Микола Іванишев: відкриваючи минуле права, зберігаючи пам’ять поколінь (до 215-річчя від дня народження українського правознавця, історика права, археографа й педагога)

Микола Іванишев: відкриваючи минуле права, зберігаючи пам’ять поколінь
(до 215-річчя від дня народження українського правознавця, історика права, археографа й педагога)

Історія зберігається завдяки людям, які вміють побачити за пожовклими сторінками документів життя минулих поколінь. Саме таким ученим був Микола Дмитрович Іванишев – дослідник слов’янського права, талановитий педагог та організатор науки. Його праця допомогла зберегти важливі історичні джерела й відкрити їх для наступних поколінь науковців.

Микола Дмитрович Іванишев народився 5 (17) листопада 1811 року в Києві, у родині священника. Його предки походили з козацького роду Іванишів. Першим учителем хлопчика став батько, який заклав підвалини його освіти. Згодом Микола навчався в духовному училищі та Київській духовній семінарії, а далі продовжив освіту на філософсько-юридичному відділенні Головного педагогічного інституту в Петербурзі, який закінчив 1835 року.

Важливим етапом його становлення стало навчання за кордоном. У 1836–1838 роках молодий дослідник поглиблював юридичні знання в Берліні та Празі, знайомився з європейською науковою думкою, вивчав слов’янські старожитності, палеографію та давнє право. Цей досвід допоміг йому сформувати власний підхід до дослідження правової минувшини – через зіставлення законів, звичаїв і суспільного устрою різних народів.

Наприкінці 1838 року Микола Іванишев повернувся до Києва й розпочав роботу в Університеті св. Володимира. Із цим закладом пов’язана більша частина його наукової та викладацької діяльності. Тут він пройшов шлях від ад’юнкта до професора, декана юридичного факультету та ректора.

У 1840 році вчений захистив докторську дисертацію, присвячену порівнянню грошового відшкодування за вбивство в давньоруському, інших слов’янських і германському законодавствах. Того ж року став екстраординарним професором, а 1842-го – ординарним. Порівняльний підхід дав йому змогу досліджувати правові норми у зв’язку з історією та звичаями народів.

Особливе місце в житті Миколи Дмитровича посідало викладання. Він читав курси із законів державного благоустрою, загального правознавства та поліцейського права. Насичені фактичним матеріалом, його лекції водночас були зрозумілими для слухачів. Уміння доступно пояснювати складні питання робило вченого авторитетним наставником студентської молоді.

Упродовж 1849–1861 років Іванишев очолював юридичний факультет. Він упорядковував навчальні програми, дбав про забезпечення студентів посібниками, підтримував наукові пошуки молоді та професійне зростання викладачів. За щоденними організаційними справами стояла послідовна праця задля розвитку університетської освіти.

У 1862–1865 роках Микола Іванишев обіймав посаду ректора Університету св. Володимира. На цей період припало впровадження університетського статуту 1863 року, який розширив права університетів на самоврядування. У закладі збільшилася кількість кафедр, поліпшилося забезпечення бібліотеки, навчальних кабінетів і лабораторій. Професори читали публічні лекції, а в університетській бібліотеці розпочали укладання систематичного каталогу. Так університет зміцнював свої освітні можливості та розширював зв’язки із суспільством.

Не менш вагомим був внесок ученого у збереження документальної спадщини. Микола Іванишев належав до організаторів Київської археографічної комісії, брав участь у пошуку, опрацюванні та виданні давніх актів. Завдяки цій роботі документи, що тривалий час залишалися малодоступними, ставали джерелами для вивчення історії України.

Однією з найважливіших його ініціатив стало створення Київського центрального архіву давніх актів, відкритого 1852 року при Університеті св. Володимира. Зібрання документів в архіві допомагало вберегти їх від розпорошення та втрати, забезпечувало умови для системного дослідження минулого. Для Іванишева пошук історичних свідчень був тісно пов’язаний із відповідальністю за їхнє збереження.

Дослідницькі інтереси вченого охоплювали правові звичаї, сільські громади, становище особи в давньому суспільстві. Порівнюючи правові традиції різних народів, він прагнув простежити, як змінювалися суспільні відносини та уявлення про права людини. Його студії поєднували уважне читання першоджерел із пошуком ширших історичних закономірностей.

Науковий доробок Миколи Іванишева відображає широту його зацікавлень – від давніх слов’янських законодавств до історії українського судочинства та місцевого самоврядування. Учений досліджував правові джерела, зіставляв звичаї різних народів, звертався до документів, які допомагали відтворити суспільне життя минулих століть. Серед його праць:

• «Давнє право чехів»;
• «Про ідею особистості у давньому праві богемському і скандинавському»;
• «Життя князя Курбського в Литві і на Волині» (1849);
• «Матеріали для історії Малоросії» (1853);
• «Про давні сільські громади в Південно-Західній Росії» (1857);
• «Відомості про початок унії, здобуті з актів Київського центрального архіву» (1858);
• «Зміст постанов дворянських провінційних сеймів у Південно-Західній Росії» (1859);
• «Копні суди в Україні» (1863).

За історичними назвами цих досліджень постають питання, важливі й для сучасного читача: як громада захищала свої інтереси, як здійснювалося правосуддя, яким було становище людини в суспільстві. У 1876 році, вже після смерті науковця, його праці були зібрані у виданні творів, надрукованому коштом Університету св. Володимира.

Вагомою частиною діяльності Іванишева стала розбудова архівної справи. Він долучався до ініціатив зі створення архівних установ у Києві, Вільно та Вітебську. Особливе значення мало відкриття 1852 року Київського центрального архіву давніх актів при Університеті св. Володимира. Зосередження документів в одному сховищі допомагало вберегти їх від розпорошення та втрати, відкривало можливості для системного вивчення історії України.

Наукову й організаційну працю Микола Дмитрович поєднував із редакторською діяльністю. Упродовж 1861–1863 років він був головним редактором офіційного університетського видання «Университетские известия», сприяючи поширенню наукових знань і розвитку академічного середовища.

У 1865–1867 роках дослідник працював у Варшаві, Любліні, Берліні та Парижі, де вивчав судову практику. Повернувшись до Києва, продовжував наукові пошуки, досліджував давні правові звичаї та становище особи в різних суспільствах.

Багаторічна служба Іванишева була відзначена державними нагородами. З 1860 року він мав чин дійсного статського радника. Був нагороджений орденами Святої Анни III та II ступенів, орденом Святої Анни II ступеня з імператорською короною, орденом Святого Володимира III ступеня, а також відзнакою за двадцять років бездоганної служби.

Микола Дмитрович Іванишев помер 14 жовтня 1874 року в Києві. Його поховали на цвинтарі Флорівського жіночого монастиря.

Осмислення його спадщини триває. Дослідниця Тетяна Теремецька наголошує на потребі всебічного й неупередженого вивчення життєвого шляху науковця та створення його інтелектуальної біографії. Це завдання ускладнює розпорошеність джерел, частина яких зберігається за межами України. Водночас їхнє опрацювання дає змогу повніше розкрити внесок ученого в історичну та правову науку.

До 215-річчя від дня народження Миколи Іванишева згадуємо людину, яка присвятила життя дослідженню права та збереженню документальних свідчень минулого. Його спадщина живе в наукових працях, опублікованих джерелах, архівних зібраннях і традиціях університетської освіти. Завдяки такій наполегливій праці історична пам’ять отримує надійну основу, а наступні покоління – можливість пізнавати минуле через його справжні свідчення.

Більше інформації можна отримати з джерел:

1. Андрейцев В. І. Микола Іванишев: монографія / В. І. Андрейцев, В. А. Короткий. – Київ : Прайм, 1999. – 222 с.
2. Брега Г. С. Іванишев Микола Дмитрович / Г. С. Брега, О. Д. Кузьминська // Енциклопедія історії України. – Київ, 2005. – Т. 3. – С. 398–399.
3. Гриценко І. С. М. Д. Іванишев – засновник історико-правової школи Університету Св. Володимира. / І. С. Гриценко // Юридичні науки. –2000. – Вип. 40. – С. 16.
4. Иванишев Н. О древних сельских общинах в Югозападной России / Н. Иванишев. – Киев : Изд. Киев. археогр. комис. : В тип. Федорова и Мин, 1863. – 72 с.
5. Иванишев Н. Сочинения Н. Д. Иванишева, изданные иждивением Университета Св. Владимира / под ред. А. В. Романовича-Славатинского и К. А. Царевского. – Киев : В унив. тип., 1876. V, 451 с. : портр.
6. Іванишев Микола Дмитрович [Електронний документ] // V-Знання : [вебсайт] – Електрон. дані. – Режим доступу : https://khai.wikimedia.v.ua/a/103135. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 29.10.2026.
7. Киян О. І. М. Д. Іванишев як історик й організатор історичної науки / О. І. Киян // Український історичний журнал. – 2002. – № 12. – С. 84– 99.
8. Лобода Ф. Из воспоминаний о Н. Д. Иванишеве // Киевская старина. – 1887. – № 12. – С. 788–794.
9. Микола Дмитрович Іванишин // Ректори Київського університету. 1834-2006 / КНУТШ ; уклад.: В. В. Скопенко, В. А. Короткий, Т. В. Табенська та ін. – Київ : Либідь, 2006. – С. 101–102.
10. Романович-Славатинский А. В. Жизнь и деятельность Н. Д. Иванишева, ректора университета св. Владиміра и вице-председателя Кіевской археографической комиссіи. / А. В. Романович-Славатинский. – Санкт-Петербургъ : б.в., 1876. – С. 143–159.
11. Скакун О. Ф. М. Д. Іванишев як історик і археограф / О. Ф. Скакун // Український історичний журнал. – 1971. – № 9. – С. 118–122.
12. Спицька О. Іванишев Микола Дмитрович [Електронний документ] / О. Спицька // Lib i Ua : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://file.lib.in.ua/pdf/spytska-o-v-ivanyshev-mykola-dmytrovych.pdf. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 29.10.2026.
13. Теремецька Т. До питання про інтелектуальну біографію М. Іванишева [Електронний документ] / Т. Теремецька // Часопис КУП : [вебсайт] – Електрон. дані. – Режим доступу : https://nasplib.isofts.kiev.ua/server/api/core/bitstreams/fa5e49a6-ef5e-4b27-89b6-3965a6e57369/content. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 29.10.2026.

Підготувала Т. Федько