полісся, Київщини, Сіверщини). Було також небагато литовських татар і найманої сербської кінноти. Численність Московського війська, очоленого воєводою Іваном Челядніним, сягала 40 тисяч кінноти.
Князь Острозький застосував новаторство у бойових діях при Орші, що стало предметом вивчення та наслідування його сучасниками. Він навмисне імітував відступ, завівши противника під залп своєї артилерії. Розгром московської армії під Оршею був тотальним. Було знищено чи втопилися в  Кропивній та Дніпрі понад 30 тисяч московського війська, близько 8 тисяч солдатів було взято в полон.
Основну роль тут відіграли білорусько-українські війська. Військо московитів втратило понад дві третини особового складу, з 11 воєвод у полон потрапило шість, двоє загинуло і лише троє врятувалось втечею. У полон було взято 37 значних бояр, 2 тисячі дворян, захоплено багаті трофеї, у тім числі всі московські прапори. Серед трофеїв знайшли і тисячу кайданів, які Василь ІІІ приготував для вояків Великого князівства.
3 грудня 1514 р. населення Вільна (сучасний Вільнюс) вітало Костянтина Острозького. На його честь було збудовано тріумфальну арку, через яку він на чолі свого війська в’їхав у столицю Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського.
Звістка про Оршанську битву облетіла європейські країни. Були навіть спеціально видані чотири брошури латиною та німецькою мовою, в яких король Зигмунд І та нунцій Пізо розповідали про битву папі Леону Х.
Доброю пам’яткою про цю битву є картина "Битва під Оршею", намальована її учасником, учнем знаменитого художника Лукаса Кранаха Старшого. Цікаво, що на одному полотні він змалював різні моменти битви, і тому князь Острозький намальований там аж тричі. Ця картина є чи не найкращим баталістичним полотном доби Відродження і нині милує око глядачів у Національному музеї Польщі, що у Варшаві У «Волинському короткому літописі» є поетичний опис Оршанської битви, в якому прославляється князь Острозький. Автор «силу велику московську» прирівнює до «раті татарської», таким чином наголошуючи на тому, що ця битва була своєрідним цивілізаційним конфліктом між «Європою» та «Азією». Оршанська битва збереглась і у фольклорі. До нас дійшла білоруська народна пісня «Ой, у неділю пораненько…», у якій оспівується ця битва.
Князь Костянтин Острозький побудував на честь перемоги дві православні церкви у Вільні – Пресвятої Трійці  та Свято-Микільську. До сьогодні збереглась церква Пресвятої Трійці – головний храм монастиря Василіанського чину. У богослужінні використовується українська мова.
Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське обстояло свою незалежність. То була спільна перемога коаліційних сил народів, яка зупинила експансію Московського царства. Оршанська перемога протягом багатьох століть давала наснагу центральноєвропейським народам у боротьбі з іноземними загарбниками.

Відзначення цієї перемоги має важливе значення для патріотичного виховання громадян України, збереження історичної правди і пам'яті про славне минуле та велич Української держави, формування почуття гордості за свій народ та утвердження України як європейської держави. Відзначення битви під Оршею дасть можливість українцям переосмислити власну історію, сприятиме налагодженню співпраці та розбудові добросусідських взаємин з європейськими країнами.