Доля книжково-рукописного зібрання1

Структурно бібліотека складалася з трьох відділів: рукописи; стародруки; книги, брошури та періодичні видання. У відділ рукописів ввійшли історико-географічні матеріали. Це, в основному, малі за об'ємом рукописи. Ймовірно, саме цими документами наповнювалися «Сборники историко-географических материалов по Волынской губернии», які складалися таким чином: для кожного повіту заводилася окрема папка, куди збиралися різні матеріали, що відносяться до певної місцевості – давні, нові акти чи їх копії, описи, етнографічні спостереження, плани, види місцевостей, пам'ятники старовини, статистичні дані і т. д. Крім рукописних матеріалів в «Сборники» входили також і друковані видання. В основному – це вирізки з газет. Цінними науковими джерелами є і більші за масштабом рукописні документи: збірки актів державних установ, програми для вивчення краю, велика кількість біографічних джерел тощо. Сюди увійшли особисті документи багатьох видатних осіб та сімейні архіви. Це папери нумізмата Я. Я. Волошинського, головний вміст яких – щоденники розкопок, проведених ученим у 50-х роках XIX ст. на території Київської губернії. Є серед них і зошит, в якому записані легенди, зібрані в Овруцькому повіті в кінці 40-х років XX ст. одним з місцевих поміщиків. Вражає об'ємністю архів роду Макаровичів, що хронологічно охоплює період з 1684 по 1857 рр.
У колекції рукописного відділу бібліотеки Городоцького музею був і диплом на дворянство, виданий Івану Хухровському 1775 р. з автографом Станіслава Августа, етнографічні матеріали Я. Павловського, рукописи Деражненського костьолу, тисячі документів, що стосувалися м. Чуднова і т. д. Це, зрозуміло, неповний перелік рукописів, що знаходилися у бібліотеці барона Ф. Р. Штейнгеля. Належної оцінки заслуговує власне ініціатива їх збору, копітка робота по опрацюванню, коли з поля зору дослідників не було випущено жодного документа. Вони добре усвідомлювали унікальність таких матеріалів для нащадків. Відділ стародруків кількісно найменший, але зовсім не поступається своїм значенням перед колекціями інших відділів. Сюди увійшли книги, видані до початку XIX ст. Загалом – це твори релігійної тематики. Найдавнішими з них є «Трифологій» (Львів, 1632 р.), «Тріодь» (Львів, 1664 р.), «Євангеліє тетр» (Вільно, 1644 р.) та «Апостол» (Львів, 1654 р.) з рукописною вставкою читань Премудрості Соломона. У відділі наявна велика кількість уніатських богослужбових книг XVIII ст. видання Почаївської Лаври. Без сумніву, колекція стародрукованих книг барона Ф. Р. Штейнгеля має меморіальне значення для розвитку науки та культури нашої держави. Відділ «Книги, брошури та періодичні видання» поділяється на підвідділи: природознавство, географія, історія та етнографія, народна освіта, суспільствознавство, белетристика, періодичні та довідкові видання. Найзначнішу частину відділу становлять книги історичної та етнографічної тематики. Варто вказати на велику кількість суто біографічних праць. У більшості своїй - це описи життя та діяльності видатних діячів: Мелентія Смотрицького, князя Костянтина Острозького, Раїни Могилянки, князівни Вишневецької, митрополита Петра Могили та його сподвижників і т. д. Серед книжок багато праць бібліографічного характеру: П. Житецький «Описание Пересопницкой рукописи XVI в.» (Київ, 1876 р.); «Библиографическое и историко-литературное исследование о Богогласнике» (Вільно, 1876 р.); Ювеналій Тихоновський «Указатель содержания неофицальной части Волынских Епархиальных Ведомостей за первые 20 лет их существования (сентябрь 1867 – сентябрь 1887 гг.)» (Почаїв, 1888 р.) тощо. Цінною також є та частина відділу, в якій зосереджені періодичні видання і журнали та відбитки з них. Зазвичай це – «Киевская старина», «Волынь», «Волынские губернские ведомости», «Археологическая летопись Южной России», «Волынские епархиальные ведомости», «Вестник Западной России». Формуючи свою бібліотеку, не обійшов Ф. Р. Штейнгель і тему народної освіти. Різного роду програми, історико-статистичні описи шкіл губернії, настанови для вчителів, абетки та інше знайшли достойне місце на полицях Городоцької книгозбірні. Топографічні матеріали (карти, плани), враження від подорожей, описи місцевостей, ілюстровані путівники а також наукові праці з природознавства зосереджені у підвідділі «Географія». До складу бібліотеки входила фонотека, матеріали якої одночасно відігравали і роль експонатів музею. У фонді музею також нараховувалося близько 1000 екземплярів негативів.
Перед створенням музею і в першому звіті про його діяльність за 1896-1897 рр. Ф. Р. Штейнгель як власник заповів: «Турбуючись про долю музею, я зробив належне розпорядження, на випадок неможливості чи небажання вести цю справу далі мною чи моїми нащадками, про передачу музею безплатно якій-небудь громадській установі».
На основі цього та кількох інших джерел сучасні дослідники, зокрема С. Шевчук, висловлюють припущення, що збанкрутувавши перед війною, він міг просто передати фонди до Товариства Дослідників Волині у Житомирі, з якими неодноразово співпрацював.
Проте існують інші джерела, які здатні спростувати таке твердження. Зокрема, за повідомленням волинського краєзнавця 20-х років XX ст. В. Гнатюка, доля славнозвісного Городоцького музею склалася трагічно. Він вважав, що фонди цього музею в 1914 р. Федір Рудольфович евакуював на Кубань, до свого брата Штейнгеля Володимира Рудольфовича, який мешкав у родинному маєтку в с. Хуторок. У ході громадянської війни 1918р. брата було вбито, а його хутір разом з матеріалами музею спалено. Пізніше дослідник історико-краєзнавчого руху на Волині Л. В. Баженов спростував категорич¬не твердження свого попередника: «У 1914 році музей евакуйовано на Кубань, де сліди його загубилися».
Більш повну інформаційну ясність для дослідження проблеми вносить висловлювання самого власника осередку в с. Городок барона Ф. Р. Штейнгеля, виявленого нами в одному з листів до М. Ф. Біляшівського (26 лютого 1922 року): «От музея как частью перевезенного в Киев, так и частью перевезенного на Кавказ ничего не осталось!». Перебуваючи за кордоном (при уряді Гетьмана Скоропадського Ф. Р. Штейнгель був послом у Берліні), він, ймовірно, не знав, як склалася подальша доля його музейних колекцій та рукописно-книжкових збірок. Проте сьогодні можна з упевненістю констатувати, що фонди Городоцької бібліотеки мали свою складну подальшу долю, як і багато інших приватних зібрань Волині.
У період Першої світової війни, Української революції 1917-1920 рр., становлення радянської влади, націоналізації багато колекцій було кинуто напризволяще: їх знищували, розкрадаючи і спалюючи покинуті родові маєтки.
Виняткова роль у збереженні книжково-рукописного надбання України, що сформувалося до першої чверті XX століття, належить Національній, а згодом Всенародній бібліотеці України, що підпорядковувалася Всеукраїнській академії наук. Комплектування  національного бібліотечного фонду та порятунок книжкових колекцій і зібрань були основною метою та домінуючою ідеєю діяльності Бібліотеки. Збиранню бібліотечного фонду сприяла і звістка про створення Товариства прихильників Національної бібліотеки та підтримка добровільних помічників, які сповіщали членів Тимчасового Комітету по створенню ВБУ про можливості придбання тих чи інших колекцій або про порятунок бібліотек, котрі залишились у ці буремні роки без власників.
Так, вивчаючи протоколи засідань ТК (1919-1920 рр.), неодноразово виявляємо той факт, що постійно наголошується на проблемі знищення музею та бібліотеки барона Штейнгеля.
На жаль, джерела, з яких походить ця інформація, у вище названих протоколах не вказуються. Відомо лише, що Городоцька бібліотека у той час була розпорошеною і знаходилась в Києві за різними адресами. Це дає підстави висловити припущення щодо етапності евакуації Штейнгелем музейного зібрання.
Слід зазначити, що після встановлення радянської влади в 1919 р. починається процес централізації бібліотечної справи та видавничої діяльності. 1 березня 1919 року виходить постанова НКО УРСР «Про реквізицію бібліотек», згідно з якою бібліотека барона Штейнгеля, як, зрештою, й інші подібні зібрання, переходили у відання позашкільного відділу народної освіти. У травні 1919 р. було створено секцію охорони бібліотек Київської губнаросвіти, на яку офіційно покладалося завдання охорони бібліотек від розпорошення та самочинних реквізицій. Сортуванням книжок опікувався бібліотечний підрозділ Київського губвиконкому.
Усвідомлюючи наукову та культурологічну цінність бібліотеки барона Штейнгеля, представники ВБУ мали твердий намір приєднати це зібрання до фондів Бібліотеки. З приводу вирішення цього питання ТК неодноразово звертається до новоутворених установ. Так, під час засідання ТК від 4 березня 1919 року, коли піднімалося питання про знищення музею та бібліотеки барона Ф. Штейнгеля, було доручено Є. О. Ківлицькому провести переговори з секретарем бібліотечної комісії при колегії позашкільної освіти Марголіним стосовно цієї проблеми. У результаті чого було з'ясовано, що частина Городоцької бібліотеки знаходиться у відомстві Книжної Ради . Представником від Комітету у Книжковій Раді був Д. І. Багалій. Йому й доручено було подбати про те, щоб вціліла частина зібрання потрапила до фондів Бібліотеки. Під час засідання ТК 23 березня 1919 року академік повідомив, що ту частину бібліотеки барона Штейнгеля, що ще залишилася цілою, вже передано до Університету св. Володимира, і тому одержати її для Бібліотеки вже неможливо. Інша частина згаданої бібліотеки, яку вдалося зберегти від розграбування, переховується в міському музеї.
У той час музейний фонд претендував на монопольний перерозподіл бібліотечних та музейних фондів. Згідно з цим розподілом ВБУ мала пріоритетне право лише на давню та іноземну літературу. Є. О. Ківлицький спробував звернутися в бібліотечну секцію Київського губвиконкому з приводу отримання цієї частки книжково-рукописного зібрання Штейнгеля, що знаходилася в міському музеї. Про результати переговорів він повідомляв на засіданні ТК 16 травня 1919 року: «Виявилося, що спеціально створена комісія з представників від бібліотек м. Києва вирішить, кому передавати згадану бібліотеку». На тому ж таки засіданні було вирішено доручити Є. О. Ківлицькому та В. О. Кордтові «вжити всі заходи, щоб ця частина бібліотеки барона Штейнгеля була передана до Національної бібліотеки».
Справа вирішилась не на користь ВБУ. Книжки потрапили до міської бібліотеки і знаходилися у 15 ящиках. Через рік, 9 вересня 1920 року, уповноважений ВБУ П. Несторовський одержував з міської бібліотеки майно ВБУ. Книжки Штейнгеля виділили окремим пунктом у списку. На той час вони займали тринадцять шаф, розміщених у різних бібліотечних кімнатах. Таким чином зібрання Штейнгеля переїхало у ВБУ.
Але цим справа не скінчилася. На засіданні 21 грудня 1920 року академік А. Ю. Кримський доповів про бібліотеку, що зберігалась у готелі «Пласт». Серед інших там були і книжки з музею барона Штейнгеля. Цю бібліотеку забрав управитель будинку.
Працівниками Київського Університету св. Володимира теж було вжито чимало заходів для збереження покинутих напризволяще книжкових колекцій і зібрань. У березні 1919 р. до фондів його бібліотеки було приєднано одну з частин музейної бібліотеки барона Ф. Р. Штейнгеля. Деякі джерела дають нам підстави зробити припущення, що певну роль у цьому процесі відіграв М. Ф. Біляшівський. На відміну від Ф. Р. Штейнгеля, який з політичних міркувань не міг перебувати у той час у Києві, Микола Федотович не покидав міста, більше того, з 1919р. він стає одним з перших академіків ВУАН. Як нами зазначалося вище, Біляшівський стояв біля витоків формування зібрання у Городоцькому музеї, був співавтором програми діяльності і реально спів-засновником цього закладу. Тому, на нашу думку, йому була небайдужа доля цих колекцій. В особовому фонді ІР НБУВ нами було знайдено документ, що підтверджує цю гіпотезу. Зоологічний музей Київського Університету надіслав Миколі Федотовичу розписку (30 червня 1919 року), в якій зазначалося, що заклад отримав зоологічні матеріали з колишньої колекції Штейнгеля. Це свідчить, що Біляшівський мав доступ до зібрання Городоцького музею після його евакуації і, ймовірно, знав про попереднє місцезнаходження тієї її частини, що потрапила до Університету св. Володимира. До навчального закладу крім музейних колекцій потрапив і особистий архів барона Штейнгеля. Це дозволяє зробити припущення, що частина Городоцького зібрання, яка потрапила до Університету, перед цим зберігалась в одному з власних будинків Штейнгелів у Києві, ймовірніше в Липках (тут вони мешкали в часи Першої світової війни). Як близький друг родини, Микола Федотович, природно, потурбувався про те, щоб документи і книги потрапили в «надійні руки» і змогли далі виконувати покладені на них першопочаткові функції.
Керівництво Університету св. Володимира добре усвідомлювало значення бібліотеки барона Штейнгеля. Про що свідчить лист від 19 травня 1919 року, направлений до бібліотечної секції при відділі позашкільної освіти Виконкому, де зазначалося: «...по имеющимся у нас частным дополнительным сведениям, остальные ящики с книгами, пренадлежащие библиотеке барона Штейнгеля, находятся: часть в Первом Советском доме. Часть на складе Губпродкома». Повідомляючи про цю бібліотеку, університет просив бібліотечну секцію посприяти в справі передачі цих книг до закладу для складання «повної адресології» барона Штейнгеля як «представляющую из себя для университета большую ценность в деле народного просвещения». Подальша доля Городоцького зібрання була нерозривно пов'язана з долею бібліотеки Університету св. Володимира.
26 серпня 1926 року рішенням колегії НКО УРСР було затверджено передачу бібліотеки колишнього університету до Всенародної Бібліотеки України. Після ряду засідань паритетної комісії на кінець 1927 р. було остаточно завершено поділ книжкових фондів колишньої університетської бібліотеки між Київським інститутом народної освіти та ВБУ. Серед інших фондів до складу ВБУ увійшли колекції, що надійшли до бібліотеки Університету св. Володимира до осені 1920 р.
Частина книжково-рукописного зібрання барона Штейнгеля, що була у складі бібліотеки Київського університету, теж невдовзі втратила свою цілісність. З її складу було виокремлено рукописні матеріали згідно з розпорядженнями Центрального Архівного Управління. Відмінності у ідеології комплектування архіву та рукописного відділу бібліотеки були визначені ще при Гетьманаті: рукописний відділ мав збирати пам'ятки рукописної книжності та літературні, «побутові» (особові) архіви представників духовного життя України. Державні документи установ та відомств потрапляли до Національного архіву і т. д.
У листі до т. Лукашенка, голови комісії по об'єднанню бібліотеки колишнього Київського Університету з Всенародною бібліотекою України, зазначається, що за розпорядженням Центрального Архівного Управління УРСР рукописні матеріали, які переховуються в названій бібліотеці, підлягають розподілу поміж архівними установами. Через те, що архівні матеріали цього рукописного відділу хронологічно й по природі свого змісту належать до передачі Архіву Давніх Актів.
Таким чином вирішилася доля вцілілої частини зібрання рукописів бібліотеки Городоцького музею Волинської губернії барона Ф. Р. Штейнгеля. З масиву рукописів було виокремлено його епістолярну спадщину та творчі матеріали, що згодом склали особовий фонд Ф. Р. Штейнгеля в ІР НБУВ, а інша частина – музейні рукописні збірки і господарські документи, що стосувалися маєтку в с. Городок та власницької землі барона, – потрапила до Архіву Давніх Актів.
Отже, як зазначалось, першим етапом переміщення рукописних матеріалів як самостійного фонду в неописаному вигляді була його передача під юрисдикцію Архіву Давніх Актів. Проте, варто зауважити, що у фондах бібліотеки Київського університету ці матеріали складали окремий фонд. Потрапивши в архів, йому було присвоєно номер «284».
Наступне переміщення рукописних збірок Городоцького музею було здійснене у 1941 р. у Центральний Державний Історичний архів у Москві. Відразу присвоєно новий номер «1118». І лише у 1947 р. було проведено облік описаних матеріалів. Не було здійснено класифікації та відсутній подокументний облік. Стосовно кількості їх, то розміщені вони у 32 коробках. Проте саме під час перебування у складі ЦДІА фонд отримав назву «Штейнгель Федор Рудольфович, барон, помещик Волынской губернии в селе «Городок», член научных («Археологическое общество») и благотворительных обществ, организатор музея в 1896 г. и его хранитель».
За розпорядженням ГАУ МВС СРСР від 20 листопада 1950 року за № 12/14350 фонд № 1118 «Штейнгель Федор Рудольфович» у кількості 3 ящики (32 коробки) було передано у відання Житомирського облдержархіву УМВС (№ 435). Саме в цій установі здійснено детальніший опис рукописного зібрання барона Штейнгеля, яким донині користуються працівники архіву та науковці. Об'єднані за хронологічним принципом документи утворюють окремі справи, назви яких узагальнені і не розкривають зміст вміщених матеріалів. Подокументний аналіз фонду дає підстави стверджувати, що в описах ЦДІА в Москві та ЖОДА існують певні розбіжності не на користь останнього. Де саме відбулися ймовірні втрати, нам не вдалося з'ясувати, оскільки актову документацію Житомирського облдержархіву, яка могла б пропити світло на цю проблему, утилізовано.
Наступне переміщення відбулося 20 грудня 1952 року з ЖОДА до Ровенського облдержархіву, присвоєно № 366, у якому до сьогодні зберігаються ці матеріали.
Таким чином, уціліла частина рукописних збірок Городоцького музею барона Ф. Р. Штейнгеля пройшла складний шлях, «мандруючи» довгий час по різних архівних сховищах СРСР. Але і донині вона існує відокремлено від основного фонду музейної бібліотеки, що тепер зберігається в НБУВ.
Отже, ми дослідили долю книжково-рукописного зібрання барона Ф. Р. Штейнгеля. До моменту розпорошення воно складало основу бібліотеки першого на Волині обласного музею, яка в свою чергу стала регіональним історико-культурним центром. Після зміни власника зібрання пройшло складний шлях, і вціліла його частина нині зосереджена в декількох сховищах - Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського, Державному архіві Рівненської області, Науковому архіві Російського етнографічного музею в Петербурзі.