Чумацькі ікони на камбалі: нові дослідження Андрія Лопушинського

Чергова зустріч у рамках проєкту «Вечори історії з Гончарівкою» об’єднала любителів історії довкола незвичайної теми: «Чумацькі ікони на камбалі: нові дослідження». Цю тему висвітлив херсонський краєзнавець, нині співробітник Музею історії міста Києва, Андрій Лопушинський.

Як зауважив дослідник, на сьогодні нам доступна інформація про сім ікон на камбалі, що надійшли у 1882–1925 рр. до музеїв, та письмова згадка ХІХ ст. про ще одну таку ікону, яка перебувала в приватної особи. До нашого часу збереглись лише дві ікони з с. Демки Золотоніського району Черкаської області. У записах музейних інвентарних книг, музейних каталогах, доповідях етнографів зустрічаються такі визначення: ікона на камбалі, ікона на рибі-камбалі, ікона на рибі (камбалі), образ на рибі камбалі. Слово «риба» завжди уточнюється до «камбала». Дві такі ікони, що збереглись до нашого часу, написані на калкані азовському та річковій камбалі чорноморській (глось), поширеній у Чорному морі, у Сиваші та прилеглих ділянках Азовського моря. Обидва ці види риб відносяться до ряду камбалоподібних, тож вважаємо допустимим використання терміну «ікони на камбалі» на відміну від широко розповсюджених ікон на головах крупних риб, що створювались для паломників у Палестині.

Пан Андрій також зауважив, що сьогодні немає даних для визначення середовища походження ікон на камбалі – у спільноті морських рибалок чи чумаків. Можемо лише стверджувати їх паралельне використання і рибалками, і чумаками, хоча кількісна перевага відомих ікон на камбалі – на боці чумаків.

Зважаючи, що в обох випадках ікони передавались через законоучителів одного училища, можна припустити, що «одне з поселень на Азовському морі, жителі якого майже виключно займаються рибальством», – це рибальське поселення на Чубурській косі біля с. Маргаритівка. Це поселення розташовувалось у безпосередній близькості до місця скупчення риби у Таганрозькій затоці, ймовірно, поблизу селища Кругле на узбережжі. Жителі с. Кругле та селищ Батайськ і Койсуг, розташованих за день шляху від заливу, протягом майже всього року чумакували. Вони перевозили хліб, масло, сало, деревину з Ростова-на-Дону в Таганрог та фрукти й сіль з Криму на Дон. Також на Дон приїжджали за рибою та на зимівлю немісцеві чумаки. Таке безпосереднє спілкування чумаків та рибалок пояснює поширеність ікон на камбалі в обох спільнотах.

Також Андрій Лопушинський зауважує, що у XVIII-ХІХ ст. камбала не мала великого промислового значення і масово не вивозилась за межі регіону вилову у засоленому вигляді (камбала консервована в олії завозилась з-за кордону), тому можемо припустити, що традиція використання ікон на камбалі сформувалась на узбережжі Азовського моря. Зимівля частини чумаків на узбережжі сприяла культурному обміну між чумаками та рибалками, які займались осіннім та зимовим ловом риби. Можливо, в цій взаємодії і народилась традиція використання ікон, написаних на засоленій та висушеній камбалі.

З другої половини XVIII ст. майже всі береги Таганрозької затоки та частина устя Дону були заселені українцями. Ймовірно, цей період можна вважати часом виникнення української традиції написання ікон на камбалі.

Дякуємо нашому гостеві за цікаві дослідження та їх популяризацію у середовищі любителів історії, друзів Гончарівки.

Друзі! Хто не був з нами, відеозапис лекції можете переглянути тут: https://www.youtube.com/watch?v=P14ScknUuec.

Найцікавіше ж лишилося за кадром. Тому наступного разу обов'язково приєднуйтесь, аби відчути невимушену атмосферу наших зустрічей та поспілкуватися в колі чудових однодумців.