Херсонський слід у долі Миколи Ремізова: з книги "Неизвестный Ре-Ми"

23 грудня відбулося останнє у 2017 році засідання клубу любителів книги «Кобзар».
З доповіддю виступила Дяченко Владислава Василівна – заступник директора з наукової роботи Херсонського художнього музею імені О.О. Шовкуненка, мистецтвознавець. Вона представила бібліофілам дуже цікаве видання – книгу Лариси Вульфіної «Неизвестный Ре-Ми» (Москва, 2017), яку отримала в дар від автора з вдячністю за надану допомогу в підготовці цього видання.
Отже, все по порядку:

Автор книги Вульфіна Лариса Борисівна – історик, брала участь у реставрації першої категорії рідкісних стародруків та древніх рукописів у Національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського, а потім у Національному науково-дослідному реставраційному центрі України (Київ), є незалежним дослідником з російської культури в Америці, консультантом нью-йоркського аукціону «Shapiro Auctions» з питань російського мистецтва, автор багатьох статей про російську культурну спадщину за кордоном, у т.ч. автор Циклу статей про художників-емігрантів М. Реріха, В. Кандінського, В. Фалілеєва, Є. Качур-Фалілеєву, Г. Мясоєдова, М. Кикоїна, Х. Сутіна, А. Авінова, С. Жуковського, І. Бразе, С . Смолянова, М. Ремізова, а також про архітекторів.

«Неизвестный Ре-Ми» ніхто інший, як Микола Ремізов – блискучий графік, карикатурист, художник, театральний декоратор та інтер'єрний дизайнер. 8 травня 2017 року минуло 130 років від дня його народження (1887-1975). Вихід книги Лариси Вульфіної було присвячене саме цій даті.
До 1917 року ім'я Миколи Ремізова лунало на всю Росію. З 1908 по 1918 роки він був провідним художником-карикатуристом журналів «Стрекоза», «Сатирикон» і «Новый Сатирикон», автором сатиричних малюнків на політичні та побутові теми, шаржів на діячів російської культури і мистецтва. Був одним зі співвласників «Нового Сатирикону» (поряд з Аверченком і художником Олексієм Радаковим). У 1917 році Микола Ремізов ілюстрував казку Чуковського «Крокодил», в якій вперше зобразив автора як персонажа твору, а пізніше цей прийом підхоплять мультиплікатори.

У 1919 році Ремізов виїхав з Росії до Франції, працював в ательє художньої реклами «Лубок», співпрацював з театром М. Ф. Балієва «Летучая мишь», а потім емігрував з Франції до США.
Емігрантський період життя Ре-Мі його співвітчизникам був майже невідомий. До теперішнього часу, тобто до виходу в світ книги Лариси Вульфіної «Неизвестный Ре-Ми» (2017).
Ця книга знайомить читача з біографією і роботами блискучого графіка, карикатуриста, живописця, театрального декоратора та інтер'єрного дизайнера. Багатий ілюстративний ряд видання включає графічні та живописні роботи Ремізова, рідкісні фотографії та документи з фондів зарубіжних і російських архівів, музеїв і приватних колекцій. Значна частина матеріалів надана архівом Університету Південної Каліфорнії (Лос-Анджелес). Багато робіт Ремізова публікується вперше.
Завдяки цій книзі починаєш розуміти, яку значну роль у культурному житті Америки минулого століття зіграв Микола Ремізов. Художник створював ілюстрації до книг, займався живописом, інтер'єрним дизайном, архітектурним проектуванням, був артдиректором і художником-постановником понад тридцяти (!) голлівудських фільмів.

Ремізови і Херсон

Портрет М.В. Ремізова з дружиною. 1932-1933 Худ. Б. Григор'єв

Звідки тягнеться «херсонський слід» в біографії художника, які твори Миколи Ремізова і його сестри Анни Ремізової зберігаються у фондах Херсонського художнього музею, хто з херсонців знав Ремізова особисто – про це йшлося на засіданні клубу «Кобзар».
З'ясувалося, що дружина Миколи Ремізова – Софія Наумівна Карп (у першому заміжжі – Меттер) народилася і виросла у Херсоні. На початку століття вона переїхала до Петербурга.

«У Софьи был брат и младшая сестра Клара. Отец Софьи Наум Яковлевич Карп был счетоводом на херсонском заводе Исаака Гуревича, а мать – домохозяйка, погибла во время оккупации в 1941 году. Оба они были из мещан и сумели дать дочерям достойное образование. Девушки закончили женскую гимназию, Клара свободно владела тремя языками и стала педагогом, а Софья приняла решение учиться на дантиста. Желание отправиться для этого в Петербург вполне объяснимо: именно здесь в 1892 году была открыта первая самостоятельная кафедра одонтологии в России».

Портрет А.В. Ремізовоі (Міс) Худ. М.В. Ремізов Холст, масло. Херсонський обласний художній музей

У вересні 1918 року Ремізови покинули Петроград і пробиралися усіма можливими шляхами на південь – через Курськ, Ростов, Харків, Миколаїв у Херсон, де жили батьки Софії. До кінця року Ремізови дісталися до Херсона і знайшли притулок у місцевого художника, учня О. Мурашка, Георгія Васильовича Курнакова, який зберіг про своїх гостей добру пам'ять. За словами його друга М. А. Ємельянова, відомо, що Ремізов перебував у Курнакових з сестрою – художницею Анною Володимирівною Ремізовою (Васильєвою). Можливо, Софія з сином, підшукуючи відповідне окреме житло, тимчасово зупинилася в будинку батьків. Про те, що в місто приїхав відомий художник, повідомлялося у херсонській газеті «Родной край» 21 грудня 1918 (3 січня 1919) року. А 30 грудня (12 січня) в тій же газеті з'явилося оголошення: «Художнику Ремизову Н.В. (Ре-ми) нужна одна или две светлые комнаты в центре города...». Пробувши в Херсоні майже рік, напередодні нового 1920 року Ремізов з дружиною поїхали до Одеси, а звідти – на кораблі до Константинополя. Попереду їх чекало нове життя.

________
По закінченню доповіді учасники засідання підводили підсумки минулого року, і за чашкою чаю будували плани на майбутнє.