Бібліограф довідково-бібліографічної служби в сучасній бібліотеці: зміни змісту діяльності та професійна підготовка

Бібліограф довідково-бібліографічної служби в сучасній бібліотеці: зміни змісту діяльності та професійна підготовка

Зміни принципів і механізмів організації інформаційного суспільства, гло­бальна інформаційна інфраструктура, що перебуває у стадії інтенсивного нев­пинного розвитку, висувають нові вимоги до професійної підготовки бібліотечних кадрів, вимагають від фахівців інформаційної сфери бути провідниками, роз­повсюджувачами інформації і у той же час хранителями світового знання людства.

Не випадково ще у праці «Совершенствование подготовки библиотечных кадров в условиях автоматизированной библиотечной технологии» (К., 1989) Л. 3. Амлінський і В. С. Бабич наголошували на необхідності поєднання комп'ютеризації і гуманізації бібліотечної освіти. Вчені зазначали, що крім опанування комп'ютерними технологіями, набуття вміння здійснювати пошук у базах даних, виконувати бібліографічну роботу тощо, у бібліотечних спеціалі­стів має бути висока загальнолюдська культура, яка є визначальною категорією їхнього професіоналізму.

Впровадження нових інформаційних технологій внесли значні зміни у зміст фондів, формування довідково-пошукового апарату бібліотеки, засоби зв'язку, види доставляння документів. Поява на інформаційному ринку ІР на різнома­нітних носіях інформації, змінене інформаційне середовище надали нову якість інформаційним продуктам і послугам. Проте, для користувачів комп'ютерна тех­нологія не завжди є найпоширенішим чи найкращим засобом спілкування. Ефек­тивність і гнучкість безпосередньої взаємодії з людиною важко замінити навіть за допомогою найкращих технологічних сценаріїв. Людська допомога незамінна навіть у цифрових бібліотеках. Як справедливо зауважили Л. Мойо (L. Moyo) і А. Робінсон (A. Robinson), людський фактор сервісу робить управління техноло­гіями комфортнішим і впевненішим.

Спеціалізація бібліографа довідкової служби стала функціонально транс­формуватися у шукача, оператора БД, інформаційного посередника, мережевого бібліотекаря. Бібліотекарі стали виступати в якості гідів, лоцманів, соціальних посередників при передачі знань, інформаційних консультантів тощо.

Разом з тим бібліотекарям довідкових служб необхідно безпосередньо здійс­нювати величезну роботу з організації інформації і управління знаннями.

К. Бунте і Р. Бопп справедливо відзначали, що є цілком природним, що ком­плекс інформаційних засобів і систем завжди розвивається швидше, ніж компоненти самообслуговування й інтерфейси, що робить необхідною персональну допомогу фахівців для повного використання новітніх та найпотужніших інфор­маційних ресурсів.

Кваліфікована допомога фахівців довідкових служб скорочує час пошуку необхідної інформації та підвищує його ефективність, сприяє його оптимізації. Задоволення запитів все частіше потребує глибокого осмислення інформаційної потреби користувача, попереднього дослідження ІР, визначення послідовності пе­регляду джерел та оптимальної стратегії пошуку.

Джон Фріч і Скотт Б. Манденак підкреслюють, що бібліотекарі, які надають інформаційні довідки, краще за інших розуміють соціальний аспект інформації та їхню важливість в розповсюдженні знань І щодня слугують у якості соціальних посередників передачі знань.

Питання про соціальні функції сучасної бібліотеки – одне з найдискусійніших. Т. Ф. Берестова зазначає, що фахівці звертають увагу на близькість таких бібліо­течних функцій, як трансляція, навігація й селекція пошуковій, комунікативній та оціночній функціям бібліографічної інформації. Однак це цілком зрозуміло, тому що і бібліотека, і бібліографічна інформація виконують роль посередника в системі «документ-споживач». Відповідно до запропонованого нею методо­логічного підходу до розвитку інформаційного простору, сутнісна функція біб­ліотеки – триєдина, це – документальна комунікаційно-кумулятивна. Вчена вважає, що перш ніж транслювати (передавати) документ, його необхідно від­шукати в інформаційному просторі, так виникає похідна навігаційна функція. Вона спрямована на подолання групи бар'єрів, названих нею навігаційно-пошуковими. У число навігаційно-пошукових інформаційних бар'єрів входить і бар'єр, породжений невисоким рівнем інформаційної культури споживача.

Проте, бібліотека здатна долати інформаційні бар'єри і адаптуватися до но­вих реалій, зокрема долаючи труднощі навігації і пошуку документів у колосаль­ному інформаційному просторі завдяки вторинним документам. Тому на перший план виходатгь знання про інформацію, що потребує орієнтації в інформаційних ресурсах, їх оцінки та аналізу, організації до них доступу. У сучасних умовах ін­формаційна функція бібліотек зростає, розширюється, стає пріоритетною, водно­час набуваючи ресурсо-орієнтуючого та ресурсо-оціночного характеру.

Отже, в системі довідково-бібліографічного обслуговування на перший план виходить навігаційна функція, що потребує від бібліографа не лише перегляду і розширення його професійних обов'язків, а й розвитку прогностичного та аналі­тичного мислення.

Таким чином, бібліограф перетворюється на навігатора в інформаційних ресурсах, виконує навігаційну функцію з організації, систематизації, пошуку та використання інформації, адже бібліотека традиційно володіє знанням про засоби та системи організації знання та структурі інформації, має бібліотечно-бібліографічні класифікації, які з успіхом можуть використовуватися не лише в традиційних документальних системах, а й у сучасних інформаційних елект­ронних масивах.

Домінування навігаційної функції у ДБО зумовлене невпинним розвитком ІР у різних формах, дедалі більшою доступністю нових каналів розповсюдження інформації, активним впровадженням у бібліотеках локальних комп'ютерних мереж та організацією доступу до Інтернету як вже усталеної бібліотечної послуги. Збільшення обсягів інформації та створення її надлишків, універсальність та спе­цифічність запитів користувачів потребують оперативності бібліографічного пошуку та релевантності інформації. Відбір джерел, які містять потенційно необ­хідну інформацію, вимагають їх попереднього вивчення, оцінки та аналізу, яке здій­снює фахівець у галузі інформаційного пошуку, та певних практичних навичок їх використання.

У системі довідково-бібліографічного обслуговування ми розглядаємо роз­виток навігаційної функції і, відповідно, – навігаторської діяльності бібліотекарів як визначальної та необхідної умови інформаційного забезпечення користувачів в умовах інформатизації. Навігаторська діяльність, як і інформаційна, забезпечує­ться засобами, управлінськими рішеннями, діяльністю персоналу, що вико­ристовує засоби як інструмент і скеровує до використання того чи іншого ресурсу.

Зарубіжні вчені, зокрема, Р. Чейз, вважають, що настала «ера знань», харак­терною особливістю якої є «економіка знань», що є періодом стрімкої зміни парадигми для бібліотекарів, коли вирішується майбутнє бібліотечної професії: або розпочнеться її «золотий час», або процес маргіналізації, якщо ця професія не зможе відповідати прогресу електронних технологій. Бути навігатором знань – це значить мати чіткі уявлення про те, як це знання створюється і як розповсю­джується.

Те, що бібліотекарі перетворюються на дослідників знань, «інтелектуальних навігаторів», стверджує й Хосе-Марія ГріффІтс. Щоб виконувати роль інтелектуального навігатора (навігатора по знаннях) в середовищі, що постійно розширюється, бібліотекар повинен бути обізнаним з повним колом засобів по­шуку і мати навички їх ефективного використання. Ця роль завжди була важли­вою, адже заощаджувала час недосвідчених користувачів і визначала найбільш корисні, релевантні матеріали за менший час. На її думку, бібліотекарі перетворяться з бібліотекарів довідкових служб («reference librarian») на інформаційних аналітиків/ інтерпретаторів знань. Це вимагатиме від бібліотекаря бути близьким користувачеві в розумінні контексту для аналізу/інтерпретації, але при цьому не обов'язково поруч з ним, що ми бачимо при організації онлайнового ДБО.

Тоні Карбо вважає, що бібліотекарі стають створювачами БД і разом з тим створювачами, розповсюджувачами, зберігачами культури, організаторами знань. Вона розглядає 10 ролей сучасного бібліотекаря: керівник, постачальник ресурсів, створювач чи розповсюджувач, хранитель культури, організатор знань, дослідник чи пошукувач, вихователь, довічний учень, експерт або радник, адвокат.

Т. Карбо надає перевагу терміну «Mediacy», котрий позначає «знання, вміння і навички дослідження інформаційного простору, відкриття, вивчення, знахо­дження, організацію, управління, збереження, використання і оцінку інформації в усіх форматах і засобах, включаючи розуміння етичності її використання». Термін «mediacy» має спорідненість з «immediacy» – негайно і «media­tion» – посередництво (між людиною та інформацією). Вона за­значає, що професія бібліотекаря - це професія знань, вмінь і служіння з дав­ньою традицією цінностей і сильним бажанням до успіху.

Бібліотекарі стають експертами інформаційних систем, впливають на форму­вання інформаційної політики.

Серед «професіоналів з видачі знань», за концепцією А. Андерсена, виділя­ються такі: 1) технологічний експерт – інструктор з навчання персоналу техно­логіям; 2) каталогізатор/працівник архівів – фахівець з організації Інформації (формує базу даних); 3) гід – спрямовує користувача до зовнішніх ресурсів пошу­ку інформації; 4) розвідник - розшукує необхідну інформацію і вводить її до БД; 5) дослідник – допомагає користувачеві визначитися в інформаційних потребах і встановити пріоритети; 6) аналітик – виробляє додану вартість інформації, ство­рюючи основу для нових інформаційних інтересів; 7) інтерв'юер – опитує учасни­ків з метою дізнатися, чому вони навчилися. Усі разом вони складають «команду знань».

У сучасному глобалізованому електронному середовищі відбувається перерозподіл функцій бібліотечних працівників. Бібліотекарі ДБС стають менедже­рами знань і одночасно надають інші інформаційні послуги, вони створюють веб-бібліотеки, мета яких – своєчасна передача знань в будь-який час незалежно від відстані.

Д. Черч замість традиційного визначення «бібліотекар» у новому «суспіль­стві знань» або «освіченому суспільстві» (learning society) пропонує свої варіанти класифікації: 1) консультант; 2) аналітик; 3) помічник/інструктор; 4) менеджер змісту Інтернету; 5) менеджер з планування випуску продукції та її маркетингу; 6) менеджер знання корпорації.

Влада працівників знань як створювачів багатства суспільства відкриває перед бібліотекарями можливість стати представниками професії, яка сприяє створенню додаткового суспільного продукту, перетворитися на високооплачуваних навігаторів знань.

Звертаючи увагу на інтелектуалізацію бібліотечно-інформаційного виробниц­тва, І. О. Давидова стверджує, що бібліотекар повинен бути радником і провідни­ком до інтелектуальних ресурсів, представлених у різних форматах, займаючись інтелектуальним обслуговуванням.

Такі підходи трансформують традиційне ДБО в новий вид інформаційного сервісу, що грунтується на концепції інтерактивної взаємодії користувачів та фа­хівців ДБС, які стають інформаційними аналітиками, менеджерами і навігаторами знань.

Безперечно, усі ці ролі чи спеціалізації інформаційних фахівців важливі, однак особливістю професіоналізації і праці фахівців довідкових служб є поєд­нання зазначених вище функцій: гіда, інформаційного аналітика, технологічного експерта, консультанта, інтерв'юера користувачів і дослідника ІР, менеджера знан­ня установи. Важливими є комунікативні здібності і навички, вміння працювати в колективі (в команді).

До посадових обов'язків бібліографів у ВДБО НБУВ належать: чергування у читальному залі довідково-бібліографічних видань, надання усних довідок і консультацій; обслуговування ЕІР, БД на компакт-дисках і допомога при викори­станні передплачених комерційних ресурсів; виконання бібліографічних довідок у письмовій та електронній формах для віддалених користувачів; формування та організація певної галузевої частини ДБФ; підготовка електронних виставок і реферативних оглядів нових надходжень довідково-бібліографічних видань; моніторинг ресурсів Інтернету і підготовка аналітичних оглядів і БД довідково-бібліографічних ресурсів, корисних потенційним користувачам; популяризація бібліографічних знань: проведення екскурсій по довідково-пошуковому апа­рату бібліотеки і семінарів для студентів, аспірантів, бібліотечних працівників з питань методики інформаційного пошуку, бібліографічного опису документів; підготовка інструкцій для користувачів з пошуку інформації тощо.

Отже, працівники ДБС є професіоналами з організації доступу і пошуку знань в умовах реалій українських бібліотек, реально поєднують у своїй діяльності декілька спеціалізацій, потребують вміння гармонійно використовувати для задо­волення запитів користувачів традиційні й електронні ресурси і технології.

В інформаційно-технологічному середовищі користувач потребує, аби інформаційно-довідкові послуги стали багатограннішими. Багато інформаційно-довідкових операцій стають мінімально інструктованими, тобто бібліотекар допомагає визначити тематичну ідею, ключові слова, встановити джерела і структуру пошуку інформації (каталоги, покажчики, веб-сайти тощо), визначити та пояснити диференціацію між типами інформації, зробити огляд загальних пошукових стратегій і тактик, продемонструвати використання певної бази даних, пояснити інтерфейс, супроводжувати користувача в його пошуках, направляти користувачів туди, де вони зможуть скачати певну кількість необхідної інформа­ції, та супроводжувати їх у представленні отриманої інформації належним чином, чітко і грамотно. Бібліотекар повинен бути здатним поєднати всі вищезазначені елементи в типову інформаційно-довідкову операцію.

На нашу думку, фахівці сфери ДБО все більше стають дослідниками інфор­маційних ресурсів, інформаційними аналітиками та експертами інформа­ційних систем, ніж шукачами інформації. Якісне, повне та оперативне забез­печення інформаційних запитів користувачів потребує від персоналу довідкових служб постійного оновлення знань, удосконалення форм обслуговування, набут­тя досвіду роботи з новими програмними продуктами та ЕІР, адже професійне володіння ресурсами й інструментами інформаційного пошуку, використання відповідних пошукових стратегій забезпечує отримання семантично відповідної інформації.

Побудова взаємовідносин з користувачами вимагає від персоналу значних навичок у спілкуванні, дружелюбності, відкритості, взаємності, що дозволяє налагоджувати певні соціальні зв'язки. Д. Фріч і С. Б. Манденак підкреслюють, що хоча сучасний світ часто виступає все більш безособовим, у тих сферах, де знання дійсно має значення, люди цінуються більше, ніж будь-коли.

Цілком слушно стверджує О. С. Онищенко, що сучасні бібліотечні працівники тепер окрім своїх традиційних функцій (працювати з друкованими і електронними ресурсами, досконало їх знати, роботи їх відбір, їх якісну оцінку, допомагати чи­тачеві зорієнтуватися у них) повинні вміти самостійно синтезувати інформаційні продукти, їх тематично групувати, обробляти, а також, крім усього іншого, мати ґрунтовні психологічні та педагогічні вміння та навички.

На нашу думку, бібліографічна діяльність є творчою професією. Творча діяльність як елемент духовності приносить моральне задоволення від наданої інформаційної послуги, знайденої за запитом користувача релевантної інформа­ції, що ґрунтується насамперед на знаннях джерельної бази, досвіді, вмінні аналітично мислити, практичних навичках та інтуїції.

Бібліограф довідкової служби виступає в ролі дослідника, який має у стислі строки вирішити певне завдання з пошуку інформації, тим самим сприяти інформаційному забезпеченню розвитку науки чи освіти. Сучасні визначення творчості охоплюють дуже широкий діапазон: від ідеї, як подолати те чи інше проблемне завдання, до концепції творчого акту як повного здійснення і реалізації усіх унікальних можливостей індивіда.

Таким чином, у полі зору бібліографа є чотири основних аспекти творчості: творча ситуація, творча особистість, творчий процес і результати творчості. Кори­стувач, який звертається до ДБС і здійснює пошук інформації, стає співтворцем і отримує результати інформаційної діяльності, що мають сприяти вирішенню конкретної наукової проблеми чи виробничого завдання, задовольняти освітні чи самоосвітні потреби особистості.

Відомий російський вчений В. П. Леонов вважає, що творчість бібліографа не буває простою. Щоб відібрати і розібратися в інформації, необхідно виховувати у собі особливі моральні якості, що складають «неписаний кодекс бібліографа»: результати бібліографічного пошуку, зокрема й негативні, мають бути докумен­тально підтверджені достовірними бібліографічними джерелами, а включені дже­рела мають обов'язково переглядатися de visu. Цілком погоджуємося з В. П. Леоновим, який у своїх працях досить романтично описує професію біб­ліографа і підкреслює необхідність збереження його індивідуальності, що ніве­люється в сучасному інформаційному суспільстві.

Фахівці сфери ДБО, працюючи в інформаційно перевантаженому, мінливому технологічному середовищі, виконують важливу науково-інформаційну роботу, чим забезпечують вченим, спеціалістам доступ до знань, закладеним у світових ІР, сприяють удосконаленню їх професійної діяльності і задоволенню особистих інформаційних потреб. Необхідність і важливість бібліографів визнається тоді, коли вони надають семантично відповідну інформацію і отримують високу оцінку як професіонали.

Значну роль у наданні довідково-бібліографічних послуг відіграють психо­логічні чинники. В умовах політичної і соціально-економічної нестабільності, наростанні кризових явищ в економіці та інших сферах суспільного життя читачі можуть виявляти роздратованість і навіть неврівноваженість. Тому важливим стає виховання у фахівців ДБС стійкості до стресів, емоційної врівноваженості. Біб­ліографи довідкових служб повинні вміти вести діалог з користувачем, задавати питання коректно і ненав'язливо, викликати довіру. Важливо вміти залагоджувати напружену ситуацію, розуміти і корегувати власний емоційний стан. Доцільно мати у штаті великих бібліотек психолога, кімнату психологічного розвантаження.

Фахівці ДБС наукових бібліотек виділяють такі особисті якості і риси, важливі для виконання професійних обов'язків: високий інтелект, ерудованість, широкий світогляд, комунікабельність, добросовісність, чесність, бібліотечний патріотизм, гнучкість та аналітичність мислення, вміння працювати у стані втоми, переклю­чатися з теми на тему, виділяти головне, уважність, проникливість, інтуїція, дип­ломатичність, толерантність у спілкуванні, вміння розуміти потреби користувачів і психологічний стан співрозмовника тощо.

З посиленням ролі інформації у суспільстві ускладнилась робота бібліо­тек, розширився діапазон кваліфікацій спеціалістів, які потрібні для роботи в бібліотечно-інформаційній сфері. В умовах ринкової економіки, конкурентної боротьби, необхідності впровадження і стимулювання інновацій попит на інфор­маційних професіоналів, здатних створювати нові інформаційні ресурси і нада­вати нові послуги, величезний.

У середині 90-х років XX ст. в Україні спеціалістів вищої кваліфікації готували бібліотечні факультети Київського, Харківського, Рівненського інститутів куль­тури та Миколаївська філія Київського державного інституту культури; молодших спеціалістів – 26 училищ культури. Щорічний випуск спеціалістів в Україні з ви­щою освітою становив 1500 осіб, з середньою спеціальною – 1200.

Наприкінці XX ст. Київський державний інститут культури реорганізова­но у Київський національний університет культури і мистецтв (КНУКіМ), Хар­ківський державний інститут культури – у Харківську державну академію куль­тури (ХДАК), Рівненський державний інститут культури ввійшов до складу Рівненського гуманітарного університету. В їх структурі збереглися факультети, які готують спеціалістів бібліотечно-інформаційної сфери за багаторівневою системою відповідно до Болонського процесу – молодших спеціалістів, бакалаврів, спеціалістів, магістрів. При КНУКіМ, ХДАК і НБУВ функціонують аспірантури та докторантури, які готують кадри вищої кваліфікації – кандидатів та докторів наук. Підвищення кваліфікації бібліотечних працівників здійснює Центр безпе­рервної інформаційно-бібліотечної освіти при Державній академії керівних кад­рів культури і мистецтв України (Київ).

В основі концепції підготовки майбутніх інформатиків і менеджерів-документознавців лежить оперативне реагування на динаміку сучасного інформацій­ного середовища, ринку інформаційних продуктів та послуг. Декан факультету культурології КНУКіМ Т. В. Новальська вважає, що сучасний бібліотекар пови­нен володіти принципово новими знаннями, уміннями і навичками, адекватними викликам інформаційного суспільства і завданням соціально-економічного роз­витку країни [432, с. 22].

Відповідно до вимог інформаційного суспільства визначаються й кваліфі­каційні характеристики і вимоги до підготовки кадрів у ВНЗ. Педагоги ХДАК слуш­но визначають, що у галузі бібліотечно-інформаційних наук бібліотекар-бібліограф має знати: структуру системи соціальних комунікацій, принципи і методи вив­чення інформаційних потреб; традиційні і новітні джерела інформації, технології їх аналітико-синтетичної обробки; структуру, вимоги до організації та надання в користування інформаційних ресурсів; сутність інформаційного менеджменту і маркетингу, економічні та правові основи бібліотечно-інформаційної діяльності; теорію та практику автоматизованих бібліотечно-інформаційних систем та інтернет-технологій. У галузі бібліотечно-інформаційних технологій необхідно вміти: створювати, експлуатувати й оцінювати ефективність баз даних та АБІС; управ­ляти сучасними системами телекомунікацій; застосовувати програмні засоби і системи; вести бібліотечно-бібліографічне обслуговування в традиційному та автоматизованому режимах тощо.

Отже, професійна освіта сучасного бібліотекаря передбачає надання основних знань та кваліфікації у галузі науково-інформаційної та довідково-бібліо­графічної діяльності, використання сучасних бібліотечно-інформаційних сис­тем і пошукових програм, традиційних та електронних ІР, вміння їх оцінювати і створювати нові аналітичні продукти. Проте, кількісний склад випускників ВНЗ не задовольняє потреби бібліотек та науково-інформаційних установ. Так, КНУКіМ готує щорічно 30 фахівців на стаціонарі і 50 на заочному відділеннях, з них лише 10 % після закінчення ідуть працювати в бібліотеку.

Питаннями підготовки бібліотечних кадрів опікується ІФЛА. Відділ професійної освіти і наукових досліджень ІФЛА сприяє організації обміну викладачами бібліотечних дисциплін, створенню міжнародних курсів з нав­чання бібліотекарів, формуванню «ядра» навчальних програм, проведенню порів­няльних досліджень у галузі підготовки бібліотечних фахівців. Ця інформація, вільно представлена в Інтернеті, має велике значення для підготовки сучасних бібліографів – навігаторів інформаційно-бібліографічних систем, надає можли­вості для самоосвіти бібліографів та включення їх у контекст управління світовим інформаційним простором.

Важливо не лише налагодити систему безперервної освіти, підвищення кваліфікації фахівців, які впроваджують та реалізовують автоматизовану біб­ліотечно-інформаційну технологію і здійснюють ДБД, а потрібно й глибоке усвідомлення важливості саме їхньої ділянки роботи й того, що постійна само­освіта, оновлення знань є ключовим чинником їхнього існування в умовах інформатизації, конкурентного середовища, соціально-політичних змін. ДБО є про­цесом постійного навчання як для замовника інформаційної послуги, так і для того, хто його здійснює. Це потребує створення навчально-консультаційних центрів, розроблення і впровадження нових методик, пов'язаних з пошуком та відбором інформації за допомогою телекомунікаційних технологій, її аналізом і перетворенням на знання.

Навчання бібліографів ДБС, підтримка кваліфікації і систематичне поповнен­ня знань має відбуватися упродовж усього професійного життя, адже процес ство­рення ІР безперервний, як і невпинні й постійні зміни в технологіях доступу, ви­дах інформаційних продуктів і послуг.

Незважаючи на зміну інформаційного середовища, появу нових інформа­ційно-комунікаційних технологій для творення, збереження і передавання інфор­мації, сутність діяльності сучасних бібліографів не змінюється: реальна допомога у пошуку інформації конкретному користувачеві у максимально короткі строки, надання за запитом користувачеві релевантної і пертинентної інформації. Тради­ційними лишаються прагнення високої культури обслуговування і якості надання послуг.

// Добко Тетяна Василівна. Довідково-бібліографічна діяльність наукових бібліотек Національної академії наук України: становлення та розвиток (XX ст. - перше десятиліття XXI ст.) : монографія / Тетяна Добко ; відп. ред. О. С. Онищенко ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. - К. : НБУ ім. В. І. Вернадського, 2013. - 374 с.

Список літератури:

1. Добко Т. Довідково-бібліографічне обслуговування в електронну еру: розвиток навігаторської функції / Т. Добко // Бібліотечний вісник. - 2003. - № 1. - С. 2-7. - Бібліогр. у кінці ст.
2. Лашас А. В. СБО на основе новых информационных технологий / А. В. Лашас // Библиография. - 2010. - № 3. - С. 26-30.
3. Лога Т. Традиційне та дистанційне довідково-бібліографічне обслуговування в ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського / Т. Лога // Вісник Книжкової палати. - 2016. - № 11. - С. 14-18/
4. Нещерет М. Ю. От фонда неопубликованных библиографических пособий - к электронной базе знаний / М. Ю. Нещерет // Библиография. - 2009. - № 6. - С. 54-57.