Каленик Васильович Шейковський – український етнограф, фольклорист, мовознавець, видавець

Каленик Васильович Шейковський – український етнограф, фольклорист, мовознавець, видавець

Шейковський, маловідомий український етнограф, автор невеличких збірників,
котрими користувались часто: «О похоронах в Подольской губ.»,
«Опыт южно-русского словаря», «Приветствия и поздравления у подолян».
Очевидно, Шейковський любив рідну країну
 і щосили працював на новій тоді ниві українознавства.
М. Сумцов

Каленик Васильович Шейковський (1835-1903) – один із маловідомих науковців, чия праця сприяла становленню методологічних засад фольклористики й мовознавства, розширенню знань про народну культуру, мову народної творчості, побут українців. Учений-упорядник «Опыта южнорусского словаря», збірки «Руські народні казки й приказки, байки й прибаютки, брехеньки й побрехеньки, билиці й небилиці, прикладки й нісенітниці. Перша кланя», автор «Быта подолянъ», досліджень «О киевскихъ воскресныхъ школахъ», підручників для недільних шкіл, зокрема «Домашня наука. Выш’ші початкы» тощо.

Те, що вчений малознаний, що його здобутки майже не вплинули на розвиток мовознавства чи фольклористики, зумовлено замовчуванням його імені, бо належав до когорти тих, кого вважали небезпечними, забороняли цензурою і переслідували впродовж життя.

Утім, до здобутків К. Шейковського в мовознавстві, етнографії, педагогіці, журналістиці зверталися і в ХІХ, і в ХХ, і на початку ХХІ ст. Серед тих, хто оцінив чи згадав його наукові досягнення, – Іван Франко, Микола Петров, Борис Грінченко, Гнат Житецький, Микола Сумцов, а також архівіст-дослідник Володимир Міяковський, літературознавці Ісай Заславський та Володимир Герасименко, історик Григорій Марахов, краєзнавець Анатолій Сваричевський, мовознавиця Наталя Шеремета, дослідниця педагогічної і просвітницької діяльності українських громад Наталя Побірченко.

Народився К. Шейковський 1835 р. у м. Кам’янці-Подільському. Жодне джерело не містить точних дат народження і смерті Каленика Шейковського. Не вдалося знайти метричну книгу, що розкрила б таємницю. Про дитячі роки ані спогадів, ані документальних свідчень немає.

Навчався в духовній семінарії, яку закінчив 1858 р. Самі учні цей навчальний заклад непоштиво називали «свинарією», кожен із них мав остерігатися: «а) от усиленного критицизма...; б) от произвольного систематизма...; в) от неусмотрительного политического направления, порождающего… наклонность…судить о том, что не должно подчиняться их суждениям».

Проте дослідники твердять, що саме в Кам’янець-Подільській духовній семінарії виник на початку 50-х рр. ХІХ ст. гурток, члени якого захоплювалися «вивченням самобутності подільського села».

Другий етап у діяльності К. Шейковського – київський (1858–1862). Після закінчення Кам’янець-Подільської семінарії він вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Саме тут, в університеті, і виявилися його таланти, визначилися зацікавлення. Юнак став філологом із універсальними знаннями у царині української лексикографії, фольклористики, етнології, журналістики, педагогіки. Добре складав К. Шейковський також іспити зі слов’янської граматики, римської словесності, теорії словесності та інших філологічних дисциплін.

У цей період К. Шейковський працював над «Бытом подолян» – одним із перших видань другої половини ХІХ ст., присвячених духовній та матеріальній культурі Поділля, яке І. Франко назвав «цінною етнографічною працею». У «Передмові», що була заміткою від упорядника, К. Шейковський слушно твердив, що для правдивого дослідження побуту, духовної культури українців, треба спочатку вивчити побут, культуру окремих регіонів.

До такого вивчення фольклорист і вдався, зауваживши, що «значно природнішим було би розпочати справу зі збирання і обнародування матеріалу. Під час збирання матеріалів слід обмежитися певною місцевістю, інакше ми ризикуємо не зібрати всіх матеріалів, або, щонайменше, не оприлюднити зібраних матеріалів…».

Також у передмові упорядник докладно описав структуру видання, яке він збирався публікувати томами і випусками: ««Быт подолян»» буде виходити випусками від 3 до 4 аркушів. Шість випусків складуть том. Кожен випуск буде складатися з двох відділів. Перший відділ буде присвячено статтям, які знайомитимуть з побутом подолян; другий буде поповнюватися матеріалами, що сюди належать. Тут знайдуть собі місце пісні, казки, прислів’я, приказки, повір’я, загадки, анекдоти, фацеції тощо. Цим ми даємо змогу познайомитися з розумовим розвитком подолян за джерелами першої руки». Світ побачили тільки два випуски «Быта подолян», проте і вони стали першою основоположною працею, де було висвітлено народну поезію, прозу, обряди подолян.

У першому випуску К. Шейковський опублікував статтю «О гаивках», де подав зразки подільських гаївок, зафіксованих переважно в с. Шарапанівка Ольгопільського повіту.

До другого відділу першого випуску ввійшли побутові пісні («Бытовые песни»): невелика кількість рекрутських (7), чумацьких (12), декілька до танків та балада –  варіант відомого сюжету про майстрову, що помандрувала з шевчиками. Упорядник назвав розділи пісень російською мовою «рекрутские», «песни чумацкие», «песни сапожников» (серед яких – переважно ліричні пісні і балада), «коломейки». Така класифікація ґрунтувалася на принципі виокремлення пісень за соціальним поділом, з урахуванням тих верств, які вирізнялися в суспільстві.

Другий випуск містив опис похорону на Поділлі, а також три (мало бути чотири, один – вилучила цензура) зразки фольклорної прози, що записав у Кам’янці-Подільському сам Шейковський 1847 року.

Наявність трьох сюжетів казок, назви яких, очевидно, зафіксовані від оповідачів: «Йван розбійнык», «Смерт’ за куму», «Чоловік від Богу» –  свідчення того, що К. Шейковський намагався ввести до видання фольклорну прозу, якомога точніше відтворивши діалектні риси мови оповідача. Оприлюднення цих сюжетів казок стало першою науковою публікацією казкової прози, зафіксованої на Поділлі.

Як і щодо колекції пісень, під зразками казок К. Шейковський подав стислу інформацію у паспортах, де не було зазначено імені оповідача: «Запысав оу Камъян’ці 1847 р.». Спільні для всіх казок місце і дата запису, а також стиль оповіді спонукають припустити, що всі зразки фольклорист зафіксував сам (із Кам’янця-Подільського є й інші його записи) і від одного оповідача. Опубліковані тексти також містять стислі посторінкові примітки, у яких російською мовою вказано на варіанти опублікованих казок, а також пояснено окремі малозрозумілі слова (серед них – топоніми).

Завдяки київським студентам у будинку Подільського повітового дворянського училища відкрили першу в Російській імперії недільну школу. Загалом, у Києві організували три недільні школи – Новостроєнську, Печерську, Подільську, в останній з яких почав вчителювати К. Шейковський. За рік він став розпорядником ще однієї недільної школи, яка з’явилася при університеті св. Володимира, а також почав курувати роботу шкільної бібліотеки, що її організували студенти.

Недільні школи другої половини ХІХ ст. були відкритими просвітницькими закладами, завдання і засади виховання та навчання у недільних школах були спрямовані на освітні потреби народу. Ці навчальні заклади були нетрадиційні й у тому, що тут не застосовували тілесних покарань, педагоги викликали в учнів довіру своїм дружнім ставленням, спонукою до творчості.

Для відкритих недільних шкіл упорядкував буквар О. Потебня. Ними опікувався Т. Шевченко – поет створив «Букварь южнорусский» (1861), передав для учнів недільних шкіл п’ятдесят примірників «Кобзаря» і планував написати серію книжок для початкового навчання. Стислий підручник у двох частинах «Домашня наука. Перші початки» і «Домашня наука. Выш’ші початкы» підготував і видав К. Шейковський.

«Домашня наука. Выш’ші початкы» – підручник для «механічного» і «логічно-граматичного» читання, про що К. Шейковський зазначив у передмові. Він указав також на найефективніший метод навчання: учень читає текст, а вчитель ставить запитання з приводу змісту прочитаного, на які слід дати відповідь. Автор «Домашньої науки…» наголосив на значенні науки, освіти в становленні особистості. Він дотепно описав шлях людини в осягненні знань: «Спочатку наука здається дуже трудною. Та ба! Без праці нема колачів! То було би, мовляв той: «Коли б печені шпаки у лісі родились!» Ні! До всього треба приложити працю, а до науки йще більше. І чим більше будем працювати над наукою, тим лекше буде для нас зґрунтувати її. Отже і вас нехай не лякають ніякі початкові трудності: ідіть ступа за ступою вперед».

Серед численних захоплень молодого Шейковського одне з чільних місць посідала українська лексикографія. У 1861 р. світ побачив перший випуск першого тому «Опыта южнорусского словаря». Відомо, що 12 лютого 1861 р. студент історико-філологічного факультету університету св. Володимира звертався в Київський цензурний комітет: «Маю честь найпокірніше просити цензурний комітет дозволити мені подавати в цензуру коректурні аркуші «Опыта южнорусского словаря», що я видаю, а не рукопис його. Це потрібно тому, що мені доводиться постійно поповнювати словник». Резолюція була позитивна – з тим, щоб кожний коректурний аркуш подавати до цензурного комітету. Отже, виданню передувала ретельна кропітка робота: збирання матеріалу з різних джерел (фольклорні зразки, живе мовлення, твори художньої літератури), внесення лексем на картки, систематизація, упорядкування.

У пердмові до цього випуску К. Шейковський наголосив, що саме мова народу виявляє все його духовне багатство. Лексичний матеріал науковець добирав із фольклору, широко використовуючи зразки, що їх фіксував сам. Розкриваючи зміст лексем, реєструючи окремі випадки їх контекстуального вживання, К. Шейковський ще раз звертався до фольклорних прикладів. Замовляння, казки, загадки, думи, історичні пісні, віншування, прикмети, ігри, дитячі забавлянки стали ілюстративним матеріалом.

В «Опыте южнорусского словаря» була спроба «подати якомога більше прислів’їв, загадок, пісень, так як у них найбільше збереглося залишків епічної мови. Ми прагнули подавати також повір’я і марновірства, замовляння і заклинання, оскільки в епічну пору мови вони тісно поєднані з нею і також  певною мірою можуть характеризувати її і особливо ступінь розвитку народу».

Переслідуваний як «опасный украинофил», наприкінці 1862 р. К. Шейковський змушений був виїхати на Орловщину, а згодом до Бобруйська. Перебуваючи спочатку в Бобруйську, а з 1876 р. у Мензелінську Уфимської губ. (тепер Татарстан) – фактично на засланні, К. Шейковський активно листувався із І. Франком, П. Житецьким, Б. Грінченком, Є. Желехівським.

У листах учений ділився враженнями з приводу рецензій на підготовлені до друку рукописи своїх праць, обмірковував тлумачення окремих лексем до «Опыта южнорусского словаря», цікавився станом своїх фольклорних записів, переданих до друку, які так і не побачили світ. Учений помер 1903 р. у Мензелінську, далеко від батьківщини, для якої працював усе життя.

Отже, педагогічні, і мовознавчі праці К. Шейковського значною мірою базувалися на фольклорних зразках, що записав сам автор, та на опублікованих варіантах із тогочасних фольклорних збірок. Фольклористичні дослідження ґрунтувалися на твердих мовознавчих засадах. Свої текстологічні принципи запису та публікації фольклору вчений декларував і дотримувався заявлених принципів доволі ретельно: він наголошував на формуванні фольклорних колекцій і публікації їх за регіональним принципом, систематизації зібраного.

Дослідження К. Шейковського засвідчують, що він – прихильник фонетичної точності відтворення почутого, паспортизації записів, фіксації пісень зі співу, записуванні варіантів, публікації назв фольклорних зразків зі слів виконавця та коментуванні контексту виконання публікації фольклорного матеріалу.

Праці К. В. Шейковського:

1. Быт одолян, издаваемый К. Шейковским / авт. текста К. Шейковский. – Киев, 1859. – Т.1. – Вып.1. – VІ. – 71 с.
2. Быт одолян, издаваемый К. Шейковским / авт. текста К. Шейковский.  – Киев, 1860. – Т. 1. – Вып. 2.  – ІІІ. – 74 с.
3. Дещо про світ Божий / б. а. – Київ : В друкарні Минятова і Федорова, 1863. – 119 с. – (Авторство цього підручника сучасники також приписували К. Шейковському).
4. Домашня наука. Выш’ші початкы / спрацював и выдав К. Шейковский. – Київ : У друкарні И. і А. Давыденка, 1861. – 19 с. – (збережено особливості правопису, яким користувався автор).
5. О Киевских воскресных школах / К. Шейковский // Воспитание. – 1860. – № 1–5. – С. 109–111.
6. Опыт южнорусского словаря. Труд К. Шейковского. – Т. 1 : А–З. – Вып. 1. АБ. – Київ : В типографии И. и А. Давиденко, 1861. – ХVІІ. – 224 с.
7. Опытъ южнорусского словаря. Трудъ К. Шейковского. – Т. V : Т–Ю. Вып. 1. – М., 1883. – 140 с.
8. Опытъ южнорусского словаря. Трудъ К. Шейковского. Т. V : Т–Ю. Вып. 2 : У, Ф. – Киевъ, 1886. – 180 с.

Література про нього:

1. Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ-ХХ ст.: Історіографія. Бібліографія. Матеріали / Л. В. Баженов. – Кам’янець-Подільський, 1993. – 480 с.
2. Заславський І. Каленик Шейковський – етнограф, фольклорист, мовознавець, видавець / І. Заславський // Київська старовина. – 1997. –  № 1–2. – С. 86–100.
3. Заславський І. Каленик Шейковський (1835-1903) – талановитий український просвітитель / І. Заславський // Українська мова та література. – Число 3 (19). – 1997. – С.7.
4. Марахов Г.І. Про автора «Опыта южнорусского словаря» / Г. І. Марахов // Вісник АН УРСР. – 1970. – № 5. – С. 102–107.
5. Могила А. П. Шейковський Каленик / А.П. Могила // УРЕ : в 12 т. – Т. 12. – Київ : Головна редакція УРЕ, 1985. – С. 394. – (Видання друге).
6. Невідома праця К. В. Шейковського з фонетики української мови / підготувала текст до публікації і написала вступ А. Ф. Панасенко за участі наукового консультанта М. А. Жовтобрюх // Мовознавство. – 1969.  – № 3. – С. 52–63.
7. Петров Н. Очерки из украинской литературы / Н. Петров // Исторический вестник. – 1882. – № 9. – С. 513–552.
8. Побірченко Н. Педагогічна і просвітницька діяльність українських громад у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття (у двох книгах) / Н. Побірченко. – Книга І. Київська громада.  –  Київ : Науковий світ, 2000.  –  307 с.
9. Шевченко Л.В. Каленик Шейковський – дослідник мови та побуту подолян / Л. В. Шевченко // Духовні витоки Поділля: творці історії краю : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 9-11 верес. 1994 р. м. Кам’янець-Подільський. Ч. 1 / наук. ред. О. К. Федорук. – Хмельницький : Поділля, 1994. – С. 91–93.