950 років із часу укладання Правди Ярославичів – зводу давньоруських законів

950 років із часу укладання Правди Ярославичів – зводу давньоруських законів

«Але мудрість Ярослава
Вся була в його ділах,
У державнім будівництві,
Владі, устрою, в судах…»
"Княжа Україна. Ярослав Мудрий" О. Олесь

950 років тому складено збірник норм давньоруського права – «Правда Ярославичів», який увійшов до «Руської Правди».

«Руська Правда» – правовий кодекс Русі – містить у собі перш за все норми кримінального, спадкового, торгового та процесуального законодавства; є головним джерелом правових, соціальних та економічних відносин східних слов'ян. Норми «Руської Правди» були поступово кодифіковані київськими князями на основі усного племінного права, з включенням моментів скандинавського і візантійського права, а також церковного впливу.

Традиційно збереглися численні варіанти «Руської Правди», які поділяються на дві основні редакції, багато в чому відрізняються, і отримали найменування «Коротка» (6 списків) та «Широка» (понад 100 списків).

У ХІ столітті Русь-Україна була могутньою європейською державою. Прагнучи забезпечити її процвітання, Ярослав Мудрий дав заповіт своїм синам жити у мирі й злагоді – він утвердив новий принцип престолонаслідування, який ґрунтувався на старшинстві.

2 грудня 1015 року князь Ярослав Мудрий (983/987-1054) посів престол у Києві. Лишив в історії чи не найпомітніший слід серед усіх князів. Великий князь Київський, легендарна постать історії України – його князювання супроводжувалося здобутками та процвітанням Київської Русі. Одним із найголовніших його досягнень було впровадження системи права.

Саме князь Ярослав Мудрий першим склав у Східній Європі письмовий звід законів – Правда Ярослава. На кілька століть ці закони стали основою для системи права сусідніх держав, наприклад, Великого князівства Литовського. Ярослав послабив міць правлячої до нього варязької верхівки, наділяючи державними повноваженнями представників місцевих слов’янських еліт.

Саме Ярослав Мудрий 1016 року створив звід законів про порядки в Новгороді ( «Правда Ярослава»). А в 1072 р троє братів Ярославичів (Ізяслав, Святослав і Всеволод) доповнили звід новими законами. Він назвався «Правдою Ярославичів» і став другою частиною «Руської Правди». Загалом найстаріший звід законів називався «Руською Правдою» і створювався протягом XI-XII ст. та отримав свою назву в 1072 р.

«Руська Правда» регулювала відносини між людьми в суспільстві за допомогою законів. Це найвизначніший збірник стародавнього руського права, важливе джерело для дослідження середньовічної історії права й суспільних відносин Русі та суміжних слов’янських народів.

Зміни суспільного устрою після смерті київського князя Ярослава Мудрого в 1054 р. були спричинені спробою розв’язати питання престолонаслідування, яке закінчилося невдачею. Після 1054 р. почався занепад Київської держави. Щоб уникнути цього, троє синів Ярослава Мудрого – Ізяслав, Святослав, Всеволод – деякий час правили тріумвіратом.

Ярославичі усвідомлювали, які наслідки можуть мати міжусобні війни між князями для держави, тому троє з братів – Ізяслав, Святослав і Всеволод – уклали між собою в 1058 р. союз для спільного управління державою, який увійшов в історію під назвою «Союз трьох Ярославичів». Цей союз тривав близько 15 років, протягом яких брати здійснили низку заходів, зокрема, це були спільні виступи проти половців. Також вони намагалися зміцнити свій тріумвірат (особливо після повстання 1068 р.) і в 1072 р. внесли зміни й доповнення до «Руської правди» та створили новий збірник законів під назвою «Правда Ярославичів». Цими діями князі намагалися навести лад в державі і запобігти розгортанню міжусобних війн.

Зокрема у «Правді Ярославичів» уводилися суворі покарання за будь-які порушення права власності на землю та за виступи проти представників князівської адміністрації. Проте суперечки між князями продовжували загострюватися, і в 1073 р. «Союз трьох Ярославичів» розпався.

Упродовж 1054-1073 років Ізяслав княжив разом із братами Святославом і Всеволодом. Відтак у Київській Русі встановилася незнана раніше форма правління, яку історики назвали тріумвіратом Ярославичів. Усі державні справи брати вирішували разом. Найбільшим клопотом Ярославичів були кочовики, котрі, ніби в калейдоскопі, змінювали один одного на кордонах держави.

У другій половині ХІ століття великою загрозою для Русі-України стали половці, котрі прийшли в причорноморські степи з Прикаспію. 1068 року в битві на річці Альта (притока річки Трубіж у басейні Дніпра) об’єднане військо Ярославичів зазнало поразки від половців. Князі рятувалися втечею із поля бою. Їхня безпорадність викликала обурення в киян, які вирішили самі захищати місто. Вони зажадали від Ізяслава дати їм коней і зброю. Князь відмовив, певно, остерігаючись озброїти вороже налаштованих до нього містян. Тоді «люди київські» підняли повстання і вигнали Ізяслава. Лише через півроку з допомогою польського війська він зміг повернутися до міста і жорстоко помстився повсталим.

Поразка від половців загострила стосунки між братами. Задля збереження єдності держави 1072 року князі зібралися в місті Вишгород. Тут був прийнятий важливий спільний юридичний документ – «Правда Ярославичів», що доповнив «Руську правду».

Правда Ярославичів може бути більш-менш точно датована.

З'їзд Ярославичів міг відбутися тільки між 1054 і 1073 рр. Так як у 1054 році помер Ярослав, а в 1073 році Святослав вигнав з Києва старшого брата Ізяслава, і після цього Ярославичі разом вже ніколи не збиралися. За цей час нашу увагу звертає одна дата – 1072 р., коли, за словами літопису, Ярославичі «совокупішася» у Вишгороді для перенесення мощей Бориса і Гліба. Слово «совокупішася» в пам'ятках XI - XIII ст. часто позначає княжий з'їзд. Так, у Повчанні Володимира Мономаха йдеться про зустріч із Ярополком Ізяславичем: «на ту зиму ідохом Кь Ярополку совокуплятіся на Броди, і любов велику створіхом».

«Правда Ярославичів» нараховує 26 статей. Серед законів того часу вона має кілька позитивних рис.

Вона скасовувала кровну помсту за вбивство, замінивши її грошовим штрафом, посилювала відповідальність за  порушення законів, збільшувала розміри штрафів за вчинення збитків власності тощо. У «Правді Ярославичів» неоднаково оцінювалася вартість життя осіб, котрі належали до різних соціальних груп.

Наприклад, убивство огнищанина (управителя) чи князівського тіуна (виконавця розпоряджень) каралося штрафом у 80 гривень, а залежного селянина – усього у 5 гривень. Водночас частково захищалися особисті й майнові права селян, бо розвиток господарства залежав від забезпечення  їх тягловою силою й знаряддям праці. Так,заборонялося їх катувати без дозволу княжого суду. За порушення цієї заборони винуватець сплачував 3 гривні. Встановлювався штраф за крадіжку або забиття коней смерда. Підтверджувався високий штраф (40 гривень) за вбивство смерда, котрий працював на державній землі.

Зокрема, у «Правді Ярославичів» сказано: «Якщо вб'ють княжого мужа в бійці і вбивцю не шукають, то платить 80 гривен та община, в окрузі якої знайшли вбитого. Якщо вбито просту людину, то - 40 гривен.
Якщо холоп ударить вільну людину і сховається в домі, а власник не схоче його видати, то платити власникові за нього 12 гривен. Опісля побитий ним чоловік, якщо зустріне його десь, має право вбити його.
За самовільне катування смерда, без княжого повеління, платити 3 гривни штрафу. За катування огнищанина, тіуна або мечоносця платити 12 гривен.
Якщо смерд б'є смерда без княжого повеління, то платить 3 гривни пені, а за образу - гривну кун. Якщо хто вб'є огнищанина, то 12 гривен пені і гривна битому».

Із цього фрагменту видно, що смерди поступово втрачають волю, їхнє життя прирівнюється до життя раба – холопа.

«Правда Ярославичів» засвідчувала перетворення князівської влади на вищий орган нагляду за дотриманням норм соціального життя різних груп населення,уповноважений чинити «суд і правду».

Але колишня єдність не була відновлена. Вже наступного року Святослав зайняв київський престол, а його старший брат мусив рятуватися втечею. Період тріумвірату завершився. Упродовж 1073-1093 років Ярославичі по черзі займали великокняжий трон.

Отже, цей звід законів мав величезне значення для подальшого розвитку українського, російського, білоруського, а почасти й литовського права. Відомо понад 100 списків «Руської Правди», які прийнято поділяти на три редакції – коротку, розширену та скорочену (окремі дослідники виділяють п'ять і більше редакцій). Кожна з редакцій відбиває певний ступінь зрілості феодальних відносин.

Коротка редакція «Руської Правди» містить: «Правду Ярослава», або «Найдавнішу правду; «Правду Ярославичів», або «Статут Ярославичів», а також дві статті – так званий «Поклон вірний» та «Урок мостникам», щодо походження яких немає точних відомостей.

Отже, в цілісному вигляді «Правда Ярославичів» не збереглася, але її текст можна виокремити з першої частини «Великої Правди», подібно до того як літописні пам'ятки 70-90-х років XI ст. відновлюються на основі «Повісті временних літ».

Найімовірніше, Правда Ярославичів носила назву «Суд Ярославль Володімерічь. Правда Руська » (таку назву має перша частина «Великої Правди»), бо Ярославичі прагнули представити справу так, що вони в основному підтвердили закони свого батька. Пізніші нашарування в «Суді Ярославля Володімеріча» зроблені під час редагування Великої Правди в цілому. При цьому деякі частини Правди Ярославичів переміщені були в другу частину Великої Правди.

«Руська Правда» зберігала свою чинність протягом кількох століть і набагато пережила Давньоруську державу, у якій вона виникла, її норми мали значний вплив на Литовські статути, російське Соборне Уложення 1649 р. та інші пам'ятки права України, Росії, Білорусії, Литви та деяких інших країн.

Для більш детального вивчення історії виникнення «Правди Ярославичів» пропонуємо звернутися до фондів нашої книгозбірні та ознайомитися з такими джерелами:

1. Акимович Є. О. Українська культура в історичному вимірі (IX - XVII століття) / Є. О. Акимович. – Одеса : Маяк, 2009. – 495 с.
2. З історії джерел права Давньої України: інформаційний дайджест. Вип. 1 / ХОУНБ ім. Олеся Гончара; уклад. Т. С. Федько. – Херсон, 2017.
3. Зубрицький М. Загальна характеристика появи та розвитку законодавства про злочини проти життя / М. Зубрицький // Вісник прокуратури. – 2011. – № 7. – С. 107-118.
4. Марисюк К. Б. Майнові покарання на користь приватних осіб (на матеріалах Руської Правди) / К. Б. Марисюк // Часопис Київського університету права. – 2009. – № 3. – С. 210-214.
5. Михайловський В. Від Ярослава Мудрого до Пилипа Орлика / В. Михайловський // Український тиждень. – 2018. – № 42. – С. 56–59.
6. Олійник О. С. Втілення принципів кримінального права в пам'ятках середньовіччя / О. С. Олійник // Приватне та публічне право. – 2019. – № 4. – С. 180-183.
7. Павко А. Правничо-політична думка Київської Русі у цивілізаційному вимірі / А. Павко, Я. Павко // Віче. – 2011. – № 20. – С. 27-31.
8. Пержун В. В. Соціально-історичні джерела формування управлінської культури в Україні давніх часів / В. В. Пержун // Публічне управління та митне адміністрування. – 2020. – № 3. – С. 17-21.
9. Постанова Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022-2023 роках» : від 17 грудня 2021 року № 1982-IX // Голос України. – 2021. – 29 грудня. – С. 3. ; Урядовий кур’єр. – 2021. – 31 грудня. – С. 4.
10. Середа О. Пам'ятки права як невід'ємні атрибути та фундамент української державності в концепції Національного проєкту «Скарбниця пам'яток українського права» / О. Середа // Право України. – 2020. – № 1. – С. 261-268.
11. Хроленок О. Ю. Становлення окремих засад систематизації покарань за Руською правдою / О. Ю. Хроленок // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер. Юриспруденція. – 2015. – №14 т.2. – С. 100-102.