Щасливі трикратно! або Як "Кліо" День туризму відзначав...

Як відомо, 27 вересня вважається Всесвітнім днем туризму. Учасники клубу «Кліо», для яких виїзні засідання – одна з найулюбленіших форм роботи, не могли в цей день сидіти вдома. І відвідали одне з найдивовижніших місць нашої Батьківщини – регіонально-ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя», що знаходиться на Миколаївщині, у Вознесенському районі.
Першим пунктом нашої подорожі став Трикратський ліс – справжнє багатство посушливого південного степу. Він починається за селом Трикрати, розташованим на півночі Вознесенського району, поблизу річки Мертвовод. Його поява пов'язана з ім'ям Віктора Петровича Скаржинського – одного з піонерів і пропагандистів степового і полезахисного лісорозведення на півдні України. На початку ХІХ сторіччя він розбив у маєтку «Трикрати» неподалік від Вознесенська сад, дендрарій, організував лісові розсадники.
Складається Трикратський ліс з двох урочищ – «Лабіринт» і «Василева пасіка». Обидва вони охороняються законом, а з 1972 року отримали категорію державних заповідних урочищ. «Лабіринт» і «Василева пасіка» мають особливе грунто- та водозахисне значення, служать місцем проживання багатьох тварин. Нещодавно ця територія ввійшла до складу національного природного парку «Бузький Гард».
Урочище «Лабіринт» рішенням обласної ради затверджений пам’ятником садово-паркового мистецтва місцевого значення. Під охорону узяті всі до єдиного старі дуби і 247 гектарів лісового масиву.
А починалось все з того, що В. П. Скаржинський в 1819 році біля свого маєтку на обох берегах річки Арбузинки розпланував лісовий Лабіринт. За легендою, на цей вчинок його надихнуло бажання зробити щось надзвичайне для своєї коханої. З наполегливістю й упертістю ліс закладався десятки років. Зі всього світу надходили до степового села саджанці дерев різних порід.
Через Арбузинку він поклав місток з тесаного граніту, штучними дамбами перегородив плин, створив химерні ставки, водопади. Тут нараховувалося 40 гребель. Вода зрошувала луги, на березі Арбузинки з’явилися багатий фруктовий сад, виноградник, плантація шовковиці. Вражав своєю розмаїтістю дендрарій – тут росло понад 200 порід дерев. А на 400 гектарах був посаджений ліс, переважно дубовий. Він укоренився, прийшов через десятиліття до нас живим пам’ятником праці тисяч селян. Ці могутні дуби віком 120-170 років є головною цінністю урочища. Їх тут понад 350, кожний з них узятий на облік і охороняється законом. Всього навколо садиби Скаржинського в Трикратах було висаджено понад 300 видів дерев на площі понад 110 десятин.
Недалеко від Трикрат по обох схилах безіменної балки простяглося на п’ять кілометрів ще одне урочище – «Василева пасіка», названа на честь селянина Василя, який працював над її створенням. Густі зарості «Василевої пасіки», нагромадження скель, джерела з холодною кришталево-чистою водою надають їй неповторної краси. Тут росте багато лікарських рослин: валеріана, звіробій, чистотіл.
Для степової Миколаївщини ліс – велика рідкість і велике благо. По-перше, це надійний заслін вітрам-суховіям, а відтак, неоціненна допомога хліборобам. По-друге, ліс серед степового роздолля, серед літньої спеки – острівець особливого мікроклімату, що приваблює і птахів, і звірів, і людей. Нарешті, лісовий оазис серед безкрайніх степів – краса неповторна!
Другою зупинкою нашої подорожі став Актовський каньйон. У народі його називають «Долина диявола». Це унікальний природний комплекс лісової та водної екосистем у поєднанні з комплексом скель та гранітних валунів. Річка Арбузинка ділить каньйон навпіл, створюючи ландшафти, що мають особливу екологічну, естетичну та історичну цінність. Актовський каньйон займає площу понад 250 га. Цей куточок землі славиться своїми чудовими пейзажами. Гранітні скелі сягають подекуди 30 метрів заввишки.
Не менш мальовничий і Арбузинський (Малий Актовський) каньйон, який розташований поруч, між селами Актово та Трикрати, при впадінні Арбузинки в річку Мертвовод.
Обидва каньйони входять у регіонально-ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя».
Усю цю красу ми бачили на власні очі – чого і вам бажаємо!

P.S. А для тих, хто наважився здійснити цю захоплюючу подорож, рекомендуємо ознайомитися з  літературою, яка є  у нашій бібліотеці:

1. Арцибашев И. Эскадрон улан "летучих" / Игорь Арцибашев // Наддніпрянська правда плюс. – 2013. – № 5 (14 листоп.). – С. 6, 7.
2. Заповідне урочище Лабіринт. Василева пасіка. Рацинівська дача // Заповідні місця Миколаївщини: фотоальбом / заг. ред. О. М. Гаркуші; текст В. Ю. Пучкова; фото В. М. Андрієвського, О. О. Кремка. – К.: Комп’ютерні системи, 2002. – 106 с.: ілюстр.
3. Карпенко В. Будь ласка, до Лабіринту… / В. Карпенко // Карпенко В. Скарби південного степу/ В. Карпенко. – Одеса: Маяк, 1978. – С. 21 – 27.
4. Карпенко В. Василева Пасіка / В. Карпенко // Карпенко В. Скарби південного степу/ В. Карпенко. – Одеса: Маяк, 1978. – С. 28 – 37.
5. Кремко А. Урочище «Василева пасека». Урочище «Лабиринт» / А. Кремко // Кремко А. Заповедные места Николаевщины: фотоочерк / авт. текста и фото А. Кремко. – Одесса: Маяк, 1985. – С. 48 – 56.
6. Порфирьева Г. Степной рай Виктора Скаржинского / Галина Порфирьева // Голос Украины. – 2011. – № 103 (8 июня). – С. 20.