Брати Капранови. Справа Сивого

Лілія Віжічаніна, кураторка клубу «Дивослово»

Справа Сивого

Роман «Справа Сивого» Братів Капранових (Київ: Нора-Друк, 2018) – це надзвичайний історичний, любовний детектив. Такої розповіді про відомого дослідника козацької старовини Дмитра Яворницького ви точно не читали ніде!

Книжка розкриває слідчий процес над «зрадником» та «націоналістом» Дмитром Яворницьким. Наскільки ницими були дії радянської влади щодо освічених людей, справжніх мужів науки! А які «фахівці» здійснювали слідчі процеси…  А що про якусь моральність – там зовсім не може бути й мови.

Усе ж, незважаючи на весь трагізм ситуації, що змальована в романі, на сторінках «Справи Сивого» можна знайти багато дотепного, тонкого гумору.

Роман пронизаний тонким позитивом. Навіть якби я читала цей роман, не знаючи, хто його автор, за стилем написання можна було б здогадатися, що він належить перу прекрасних людей і талановитих письменників – Братів Капранових.

Читати всім, особливо тим, хто досі не цілком розуміється на ролі культури й науки в житті освіченого суспільства. А ще буде дуже корисно прочитати молоді, яка має усвідомлювати, наскільки важливо знаходити в житті баланс, обираючи між романтичними почуттями та чистою совістю.

Альона Кисельова, бібліотекар

Про козака Мамая, справжніх українців і не тільки

30-ті  роки ХХ століття. Дніпропетровськ. Молодому стажеру ДПУ дають відповідальне завдання встановити спостереження за небезпечним суб’єктом, директором Дніпропетровського краєвого історично-археологічного музею. І цим соціально небезпечним елементом виявляється… видатний український історик та археолог Дмитро Іванович Яворницький.

Соромно зізнатися, але беручи до рук роман братів Капранових «Справа Сивого», я зовсім нічого не знала про цього надзвичайно обдарованого чоловіка. А саме Яворницький і виступає головним персонажем цього твору.

Переді мною з кожною новою прочитаною сторінкою поставала надзвичайна людина, яка протягом усього свого нелегкого життя захоплювалася і вивчала – запорозьких козаків. Хоча після закінчення Харківського університету йому запропонували досліджувати історію Фінляндії, мотивуючи це тим, що «ваші запорожці нам не потрібні».

У романі яскраво показано, що історія має здатність повторюватися. І чомусь повторюється все погане. Ще в царській Росії у 1876 році Емським указом було заборонено видавати книжки, ставити спектаклі українською мовою. А потім уже радянська влада теж вирішила розстрілювати українських націоналістів, тобто всіх тих, хто любив співати на бандурі, читати українське слово.

І чомусь найбільш активно ратували проти всього українського саме деякі особливо ревні українці.

З кожною прочитаною сторінкою переді мною поставала Катеринославщина (за радянських часів перейменована в Дніпропетровськ). Ціла галерея відомих українських художників, письменників, педагогів, архітекторів, вчених, які були розстріляні радянською владою за любов до України.

Усе своє життя Яворницький збирав Мамаїв – портрети, кам’яні статуї, бо в молодості Мамай захистив його під час обвалу. Дмитро Іванович вважав, що дух Мамая присутній у багатьох українцях.

Він проникає в теперішніх людей, перероджується у тих, хто не боїться козацької волі і приймає козацьку долю. Захищає своє і не здається ворогам. Недарма на всіх портретах біля нього шабля і кінь.

Хотілося б, щоб такі книги читали всі, хто любить Україну та хоче більше дізнаватися про її героїв.