Доля книжково-рукописного зібрання українського культурного діяча барона Ф. Р. Штейнгеля

Ніна Миронець

Стаття присвячена дослідженню основних етапів переміщення книжково-рукописних матеріалів барона Ф. Р. Штейнгеля – науковця, громадсько-політичного та культурного діяча України, від моменту евакуації зібрання з родинного маєтку в с. Городок (Рівненський р-н) і до його теперішнього місцезнаходження.

На сучасному етапі розвитку історичної науки все актуальнішими стають дослідження киижково-рукописної спадщини видатних та маловідомих діячів української культури. Архівно-бібліотечні колекції перетворюються на історичні джерела, об'єкти дослідження історії культури, науки, освіти. Серед них достойне місце займає зібрання барона Штейнгеля, яке сьогодні потребує політичної та культурологічної реабілітації. Метою даної публікації є дослідження долі книжково-рукописної спадщини барона Ф. Штейнгеля як необхідної умови здійснення реконструкції складу та змісту зібрання.
Комплексному дослідженню долі книжково-рукописної спадщини барона Ф. Штейнгеля в історичній науці не було присвячено жодної ґрунтовної праці. Деякі епізодичні згадки та відомості з означеної проблеми подають у своїх працях рівненські краєзнавці – Г. Непомнящий, Г. Бухало, С. Шевчук. У контексті дослідження історії створення та діяльності Городоцького музею волинської губернії барона Штейнгеля вони подають інформацію про музейну бібліотеку, але лише в період її активного життєвого циклу. Окремо серед таких досліджень слід виділити працю С. Шевчука «Фольклорно-етнографічні студії Городоцького музею», у якій вперше прослідковано долю і сучасний стан деяких рукописних матеріалів з етнографічної колекції зібрання барона Ф. Штейнгеля, котрі нині зберігаються в Російському етнографічному музеї в Петербурзі.
Певний внесок у вивчення цього питання зробив С. Білокінь. Дослідник проаналізував протоколи засідань Тимчасового Комітету (далі – ТК) по створенню ВБУ, на яких неодноразово порушувалося питання про бібліотеку барона Штейнгеля, висвітливши таким чином деякі аспекти надходження частини книжкового зібрання Штейнгеля до ВБУ.
Оскільки одна з частин книжково-рукописного зібрання барона Штейнгеля перебувала у складі бібліотеки Університету св. Володимира, то до історіографічних праць з означеної проблеми потрібно віднести і дослідження Т. Є. Мяскової про передачу фондів бібліотеки Університету до ВБУ.
Барон Федір (Теодор) Рудольфович Штейнгель (26. 11. 1870 – 11. 02. 1946) народився в сім'ї інженера, статського радника Рудольфа Васильовича Штейнгеля. Вищу освіту здобув на природничому відділенні фізико-математичного факультету Варшавського університету. Яскравий представник прогресивної інтелігенції, він брав активну участь у громадсько-політичному житті тогочасного суспільства. У 1906 р. Штейнгель входив до складу української фракції І Державної Думи. З 1908 р. – член проводу Товариства українських поступовців. З осені 1915 р. очолює Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу міст, який надавав допомогу пораненим і хворим, санітарну обслугу армії, а потім технічну – постачання зброї, ремонт шляхів, мостів і т. д. Він очолював і Виконавчий комітет об'єднаних громадських організацій м. Києва, входив до першого складу Центральної Ради УНР (7 березня – 7 квітня 1917 р.). У квітні 1917 р. брав участь у роботі Всеукраїнського Національного Конгресу в складі її президії. У серпні 1917 р. Д. І. Дорошенко, формуючи новий уряд, запропонував кандидатуру Ф. Р. Штейнгеля на посаду Генерального секретаря торгу й промисловості. За часів правління гетьмана П. Скоропадського барон працював послом Української Держави в Німеччині (з 10 червня 1918 р.).
Відомим є ім'я барона Штейнгеля і як добродійника та мецената, сподвижника освіти та науки. Зі студентських років, захопившись краєзнавством Волині, на власні кошти проводив археологічні розкопки та етнографічні експедиції. Зокрема досліджував могильники періоду Київської Русі у с. Огудниці (Рівненський р-н Рівненської області). Зібравши цінні етнографічні та археологічні матеріали й інші джерела з історії Волині, Ф. Штейнгель за допомогою видатного археолога М. Біляшівського заснував 25 листопада 1896 року му¬зей в с. Городок – один із перших музеїв на Правобережній Україні, який став широко відомий в усій Російській імперії багатством своїх експонатів. «На Волині, настільки багатій історичним минулим, а також різноманітністю природи і народних звичаїв давно відчувалася необхідність осередку, де б накопичувалися матеріали, котрі так чи інакше характеризували різні сторони життя краю...», – писав А. Лазаревський у кінці XIX ст. про створення Городоцького музею. Географічний, антропологічний, археологічний, етнографічний та природничий відділи закладу зберігали в своїх фондах пам'ятки минувшини регіону. Крім того, при музеї засновувалася і бібліотека як науково-дослідний відділ, що мав створювати музейні колекції рукописної та друкованої книги і збирати наукову літературу для студіювання окремих питань волинезнавства. Читати ще.