Історик українського права та бібліограф: до 125-річчя від дня народження Льва Олександровича Окіншевича

«Україна, де пройшла значна частина мого життя,
була ніби моєю другою батьківщиною
і предметом моїх дослідчих праць.
Я щиро симпатизував боротьбі за українське національне відродження».
Окіншевич Л.О.

7 лютого 2023 року виповнюється 125 років від дня народження Окіншевича Льва Олександровича – українського історика права та бібліографа. 
Після закінчення юридичного факультету Київського університету у 1921 р. за рекомендацією видатного історика права академіка Всеукраїнської академії наук (ВУАН) М.Василенка Л. Окіншевича було зараховано науковим співробітником у Комісію історії західноруського та українського права Соціально-економічного відділу ВУАН. Тут він працював з 1921 до 1933 р., був одним із найближчих співробітників голови Комісії − М.Василенка, протягом 1922-1929 рр. виконував обов’язки її секретаря. Одночасно у 1925-1929 рр. навчався в аспірантурі Науково-дослідної кафедри історії України Михайла Грушевського, після закінчення якої захистив дисертацію на тему "Генеральна (козацька) рада на Україні-Гетьманщині ХVІІ-ХVІІІ ст. В час роботи у ВУАН Л. Окіншевич підготував свої ґрунтовні праці з історії держави і права Гетьманщини − "Генеральна Старшина на Лівобережній Україні ХVІІ-ХVІІІ вв. (1926); "Центральні установи України-Гетьманщини ХVІІ-ХVІІІ вв."(1929-1930, Ч.1-2); "Значне військове товариство в Україні-Гетьманщині ХVІІ-ХVІІІ ст." (опублікована у Мюнхені у 1948 р.). Дослідник також активно займався вивченням і збиранням архівних матеріалів та вивченням історії білоруського козацтва. 

Лев Олександрович відігравав помітну роль в науково-організаційному та громадському житті ВУАН. Був секретарем місцевкому академії, головою академічної секції наукових працівників профспілки працівників освіти. У 1929-1931 рр. виконував обов’язки директора видавництва ВУАН, у 1931- 1932 рр. був заступником секретаря Соціально-економічного відділу ВУАН. Доля дослідника склалася так, що він, як і сотні інших українських вчених, зазнав необгрунтованих переслідувань і цькувань в трагічні 1930-і, причому в час розквіту своїх творчих сил.

Окіншевич, як особа "сумнівна" з погляду політичної лояльності, змушений був перейти до Ніжинського педагогічного інституту, в якому працював впродовж кількох місяців 1933 року. У 1934 р. через загрозу арешту органами держбезпеки переїхав до Казахстану, де влаштувався юрисконсультом на будівництві міднорудного комбінату (с. Бертис). На початку Другої світової війни Л. Окіншевич був мобілізований, потрапив у полон, звільнився і повернувся до Києва. Працював юрисконсультом Міської управи та деканом правничого факультету відновленого університету. У 1944 р. дослідник евакуювався на Захід, був обраний професором Українського Вільного Університету у Празі (1945 р.), згодом, після переїзду УВУ до Мюнхену, − деканом його правничого факультету. У 1949 р. родина Окіншевичів перебралася до США, де осіла у Нью-Йорку. У 1951-1954 рр. вчений працював як стипендіят Фундації Форда за дослідницькою програмою вивчення СРСР при Колумбійському університеті, а після завершення проекту − у Бібліотеці Конгресу США у Вашінгтоні, як бібліограф, каталогіст і перекладач. На цій праці провів повних 15 років аж до відходу на пенсію у 1969 р.  

Від 1975 р. очолював відновлену на еміграції Правничу комісію при Історико-філософській секції Наукового товариства імені Т. Шевченка НТШ.  Брав активну участь в укладанні Енциклопедії українознавства, був редактором її відділу «Право» (автор статей «Василенко Микола», «Гетьман», «Історія дослідження українського права» та ін.). Частину наукових праць написав білоруською мовою.

В еміграційні роки дослідник, який був відлучений від архівів і бібліотек України, займався переважно узагальненням свого доробку з історії Гетьманщини і розробкою теоретичних проблем правознавства. Наслідком цих студій стали синтетичні роботи "Лекції з історії українського права. Право державне. Доба станового суспільства" (1947) (англомовний варіант книги вийшов у 1978 р. у Мюнхені під назвою "Ukrainian Society and Government 1648-1781", "Огляд історії філософії права" (1948), "Вступ до науки про право і державу" (1949). У 1977-му за наполяганням друзів почав працювати над «Споминами вмираючої людини» (страждав від прогресуючої хвороби Паркінсона), надрукованих у Львові в 1995-му.

Бібліографія Л. Окіншевича містить близько 130 праць українською, білоруською, російською та англійською мовами, з яких дванадцять − це монографії з історії державності Гетьманщини і книги загального характеру з історії українського і зарубіжного права, а також ґрунтовні студії, присвячені аналізу радянської історіографії країн Латинської Америки та США. Вражає факт, що найкращі свої роботи − класичні монографії про центральні установи України-Гетьманщини та знатне військове товариство − історик написав між 24 і 34 роками свого життя!

Пропонуємо вам дізнатися більше про Л. О. Окіншевича:

1. Одарченко П. Видатні українські діячі: ст., нариси / П. Одарченко; ред. Г. Карпенко - К. : Смолоскип, 1999. - 320 с.
2. Ясь О. Лев Окіншевич і проблема "межового положення" України (3 історіографічних дискусій на еміграції кін. 40-х поч. 50-х років XX ст.)  http://history.org.ua/JournALL/sid/sid_1998_2/19.pdf
3. Окіншевич Л. Вступ до науки про право і державу https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/5284/file.pdf