Трагізм і велич української історії ХХ століття крізь долі інтелектуалів доби

Історія України ХХ століття є однією з найяскравіших і найтрагічніших сторінок нашого народу.
З перших днів московсько-більшовицької окупації на українських землях тривали в різних формах, з різною інтенсивністю безперервні репресії проти всіх соціальних груп. Проте найголовнішим об’єктом підозр і переслідувань завжди була національно свідома інтелігенція. Цілеспрямована боротьба проти української інтелігенції, передусім проти тих діячів науки і культури, хто брав активну участь у національно-визвольних змаганнях 1917-1921 років, потім в українізації, посилилася вже наприкінці 1920-х років. Вона відзначалася масовістю та жорстокістю.
Серед представників інтелігенції, яка зазнала переслідувань і таборів, був і Олександр Олександрович Рябінін-Скляревський (1878-1942), український військовий та історик-архівіст, автор численних праць з історії України XVIII–XIX в., зокрема з історії українського національно-революційного руху другої половини XIX ст. та з історії Задунайської Січі.  Він був заарештований у січні 1931 р. у справі контрреволюційної змови колишніх офіцерів «Весна», однак випущений. Наприкінці 1937 р. вчений був заарештований вдруге. У цей час набула розголосу кримінальна справа «Антирадянської німецької організації викладачів Одеського педагогічного інституту», науковцю згадали його співпрацю з німецьким вченим Г. Лейббрандтом і трактували її як шпигунство. Далося взнаки його військове минуле. Олександр Олександрович був засуджений до 10 років виправно-трудових таборів. У концтаборі ГУЛАГ СРСР він і помер 10 березня 1942 року.
Про життя і діяльність цієї цікавої особистості учасники клубу «Кліо» могли дізнатися на черговому засіданні клубу любителів історії, яке відбулося 18 грудня 2014 року. З нею нас познайомив Юрій Капарулін, кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії та історіографії, автор книги «О. О. Рябінін-Скляревський (1878-1942 рр.): інтелектуальна біографія історика» (Херсон, 2014).

Ю. В. Капарулін у своїй монографії здійснив спробу відтворити інтелектуальну біографію Олександра Рябініна-Скляревського, що дало можливість суттєво розширити уявлення про становлення світогляду військового та вченого, прослідкувати взаємовпливи його наукових студій, військової та громадсько-політичної діяльності, виділити особливості стилю мислення історика, принципи формування його наукових концепцій.
Суттєво доповнено біографію О. Рябініна-Скляревського новими фактами, які визначають його місце у структурі професійного співтовариства, характеризують його діяльність на тлі соціокультурної ситуації. Вперше ґрунтовно досліджено доробок О. Рябініна-Скляревського у галузі воєнної історії, його історико-літературознавчі праці та публіцистичну діяльність. На основі широкого кола джерел та літератури автором узагальнено діяльність ученого як архівіста, дослідника історії українського козацтва ХVIII-першої половини XIX ст. та суспільних і революційних рухів.
Це дослідження базується на комплексі джерел, частину яких було залучено до наукового обігу вперше, у тому числі з закордонних архівів. Значно розширено бібліографію О. Рябініна-Скляревського за рахунок неопублікованих та публіцистичних творів, а також систематизовано праці вченого за проблемним та жанровим принципами. У ході дослідження введено до наукового обігу маловідомі та неопубліковані праці історика, зокрема автор здійснив репринтне видання праці О. Рябініна-Скляревського «Участь задунайських запорожців у війнах Росії з Туреччиною (з джерел воєнної історії)». З цією працею можуть познайомитися читачі нашої бібліотеки, адже її екземпляр нам люб’язно подарував автор. Про О. Рябініна-Скляревського читай тут.
Говорячи про репресії проти інтелігенції 1930-х років, наш доповідач звернув увагу на книгу відомого українського історика, публіциста, директора Українського інституту національної пам'яті Володимира Михайловича В'ятровича – «Історія з грифом «Секретно» (Львів, 2013). Дана книга – це 66 історій, зокрема з такими назвами: «Бандера: старі та нові міфи», «Бабин Яр: пам’ять і політика», «Від УВО до ОУН», «Лесь Курбас у сталінському театрі абсурду», «Пам’ятник ворогу, або Як КГБ писав історію УПА», «Голодомор. Стирання пам’яті», вона є зразком якісної історичної публіцистики. Герої розповідей – учасники протистояння системі. Вони – політичні, військові, мистецькі, церковні діячі, студенти і священики, поети і діти, солдати і батьки… У своїй книзі Володимир В'ятрович розповідає про механізми депортацій та внутрішню сутність радянської тюремної системи, яка хоч і здавалася бездоганною, але була зламана ціною життя і здоров'я кількох поколінь. Особливість книги полягає у тому, що зображений у ній національно-визвольних рух постає перед очима читача не безіменною силою, а в конкретних вчинках – успіхах і помилках, невдачах і мріях, врешті коханні та ненависті звичайних людей.

Українські вчені сьогодні приділяють особливу увагу біографічним дослідженням в історії України. І це зрозуміло, так як об'єктивне дослідження історії країни без вивчення життя та діяльності окремих  особистостей, які залишили в ній свій слід – неможливе.